20

***Малія***

Я прокинулася рано. Потягнулася на ліжку й... пригадала... Ох, я пригадала те, як цілувалася з Отрутою.

А найгірше те, що ініціаторкою була саме я. Як же соромно. І як мені тепер дивитися йому в очі? Це ж він постійно буде пригадувати цей момент слабкості. Я б навіть сказала — ганьби.

За похмурими думками я навіть не помітила зосередженого погляду Лейн, що сиділа на сусідньому ліжку.

— Маліє, — озвалася дівчина, якій набридло мовчати. — Доброго ранку.

Я підвелася на ліктях і глипнула на нову подругу.

— Доброго? — перепитала. — Ех, він був би добрим, якби я вчора не осоромилася, а так... — моя рука на мить злетіла вгору, а потім байдуже опустилася на постіль.

— Що за дурниці ти говориш? — темні очі підозріло звузилися.

— Поцілунок із князем, — кволо пролопотіла я. — Насправді мені Отрута зовсім не подобається...

— Ага, — Лейн мугикнула й, скочивши з ліжка, наблизилася до мене. — Можеш не приховувати правду, бо я однаково нікому не скажу. Ми з тобою познайомилися нещодавно, але в мене таке враження, що знаю тебе все життя, — вона сіла поруч зі мною, закинувши ногу на ногу. — Розкажи, як це — цілуватися з демоном?

Я відчула, як кров приливає до щік. Якщо мене можна було чимось збентежити в цьому житті, то лише розмовою про наш поцілунок з Отрутою.

— Нічого особливого, — опустила очі, вдаючи, ніби розглядаю візерунок на ковдрі. — Та й не пам’ятаю я деталей, усе як у тумані. Це ж через клятий афродизіак прихованих бажань. Чула про такий?

Лейн задумливо почухала кінчик носа й зрештою ствердно кивнула.

— Але ж цей афродизіак розкриває те, що ми по-справжньому бажаємо. Отже, ти хотіла поцілунку Отрути.

З моїх вуст зірвалося зітхання.

— Це якщо його правильно приготували, — уточнила я про всяк випадок.

— А ти ніби знаєш, хто і як готував це зілля? Свічку тримала? — вуста мавки поповзли вгору, демонструючи милу посмішку. — Чому просто не прийняти очевидне?

— Гей, — я вказала пальцем на дівчину. — А ти не маєш бути на моєму боці? Ми ж наче товаришуємо. Та й узагалі... — я інстинктивно пригладила волосся. — Ти ж не розповіси нікому про те, що бачила?

Лейн демонстративно закотила очі.

— Спершу князь, а тепер ти... Скільки ж у вас недовіри? Але не хвилюйся, я нікому не розповім про те, що ви з Отрутою пара. Прийде час — самі зізнаєтеся.

Від почутого мене мов ударило електричним розрядом. Напевно, такі самі відчуття, коли лізеш чимось металевим у розетку. Я, звісно, так не робила... Ой, кому я брешу?

У перший же день, коли опинилася у світі людей, саме це й утнула. Однак у мене є виправдання: була нетямущою, адже все життя прожила у вимірі тіней. Не знала, що й до чого. Зате тепер я обізнана дама й дурниць не роблю. Ну, майже...

— Про що замислилася? — поцікавилася мавка, намотавши пасмо волосся на палець.

— Пусте, — я махнула рукою і, вставши з ліжка, попрямувала до шафи.

— Ого! — пролунав здивований вигук за моєю спиною. — Я ніколи не бачила такого.

— Що? — обернувшись, перепитала я.

Мавка підвелася. Опинившись поруч зі мною, взяла під лікоть і відвела до дзеркала.

— Ось іще один доказ того, що князь — твоя пара, — дівчина повернула мене спиною до дзеркала й вказала пальцем на ліву лопатку.

Я так і застигла з роззявленим ротом, мов рибка, яку викинуло на пісок бурхливе море.

У голові крутилася лише одна-єдина думка: як таке взагалі можливо?

А річ у тім, що на моїй білосніжній шкірі...