27

***Князь Отрута***

Гнів клацнув пальцями, привертаючи мою увагу.

— Я з ким розмовляю, Отруто? — роздратовано запитав він, потираючи скроню. — Те, що відбулося вночі… Одним словом, про це не мають дізнатися ні учасниці відбору, ні їхні сім’ї. З нас досить того, що зникнення Ребекки поставило весь відбір під загрозу, а тут… — він у розпачі махнув долонею, мов рубонув мечем.

Я мовчав. Знав, що брат правий, але не хотів сперечатися. І не тому, що не мав чого сказати, а через Малію.

Маленька відьмочка скористалася закляттям, яке мало б зробити її невидимою. Та вороги її бачили. Чому?

На мене це не подіяло, бо ми — пара. Так само, як моя отруйна кров не здатна її поранити, магія цієї принцеси безсила проти мене. Ми не можемо нашкодити одне одному. Принаймні я… Адже норовлива красуня вже показала, що вміє тримати удар. Та й не тільки удар, а… О, ні! Мені й так складно зосередитися на розмові з братом, а тут ще думки про соковиті вуста моєї дівчинки. Вони мають смак суниці… Такої солодкої, немов напоєної ранковою росою й цукровими вершками.

— Отруто, — втрачаючи останні крихти терпіння, покликав Гнів.

Він уже не сидів на троні, а нервово розходжувався залою. Погляд темних очей раз у раз ковзав у мій бік.

— Брате, припини. Ніхто не дізнається. Ти зміг приховати вбивство вампірші, а про нашу з Малією нічну пригоду нікому не відомо, тож… — я знизав плечима, натякаючи, що навіть думати про це не варто.

— Трістан знає про Ребекку. І він буде копати, бо геть не дурень. З часом йому відкриється все, що ми так старанно приховуємо.

Високі аркові двері гучно розчинилися, і до зали влетів зовсім не дикий вітер.

Ми з Гнівом обернулися майже водночас. Б’юсь об заклад, у брата, як і в мене, крутилися на язиці усілякі пекельні слова. Адже де це бачено, щоб до короля вривалися так, мов у брудну таверну?

Помітивши порушника спокою, я міцніше стиснув підлокітники. Гнів заскрипів зубами, проте швидко опанував себе. Начепивши на обличчя холодну посмішку, він спокійно звернувся до прибулого:

— Фатум, — кивнув на знак привітання. — Ми не чекали на тебе.

Чоловік у темних латах гордо здійняв голову. Відкинувши з обличчя пасмо волосся, примружив помаранчеві, мов вогонь, очі.

— А ви б воліли приховати від мене те, що відбувається за стінами палацу? Невже так слід поводитися із сім’єю?

Його рука лежала на руків’ї широкого меча. Рунічні символи виблискували вздовж леза яскравими спалахами. На плечах роззявили пащі металеві леви — накладки, що були не лише практичними, а й вражаючими.

— Кузене, а чи не забагато честі? — удавано привітним голосом запитав я.

Наші з Фатумом батьки були рідними братами. Однак вони не поділили між собою владу, бо кожен не бажав поступатися. Вони обоє прагнули зайняти трон Інферуму, а натомість загинули у великому протистоянні.

Враховуючи це, не дивно, що ми з Фатумом мали напружені стосунки. Добре хоч не кидалися один на одного, мов скажені коти.

— Отруто, — повільно мовив демон. — А це не ти, бува, мав слідкувати за учасницями? Але, певно, не зрозумів, що мова йшла про всіх дівчат, а не одну відьму.

Гнів помітив, як потемніли від люті мої очі, й втрутився у розмову:

— Зараз не час для суперечок. Нині ми маємо об’єднатися, бо перед нами — спільний ворог. Він переховується в сутінках і має на меті знищити не лише мою репутацію як правителя. Ця почвара перейшла межу, напавши на одного з нас.

— О-о-о, — я підняв палець. — До речі, про напад. А це не твоїх рук справа? Ну що, Фатуме? Йдеш стопами батька? — кинув звинувачення, мов гострий камінь.

Очі Фатума спалахнули, а сам він сіпнувся у мій бік. У повітрі запахло бурею.

— Заспокоїлися! Обоє!

Залою прокотився грізний рик Гніва. Він використав силу свого гріха, тож його голос зараз був зброєю. Міг знищити все на своєму шляху.

Першими здалися стіни. Характерно потріскуючи, по них поповзли глибокі тріщини.

— Ми маємо триматися разом. Фатуме, — він поглянув на кузена. — Ти з нами чи проти нас?

— Я — демон долі й завжди буду там, де моє місце.

— І де воно? — не втримавшись, запитав я, схиливши голову набік.

— З демонами! Я не зраджую своїх.

Чи можна йому вірити? Це покаже час.