Розділ 5

Адреналін, що бурлив у мені всю дорогу додому, не залишив і сліду, тільки-но я переступила поріг квартири. Бо там на мене вже чекав батько зі складеними на грудях руками та Єлизавета з єхидною посмішкою, яку ховала у нього за спиною.

— Мілано, у мій кабінет, — без зайвих слів, строго кинув тато і закрокував до дверей у свою улюблену кімнату в цьому домі.

Моє особисте Чистилище, де я спочатку вислуховую всі звинувачення, намагаюся себе виправдати, натикаюся на похмурий погляд і здаюся. Завжди винна, без слідства і рішення присяжних. Презумпція невинуватості в батьковому кабінеті ніколи не діяла.

Тільки цього разу я взагалі не розуміла, що вже встигла накоїти. Якщо він так реагує на один малесенький прогул…

— Мені Ліза все розповіла, — сказав, ледь за нами зачинилися двері.

— І що ж вона тобі… розповіла? — ледь стримуючи лайливі слова, спитала.

Тато кілька секунд похмуро дивився мені у вічі, а тоді вимовив:

— Що ти покурюєш травку. Це правда?

Він запхнув руку до кишені піджака та поклав на стіл біля себе неакуратно скручену самокрутку.

— Твоє?

Очікуючи чого завгодно, та тільки не такої відвертої брехні, я розгублено витріщилася на стіл, а тоді перевела погляд на батька. Що б там Стервелла на мене не наплітала, але це… переходить усі можливі межі.

— Я навіть сигарет не курю, тат, — тихо вичавила. — Тільки не кажи, що й цього разу повіриш їй…

Чоловік роздратовано зітхнув, схопив самокрутку та, зім’явши її викинув у смітник. А тоді лиш глянув на мене.

— Знову твоє «віриш – не віриш», — похитав головою. — Я знаю тебе і знаю її. Ліза мені ні разу не збрехала, а тебе на цьому я ловив уже безліч разів. І мені це набридло. Як тільки закінчиться семестр, поїдеш до сестер Непорочної Діви Марії, вчитися покаянню та милосердю.

Всередині все обірвалося. Прийшло розуміння, що все марно. Як би я не старалася, якою б слухняною не була, всі шляхи все рівно привели б мене сюди. В ту мить, де я повністю розчаровуюся в своєму батькові та розумію, що відтепер зможу покладатися лише на себе…   

***

Мілана

Після розмови з батьком, я довго відмокала у ванні, а тоді ще довше лежала, дивлячись у стелю. В голові вирували, плутаючись, думки, і єдине, що я по-справжньому розуміла, — час іти своєю дорогою.

Цей дім перестав бути для мене домом, як тільки в тата з’явилася Єлизавета, його нова сім’я. Скоро вона завагітніє, в них народиться милий рожевощокий карапуз, а мене відправлятимуть як не в монастир, то ще кудись, щоб очі не мозолила.

Ні, так не буде. Якщо я заважаю, то піду сама, і творитиму свою долю власними руками. А для цього, насамперед, треба трохи грошей.

Терміново потрібно знайти якусь роботу. Можна після пар підробляти в доставці чи в кафе. Завтра обов’язково цим займуся.

Діставши з тумбочки старенький кнопочний телефон, який ще зі школи живе своїм безсмертним життям, виручаючи в такі от моменти, поставила його на зарядку та увімкнула будильник на сьому ранку. Почну пошуки вакансій перед навчанням, щоб після лекцій вже походити, розвідати.

Відкинувшись на подушки, тяжко зітхнула. Треба перестати думати і поспати, бо завтра буде дуже насичений день…

Єгор

Дочекавшись, доки за Савельєвою зачиняться вхідні двері, хмикнув. Вона що, так погрожувала? Мені очікувати завтра на нову записку, приклеєну до дошки з оголошеннями? Це було б цікаво, бо писати їй про мене абсолютно нічого. Всі докази в мене.

Піднявши футболку, дістав з-за пояса її телефон та розблокував. Ти ба, навіть не запаролений. Савельєва Мілано, я з біса розчарований…

Взявши з холодильника пляшечку води, рушив до спальні. Страшенно хотілося просто полежати. Після того, як незграбна прислуга ще й гепнулася на мене, живіт знову розболівся.

Знав, що не треба було куштувати запропоновані Вікою домашні роли. Кулінарія – це не її талант. От у ліжку в неї краще виходить задовольняти апетити. Аж трохи шкода, що розійшлися. Кохання їй захотілося… Яке кохання зараз? Живи й насолоджуйся! Ні, навіщо! Треба закохатися на третьому курсі, побратися на четвертому, народити малюка одразу після отримання диплому, а в двадцять п’ять – розлучитися, зруйнувавши ще одній дитині психіку та життя.

На мить заплющивши очі, потер перенісся та роздратовано видихнув. Щоб спрямувати думки в іншому напрямку, влігся на покривало та знову розблокував смартфон дівчини.

Що ж, глянемо, що в тебе тут цікавого, окрім вкрадених у мене фото. Шпалери з рудим героєм відомого аніме – багатообіцяючі.

Найперше, що мене зацікавило, це соціальні мережі. Цікаво ж, з ким із наших ця простачка спілкується, і чи спілкується взагалі.

Судячи зі всього, спілкування не цікавило її взагалі. Майже вся стрічка складалася зі спільнот. Новини, канали блогерів, аніме, «Типовий Київ», щось корейською, «Хтивий клуб по четвергам»… Оце вже цікаво. Вона ще й адміністратор. Хто б міг подумати….

Однак «Хтивий клуб» виявився всього лиш чатом для спілкування. Погортавши трохи бесіду, наткнувся на кілька повідомлень від Савельєвої. І навіть на її селфі з висолопленим язиком та скошеними до перенісся очима. В руках вона тримала книгу з голим чоловічим торсом на обкладинці.

«Сьогодні мені снилося, як за мною ганявся варикозний пі…тон Кайлеба! Якщо я це дочитаю і виживу, прокляну Соню за її вибір тижня!» - було написано під фото. Хм, то це книжковий клуб… Яке розчарування.

Повернувшись до галереї, знайшов те, що вона встигла завантажити собі і спохмурнів. Зараза, вибрала фото з обличчями, та ще й Іваськевич знайшла. І Валерія Михайловича, чорт. Якщо перша мене не хвилювала взагалі, хіба що коли починала вертітися навколо батька, то другий тип був куди небезпечнішим. Про його любов до перевдягань не знав, мабуть ніхто, окрім мене. І так має залишатися до того моменту, доки мені це вигідно.