37

***Малія***

Після того, як Ріо розповів про Лейн та Гніва, я зрозуміла дві речі. Перша — не такий він уже й поганий подарунок. А друга — моя подруга відхопила собі короля. Це ж «вау»-новина!

У ході ретельного допиту мавки з’ясувалося, що мовчати її попросив саме Гнів. Він навіть від брата приховав свою пару, бо переймався її безпекою.

Їхні стосунки почалися ще на знайомстві (як і наші з Отрутою, якби вони у нас були). І знову я відкидаю той факт, що між нами з князем і справді щось відбувається… Але повернімося до Лейн.

Отже, у Гніва забилося його кам’яне серце, і він уже хотів закінчити відбір, але подруга попросила демона трохи зачекати, бо прагла розібратися в собі. Їй, як і мені, потрібно було зрозуміти, чи відчуває вона щось у відповідь. Без почуттів не хотіла ніяких стосунків.

На відміну від свого брата, він дав їй цей час. Не нав’язувався… Ще один плюсик у карму Гніва.

І в кого зеленочубик такий… кхм… непробивний? Бачить ціль і не бачить перепон.

Втім, якщо вже говорити відверто, мені це до вподоби. Головне, щоб демон про це не дізнався, бо ще більше зазнається.

Ой леле! Я знову думаю про князька…

Одне зусилля — і я повернулася до теми Лейн.

Моя подружка таки впала жертвою почуттів. А винен зв’язок і печатка. Так-так, у неї на передпліччі проступила мітка — ламане полум’я, у центрі якого виднілася половинка серця.

Якщо в мене це були зелені кольори, то Лейн дістався відтінок темного золота. Мітка виглядала дорого й претензійно.

Втім, мені подобався смарагдовий колір і квітка беладони, тож я ні краплі не заздрила, а навпаки — тішилася щастям Лейн. А вона, між іншим, справді закохалася в короля демонів.

Через небезпеку, що нависла над усіма нами, їй довелося продовжувати грати в спектаклі під назвою «відбір». Звісно, це не могло не засмучувати. Проте дівчина вірила, що ворогів обов’язково вирахують і покарають. Ну, а поки що — сумирно чекала.

Підсумуймо: відбір виконав свою функцію, хоча й не так, як було заплановано — це раз. Є дві пари, які змушені приховувати свої стосунки (заради чистої статистики довелося врахувати себе й князя) — це два. Купка ворогів націлилася на демонів і учасниць відбору — це три.

Висновок: потрібно якомога швидше знайти й ліквідувати тих, хто загрожує нашій безпеці. Питання лише в тому, де їх шукати? Адже, як показала практика, вони самі приходять, коли їм заманеться.

За всіма цими думками я й не почула стуку в двері. Лише здивовано закліпала очима, коли до кімнати повільно ступила Міра.

Служниця вклонилася й, виставивши перед собою коробку, перев’язану широкою атласною стрічкою смарагдового кольору, вдалася до пояснень:

— Пані Маліє, князь Отрута просив передати вам подарунок.

— Постав туди, — я байдуже кивнула на підлогу біля шафи.

— Ні, — жінка захитала головою, підходячи ближче. — Він просив, щоб ви відразу відкрили пакунок. Там дещо, що стане вам у нагоді.

— Ох і діставучий, — забуркотіла я, але потягнулася до коробки.

Стрічка м’яко впала на ліжко. Туди ж вирушила й кришка коробки.

Я обережно торкнулася темної тканини. Провела пальцями по шовку, усіяному безліччю дорогоцінних камінців.

— Князь просив передати, що буде радий бачити вас у ній, — погляд служниці ковзнув до сукні, яку я захоплено оглядала, погладжуючи рукою ніжний шовк.

Через усе, що трапилося останнім часом, я зовсім забула підготувати вбрання на бал, який відбудеться вже сьогодні ввечері. А зеленочубик потурбувався про це.

— Я можу повідомити князю, що ви виконаєте його прохання? — Міра тихо нагадала про свою присутність, помітивши, що моя увага блукає далеко звідси.

Піднявши на жінку очі, я тепло посміхнулася й відповіла:

— Передай Отруті, що я подумаю над цим, але нічого не обіцяю.

Насправді сукня мені не просто сподобалася — вона причарувала мене. Та я не бажала зізнаватися. Якщо зеленочубик хоче бути зі мною, має довести, що гідний цього. Не поцілунками й подарунками, а чимось вагомішим.

Цікаво, що ж чекає мене на балу?