32

***Малія***

Невже я знову це зробила? Сама поцілувала князя, та ще й так спрагло?

Ой леле, навіть від однієї згадки про поцілунок мене кидало в жар.

На диво, жалю не було — лише хвилювання через те, що хтось став свідком наших любощів.

Князь одразу сказав, що його не обходить нічого, окрім мене. Навіть натякнув на одруження, щоб урятувати мою репутацію.

Я, звісно, пояснила демону, що це надто радикальне рішення. Проте думка про заміжжя відгукнулася в мені приємним теплом. Мені ж уже сто вісімдесят років. Може, й справді час вийти заміж?

Ой! Що ж зі мною коїться?

Я вже стаю схожа на князя… Ось! Називаю його не зеленочубиком, а князем. Навіть по імені сьогодні звернулася.

Мабуть, потрібно зізнатися собі, що він мені подобається… дуже подобається. Так, як ніхто й ніколи не подобався.

Кружляючи кімнатою, я не відразу почула наполегливий стук у двері.

— Та хто там такий діставучий? — голосно вигукнула я й посунула перевірити, кого ж це принесло до мене на гостину.

Протяжно рипнувши, двері відчинилися. Переді мною стояла розцяцькована білявка та її подружка, що тінню слідувала за демонесою. Обидві хитро посміхалися, розглядаючи мене так, ніби вперше в житті бачили.

— Чого вам? — роздратовано запитала я, склавши руки на грудях.

— Може, впустиш нас? — небесні очі білявки зблиснули. — Гадаю, ти б не хотіла, щоб усі дізналися правду.

Останнє слово вона навіть виділила. Тон був такий мерзенний, що за інших обставин я б із радістю ляпнула її по мармизі скрученою газетою.

Ліниво обпершись на одвірок, я покривила вустами.

— Я не маю часу на спілкування з двома противними жабами, тому плигайте назад до свого болота, — кивком щелепи я вказала за їхні спини.

Кароока подружка знітилася, а от білявка спалахнула, мов папір над вогнем:

— Ти ким себе уявила? Повірила в себе чи вирішила, що раз тягаєшся з князем, то все можна?

Ну я їй зараз розмалюю фасад у фіалкові кольори!

Схопивши пихату ляльку за лікоть, я схилилася до її обличчя й зашипіла:

— Ще одне слово — і ти забудеш про своє довге шовковисте волосся. Я зроблю тобі таке каре, що боятимешся в дзеркало дивитися!

Демонеса не знітилася, навіть спробувала вирвати руку з моїх пальців. Попри те, що в неї нічого не вийшло, пихи не зменшилося. Вуста з огидою відкрилися, і звідти полився потік бруду:

— Така ж божевільна, як і князь. Ти не гідна короля Гніва, бо зв’язалася із його схибленим братом! Лицемірна змія! Ти збезчестила себе ще в перший день, але король великодушно пробачив тобі й повернув на відбір. А ти зійшлася з тим психопатом! Цілуєшся з ним серед білого дня. Безсоромна розп…

Я обірвала гнівну тираду дзвінким ляпасом. Червоний слід від моєї руки швидко розплився по щоці білявки.

— Як ти посміла?! — схопившись долонею за ушкоджене місце, істерично скрикнула вона.

— Я не дозволю тобі поливати брудом мене чи князя. Те, що між нами відбувається, нікого не обходить! І щоб ти знала, — я обпалила її поглядом, — Отрута чудово цілується!

— Ох! — подруга демонеси скрикнула, прикривши рота долонею.

— А ти чому верещиш? Яке вам узагалі діло до того, з ким я цілуюся?

Білявка підняла брови, зиркаючи на мене, мов на божевільну. На її обличчя впало світло від факела, що освітлював коридор, надаючи їй страхітливого вигляду. Куди й поділася краса.

— Якщо ти не залишиш відбір добровільно, я всім розповім про твої любощі з князем. Твоя репутація й так зіпсована, але після моїх слів… О-о-о, — вона зацокала язиком, — тебе називатимуть… — схилившись до мого вуха, білявка зашепотіла образливі слова, за які слідувало б їй дати добрячого прочухана.

— Дурна лялька! — схопивши її за волосся, випалила я. — Ти ще не зрозуміла? То я поясню! Якщо з твого рота злетить бодай одне криве слово в мою адресу, ти сама вилетиш із відбору.

— І що ти зробиш? — сміючись, запитала вона.

— Знищу тебе. Ти правильно сказала: я така ж божевільна, як і князь. Мені нічого не вартує зробити так, щоб наступною зниклою кандидаткою стала саме ти.

Натяк на Ребекку був більш ніж очевидним. Демонеса не настільки дурна, аби цього не зрозуміти.

Поки білявка з подружкою переварювали почуте, я гучно гепнула дверима, залишаючи їх на поталу роздумам.

Однак і сама мала над чим поміркувати. Напад гніву був пов’язаний не з образами в мою адресу. Мене зачепило те, що демонеса назвала князя божевільним. Не знаю чому, але я почала гостро реагувати на все, що пов’язано з Отрутою.