38

***Малія***

Подія, на яку чекали абсолютно всі мешканці палацу, офіційно розпочалася.

Бал. Це слово не полишало молодих панянок, раз у раз злітаючи з їхніх нафарбованих вуст. Малиновий, вишневий, кораловий, фуксія та навіть чорний колір можна було побачити на губах учасниць відбору.

Від розмаїття суконь усіх можливих відтінків та фасонів у мене розбігалися очі. Куди не поглянь — усюди красуні в масках і з віялами в руках.

Кавалерів теж було вдосталь: молоді гвардійці, переважно високих чинів, та еліта Інферуму. Дивлячись на таку кількість статних чоловіків, я щиро дивувалася масовій жіночій істерії та зацикленості на королі Гніві.

Як у морі повно риби, так і в Інферумі вдосталь вродливих молодиків. Усі ніби на підбір: високі й широкоплечі. Б'юсь об заклад, що під їхніми мундирами ховаються сталеві м'язи. Такі ж, як у Отрути…

Ой… Не про те потрібно думати.

Я зробила крок усередину зали, де мала відбутися знакова подія. Вдихнула на повні груди й неквапливо роззирнулася.

У повітрі пахло парфумами, що змішалися з ароматами страв і напоїв. Слух чарували ненав’язливі мотиви ніжної скрипки в поєднанні з арфою. На стінах — декоративні факели, інкрустовані рубінами й сапфірами, а обабіч них — портрети правлячої династії. По центру — місце для танців, а зліва в кілька рядів розміщено столи із закусками та напоями. Світло дарували три великі кришталеві люстри, що за формою нагадували сонце з тоненькими язичками полум’я замість промінців.

Зненацька я відчула його. По хребту миттєво пробігли мурахи. Так було, коли він дивився на мене. Не як решта світу — інакше. Цей погляд неможливо сплутати ні з чим, бо він схожий на доторк гарячих пальців до оголеної шкіри.

Мені стало незручно. Мимоволі долоня потягнулася до чорної маски, що приховувала половину обличчя.

Пригадалося послання, яке залишив князь у коробці разом із сукнею:

Моя маленька відьмочко, потіш свого покірного демона.
Дозволь милуватися тобою у цьому водоспаді темного, мов ніч, шовку.
А якщо знехтуєш моїм проханням і обереш іншу сукню, я буду змушений звільнити тебе від неї.

                                  Твій покірний
                                  Князь Отрута

P. S. Я стану для тебе найсолодшим трунком…

Невже він і справді міг зробити щось із сукнею? І що князь мав на увазі під «звільнити»? Думки несли мене в напрямку, дуже далекому від благочестивості, тож я поправила маску й рушила до стола з напоями.

— Ти прекрасна, — біля вуха пролунав тихий шепіт Отрути. Немов випадково він торкнувся моєї руки. — Мені хочеться притиснути тебе до себе й отримати свій поцілунок. Я божеволію від запаху твоїх губ.

Я заклякла на місці, все ще стискаючи в руках келих із пуншем. Потрібно було швидко відповісти, а в голові панував білий шум. Та що ж це відбувається? Треба терміново зібратися.

Ковток гранатового пуншу з освіжаючим м’ятним післясмаком промочив пересохле горло. Тепер я могла відповісти.

— Зеленочубику, а хто тобі сказав, що я дозволю себе поцілувати? Твоя самовпевненість не має меж.

— Справді? — коли він знову схилився до мого вуха, аромат шкіри та перцю залоскотав ніздрі. — Тоді подаруй мені танець. Принаймні так я зможу обійняти тебе. Маліє, — демон майже прогарчав моє ім’я, — я потребую твого тепла. Кожною клітиною свого тіла бажаю відчути, як ти пригортаєшся до мене, мліючи від нашої близькості. Це вже більше, ніж закоханість — це залежність. Відьмочко, я в твоєму полоні й не хочу, щоб ти мене відпускала.

Від почутого затремтіли коліна. Та цей демон мав талант!

Впевнений у собі хижак, що чудово володів своїм тілом і вмів говорити такі речі, від яких не встояла б жодна жінка.

Сильний, вродливий, пристрасний, владний, а ще нахабний і наполегливий. Отрута — уособлення дівочих мрій.

Проте я не здобич і ніколи нею не буду. Отже, настав час почати власну гру.

— Не схоже, що ти в моєму полоні, — я поглянула на нього з-під зухвало опущених вій. — Постійно нагадуєш, що я лише твоя, ревнуєш мене, а про владні притискання й згадувати не хочу — їх було стільки, що й подумати страшно.

— То чого хоче моя спокуслива відьмочка? — князь навмисно виділив слово «моя», притиснувши мене до стола.

Збоку могло здатися, ніби ми просто розмовляємо, але насправді він був надто близько. Я навіть відчула, як напружилися м’язи Отрути під тканиною мундира.

— Леді Темряво, приділіть мені кілька хвилин, — зовсім поруч пролунав низький тенор Фатума.

Тільки цього мені не вистачало.