29

***Малія***

Нещодавно король Гнів оголосив про бал. Подумати тільки: зникла одна з учасниць, на його брата скоєно напад, а йому, що солов’ю, — все по літері «Ю».

У палаці панувала святкова метушня. Слуги прикрашали та вичищали від бруду кожен закуток монаршого помешкання. З кухні линули аромати страв, над якими трудилися десятки кухарів. А учасниці захоплено обговорювали свої вбрання. Було тільки й чути їхні голоси-дзвіночки.

Я не поділяла загального захвату. Мала над чим добре подумати й боялася схибити, прийнявши неправильне рішення.

Того дня у саду Фатум запропонував мені втечу. Він пообіцяв провести мене крізь браму потойбіччя. Сказав, що є один артефакт, здатний приховати мою присутність від Отрути.

Однак демон наголосив на тому, що зробити це можна лише в розгар балу, щоб ні в кого не виникло підозри щодо його причетності.

Не знаю, який йому з цього зиск, але він не складав враження брехуна. Навпаки — мав вигляд міцної фортеці, що ніколи не зламається під натиском буйного вітру. Кожне слово — камінь.

Жуючи печиво, я не помітила, як до мене наблизилася Лейн. Мавка впала на стілець навпроти й, склавши руки в замок, підперла ними підборіддя.

— Ти останнім часом якась аж надто замислена, — констатувала дівчина, протягнувши долоню до вазочки з печивом, що стояла по центру стола.

В їдальні були тільки ми. Хвилюватися, що нас почують, не варто.

— Я тобі говорила про розмову з Фатумом, — вирішила відкритися перед подругою. — Він запропонував мені залишити Інферум.

— І ти погодилася? — вражено поцікавилася Лейн, переставши жувати печиво, яке щойно поклала до рота.

— Поки що ні.

— Через князя? — очі подруги загадково зблиснули.

— Через мене, — у голосі прослизнуло легке роздратування.

Набридло, що Лейн постійно нагадувала про наші з Отрутою стосунки. Хоча й стосунками це назвати важко.

Мене тягнуло до привабливого демона, але водночас я відчувала бажання покинути Інферум. Здавалося, що зв’язок із князем позбавив вибору. Все вирішено без мене, бо хтось подумав, що добре було б зробити пару «відьма/демон». А я ненавиділа підкорятися обставинам. Завжди прагнула самостійності. Це моє життя, і лише я маю вирішувати, як мені бути.

— Подружко, мені здається, що ти надто драматизуєш, — незворушності дівчини навпроти можна було тільки позаздрити. Виглядала вона зараз, як експерт, що спеціалізувався на примиренні закоханих. — Князь насправді дуже милий і, що важливіше, щирий із тобою. Та й ти маєш до нього почуття. Ваш зв’язок — не просто невидима струна, ви створені одне для одного. Мов дві частини одного цілого, які були розкидані по світу, щоб колись возз’єднатися. Ні тобі, ні йому не буде щастя, якщо втратите це. Добре подумай, чи хочеш ти страждати.

Слова Лейн торкнулися моєї душі. Глибше, ніж мені хотілося б. Сильніше, ніж я могла дозволити.

Пальці інстинктивно стисли край стола. Погляд ковзнув просторим приміщенням, не фокусуючись на чомусь окремо. Він блукав, шукаючи відповідь. Проте не бачив того, що потребував.

Навколо — лави, столи й порожнеча. Ані слова чи натяку на правильне рішення, яке я мала прийняти.

— Дякую, що намагаєшся вказати мені шлях, але це моя особиста відповідальність, — врешті-решт відповіла я, все ще літаючи у власних думках.

Далі розмова не зайшла. Ми почали старанно вдавати, що крихке печиво з малиновою начинкою цікавить кожну з нас значно більше, аніж обговорення зв’язку з князем.

Раптово двері їдальні розчинилися. Всередину ступив той, про кого я думала.

Отрута посміхнувся і рушив до нашого стола. Його тверді кроки відлунювали в тиші, нагадуючи, що він упевнений у собі хижак. Такий нізащо не прийме відмову. Піде до кінця, не зважаючи ні на що.

Однак не він один вирішив прийти до їдальні в цю пору. Трістан дель Луна теж з’явився на порозі й одразу ж закрокував у нашому напрямку.

Ще один хижак, якого не злякала наявність суперника. Втім, якщо говорити відверто, у Отрути було значно більше шансів на перемогу.

— Зникни, — похмуро мовив князь до вампіра, щойно той із ним порівнявся.

— Ні, Отруто, — він хитнув головою, дивлячись виключно на мене. — Я прийшов запросити леді Темряву на бал і без її згоди нікуди не піду.