36

***Малія***

Щойно широка спина Отрути зникла за дверима, Лейн накинулася на мене з питаннями. Її щира цікавість змушувала мене ще більше червоніти.

— Ну, Маліє, будь ласочка, — мавка заскімлила так, ніби була маленьким песеням. — Що він тобі такого сказав? Ти сама на себе не схожа. Така тиха й сумирна зробилася...

Темні очі допитливо звузилися й прикипіли до мого обличчя, мов приклеїлися за допомогою суперклею.

Говорити правду мені аж ніяк не кортіло. Вона була надто особистою. Лейн — моя подруга, але обговорювати такі речі я не ризикну навіть із нею.

— А де ти була? — я вирішила й собі дещо запитати в подружки.

Не думала, що таке просте, на перший погляд, питання зможе її збентежити, але вона опустила очі й, бурмочучи собі під ніс щось про втому, потупцяла до ліжка. Впала на нього, демонструючи крайню ступінь виснаження, повсякчас позіхаючи. А потім узагалі натягнула ковдру аж до підборіддя й відвернулася до вікна.

Дивина та й годі. Не потрібно пхатися до ворожки, щоб зрозуміти одну просту істину: Лейн щось приховує.

Цікавість узяла гору, тому я посунула до ліжка подруги. Сіла на краєчок і пильно поглянула на неї.

— Маліє... — кліпнувши очима, вона потерла їх кулачками. Ох і актриса.

— Ага, — я кивнула, продовжуючи розглядати обличчя мавки. — Не вдавай, що різко втомилася. Я від тебе не відчеплюся, поки ти мені не розповіси, що приховуєш.

Бажаючи показати всю серйозність намірів, я зручніше примостилася на ліжку, схилившись спиною до бильця. Одна рука підперла підборіддя, а інша потягнулася до ковдри, під якою шукала прихисток подруга.

— Я не можу... — пропищала вона, ховаючи очі.

— Лейн, — усередині стало дещо образливо, — ти ж знаєш про нас із Отрутою. А це, між іншим, мега велика таємниця. Вона вартує того, щоб ти у відповідь поділилася своєю.

На дівчину мій аргумент майже не подіяв.

— Та ви не дуже й приховуєте ваші... е-е... стосунки. Тільки й бачу, як ви шоркаєтеся по закутках, — пожувавши губу, відказала вона.

Я знала, що Лейн не хотіла мене образити. Вона навмисно говорила так зухвало, сподіваючись змістити центр моєї уваги зі слизької для неї теми. Отже, точно щось приховує.

Я прикусила губу й посунулася до Лейн. Вихопила з-під її голови подушку. А потім, мов ужалена, підскочила з ліжка й відійшла на безпечну відстань.

— Я не дозволю тобі спати, тож у тебе немає вибору.

— Пфф... Посплю без подушки, — дівчина відвернулася від мене в інший бік.

— Та що там за таємниця така?

Мене розпирало від цікавості. Ось тепер я точно не відчеплюся від подруги. Якщо буде потрібно, витрушу з неї зізнання, мов монетки зі скарбнички.

Обійшовши ліжко, я стала перед обличчям Лейн. Та лежала із заплющеними очима, тож довелося злегка вдарити її подушкою в плече.

— Гей! — скрикнула мавка, зиркнувши на мене з-під лоба. — Так нечесно. Мене моєю ж подушкою.

— Нечесно від подруги мати таємниці. А я хотіла тебе взяти подружкою нареченої, але тепер уже й не знаю... — кинувши наживку, я чекала реакції.

Варто зазначити: Лейн перевершила всі мої очікування. Вона миттю зіскочила з ліжка й почала водити навколо мене хороводи так, ніби я була новорічною ялинкою.

— Ти справді виходиш заміж? За Отруту? — плигала й допитувалася мавка, не стримуючи радісного блиску в очах.

Ця дівчина причмелена, але в хорошому сенсі цього слова. Я теж така. Напевно, тому ми й потоваришували так швидко. Як там кажуть: Біба знайшов свого Бобу?

— Лейн, — я вигнула брову, натякаючи, що їй слід поділитися зі мною своєю таємницею.

Мавка спохмурніла. Немов із її обличчя хтось зненацька викрав усі фарби.

Її вагання відчувалося в кожному русі. Навіть змах вій був напруженим.

— Це стосується не тільки мене... Маліє, прошу, не змушуй розповідати... Будуть проблеми... — з вуст подруги зривалися рвані пояснення, після яких у мене виникало ще більше питань.

— Ну хоча б натякни, — я не здавалася. — Обіцяю, що нікому не розповім.

— Ні, — вона захитала головою, нервово накручуючи на палець пасмо волосся.

Тихий шелест крил увірвався до кімнати разом із прохолодним повітрям.

— А я щойно таке бачив! — поряд із нами пролунав писк Ріо, що повернувся до кімнати. — О! Це вона! Вона обіймалася з королем Гнівом у саду! — затараторила нахабна пташина, вказуючи крилом на Лейн.