21

***Малія***

За тоненькою бретелькою нічної сорочки виднілося щось віддалено схоже на татуювання. Відмінність полягала лише в кольорі.

Це була смарагдова квітка беладони, пелюстки якої нагадували язички полум’я, а в центрі майорів зелений кристал.

— Це що за... — далі послідувало лайливе слівце, яке аж ніяк не могло втриматися на язиці. — Коли він устиг зробити зі мною це неподобство? Ох, я покажу зеленочубику, де раки зимують! Цей демоняка благатиме милості!

Невідомо, скільки б іще я демонструвала свої таланти в лайці, якби Лейн не спинила моє бубоніння.

— Не думаю, що це зробив князь... — потерши підборіддя, вона додала: — Схоже на мітку, яка дається парі, коли вони приймають свій зв’язок.

— А тепер поясни для тих, хто не розуміється в усіх тонкощах... кхм... такого роду «зв’язків», — попрохала я, крутнувшись навпроти дзеркала.

— Якщо коротко, то афродизіак прихованих бажань було приготовано правильно. Підсвідомо ти тягнешся до князя, хоча й заперечуєш це.

— А в нього теж є таке... тавро? — мені здалося, що я підібрала чи не найвлучніше слово. А як інакше це назвати?

Лейн ствердно кивнула.

— Гадаю, так. Без сумніву, у нього теж має бути цей знак.

У двері гучно постукали.

— Ми когось чекаємо?

— Може, це твій закоханий Ромео? — припустила дівчина.

— Пані Маліє, я можу увійти? — з-за дверей пролунав жіночий голос. — Це Міра.

Я полегшено видихнула та відповіла служниці, яку мені люб’язно делегував князьок:

— Заходь, Міро.

Всього за мить перед нами з’явилася молода жінка в чорній сукні до колін. Її волосся було зібране у високу гульку, але кілька пасом вільно спадали на чоло.

Вона шанобливо вклонилася й мовила:

— Вам просили дещо передати, — жінка підійшла ближче та протягнула мені білосніжний конверт.

— Від кого? — здивовано запитала я, покрутивши його в руках.

Конверт скріплювала червона печатка. Уважно поглянувши на неї, я чітко розгледіла краплю крові й півмісяць. Невже це те, про що я думаю?

— Слуга пана Трістана попросив віддати його вам особисто в руки.

— А пан Трістан — це часом не вампір, брат учасниці відбору, яку спіткала нещаслива доля? — я вирішила перевірити свою здогадку.

— Так, — погодилася з моєю гіпотезою Міра.

— Князь знає?

— Ні, — коротко відповіла служниця.

— Поки що не кажи йому нічого. Я сама розповім.

Молода жінка кивнула й, поклонившись, залишила нашу з Лейн кімнату.

Коли за нею зачинилися двері, мавка мало не застрибала на місці, вказуючи пальцем на таємниче послання.

— Відкривай уже швидше. Страх, як цікаво!

Мене саму роздирала цікавість, тому, не гаючи часу, я зірвала печатку й дістала з конверта складеного навпіл листа. Поспіхом розгорнула й почала читати:

«Вітаю, люба Маліє!
Ви певно здивовані, що я вам написав. Та часи нині бентежні, а вам відомо більше, ніж будь-кому з присутніх на відборі дівчат.
Нещодавно ви розмовляли зі служницею моєї сестри — Ідою, яка втекла з палацу короля Гніва ще до мого приїзду.
Мені необхідно знати, що вона вам розповіла.
З огляду на обставини, ми з вами не можемо зустрітися в палаці, тому прошу вас прийти опівночі до королівського саду.
З нетерпінням чекаю нашої зустрічі.»

                               Трістан дель Луна,
                  з двору Червоної троянди.

— Оце так! — вражено вигукнула Лейн, зацокотівши язиком. — Ти підеш?

— Напевно, — я знизала плечима. — Однак мені майже нічого не відомо. Іда небагато розповіла, тому не знаю, наскільки доцільна ця зустріч.

— А не боїшся, що князь ревнуватиме? — резонно запитала мавка.

Я замислилася. Ревнувати зеленочубик точно буде — варто лише пригадати нещодавні події, пов’язані з Тревісом. Проте я не власність Отрути. Маю свою голову на плечах і спроможна самостійно вирішувати, де й з ким зустрічатися.

Зрештою, це ж лише розмова. Стурбований брат бажає розібратися в ситуації, яка склалася з його сестрою. А єдина людина, що бодай щось знала, — зникла.

Я була останньою, хто спілкувався з нею, тож маю зустрітися з братом Ребекки. Так буде правильно.

Ось тільки я дещо не врахувала. Про що пізніше ще дуже пожалкую.