25

***Малія***

Князь затремтів усім тілом. А всього через мить я відчула його біль. Надто яскраво — немов напад було скоєно саме на мене.

— Отруто, — тихо прошепотіла я, помітивши, як демон хитнувся.

Він ледве втримався на ногах, але видушив із себе посмішку.

— Все гаразд.

Я спробувала визирнути з-за його широкої спини, але марно. Чоловік лише міцніше притис мене до стіни.

— Пробач, — видихнула і, прибравши його руку, вислизнула з пастки демонських обіймів.

За кілька кроків від мене стояла постать у чорному. Мов тінь, що виринула з потойбіччя заради високої мети.

Холодна сталь у руках примари блищала в місячному сяйві, ніби купалася в променях небесного світила на страх усім ворогам. Я перевела погляд на вістря меча. Смарагдові краплі повільно спадали вниз і, мов сірчана кислота, шипіли, потрапляючи на кам’яну підлогу.

— Маліє… — прохрипів Отрута. — Йди до мене… Я захищу… — не втримавшись на ногах, чоловік упав на коліна.

Лише тепер я помітила величезну пляму на його мундирі. Пазл склався.

— Ах ти ж падлюка! — скрикнула я, увіп’явшись колючим поглядом у тінь. — Тільки мені можна ображати князя. А за те, що ти зробив йому боляче — я знищу тебе, скотиняко, твоєю ж зброєю. Начувайся!

У моїх долонях забриніла магія. Яскраве нефритове сяйво запалало вогнем, звиваючись на кінчиках пальців.

— Дурна відьма! — злісно загарчала тінь низьким голосом, відбивши мої чари мечем. — Згинеш разом із демоном.

— Це ми ще побачимо, — не погоджуючись, з викликом промовила я. — Primero costa!

Сукня зникла. Тепер на мені були темно-зелені шкіряні лати з металевими вставками на колінах, плечах і грудях. Високі чоботи слугували додатковим захистом для ніг.

Я вже навіть не звертала уваги на колір вбрання. Адже з появою зеленочубика в моєму житті його отруйне амбре переслідувало мене всюди. То яка вже різниця?

— Маліє… — до вух долинув вражений шепіт князя. — Ти прекрасна…

Було приємно це чути, але я вирішила зосередитися на ворогові. Або я його тойво, або він нас. Особисто мені імпонує перший варіант.

— Здається, ти щось загубив, — сказала я, відверто потішаючись над тінню.

Поки опонент намагався зрозуміти сенс моїх слів, я підскочила до нього й, схопивши за каптур, потягнула вниз до свого коліна. Щось хруснуло. Звук — мов від тріснутого горіха.

— Агрх… — заголосила примара, вириваючись.

— Не так швидко, — я схопила незнайомця за грудки. — Покажи обличчя.

Щойно моя рука потягнулася до тканини, як щось ударило мене в спину.

— Відпусти! — злісний рик сколихнув повітря.

Я обернулася. Поряд зі мною стояла ще одна тінь у каптурі. Меч завис над обличчям — відкрита погроза.

Гордо здійнявши підборіддя, я виплюнула з відразою:

— Я знищу вас обох ще до того, як ти кліпнеш. Не на ту відьмочку напали, скотиняки!

Не зволікаючи, присіла й відскочила вбік. Прикликавши магію, я кинула у почвар полум’яну сферу вогню. І знову ж таки зеленого кольору. Хм. Не здивована.

— Вшиваймося! — здичавіло заголосила одна з тіней, коли язичок полум’я лизнув край мантії.

Їм вдалося уникнути мого випаду, бо ці герої заскакали в різні боки. Своїм гоцанням вони нагадали мені бліх, що зіскочили з кота на килим.

— М…

Ой, Отрута!

Обернувшись, я помітила, як його нефритові очі заплющилися.

— Зеленочубику… — всередині все стислося. Досить дивне почуття… Немов тривога, але не звичайна. Схоже на страх втратити щось важливе.

Поки моя увага була зосереджена на князі, примари здиміли. Зникли, розчинившись у темряві ночі.

Я кинулася до демона, що ледве дихав. Із його рани продовжувала сочитися смарагдова отрута.

— Ой леле! — поклавши голову чоловіка собі на коліна, я з жахом дивилася на поранення.

Потрібно покликати на допомогу, а я просто не можу зрушити з місця. Немов заворожена, спостерігаю за демоном, життя якого зараз залежить лише від мене.

Раптом щось у мені клацнуло, ніби перемикач, що вимкнув свідомість. Я потягнулася до мундира Отрути й упевнено розстебнула кожен ґудзик.

На кремовій шкірі сяяли демонські символи. Але прямо над серцем була вона — печатка. Така ж, як і в мене.

Я приклала долоню до мітки — і відчула небувалий прилив сил.