18

***Малія***

Я неслась до своєї кімнати, мов ошпарена. В голові була лише одна думка: тільки б не зустріти Отруту. Хоч би удача не відвернулася від мене. Тільки не цього разу.

Моїх знань у галузі магії вистачило, щоб визначити вид зілля, яке хтось замаскував під парфуми. Це виявився «афродизіак прихованих бажань». Його використовували, щоб відкрити потаємне — те, що приховано в глибинах підсвідомості. Та траплялися випадки, коли він діяв неправильно. Переважно це відбувалося, якщо відьма чи чаклун не дотримувалися правильної послідовності додавання складових у зілля.

Саме так. Цей афродизіак зварили неправильно. Певно, діяв новачок.

У те, що я бажала поцілунку Отрути, навіть потаємно, вірити відмовлялася. Ні! Мене зовсім не хвилював і не приваблював цей демоняка.

До моєї кімнати лишалося зовсім трішки. Ще кілька кроків і...

Ой леле! Двері розчахнулися, а там він — князь Отрута. Одягнений, як завжди, ідеально: мундир із накладками-шипами на плечах, штани, що вдало підкреслювали його міцні ноги, та високі чоботи з пряжками у формі зірок.

А ще запах: шкіра, солодкий перець і освіжаючий цитрус.

— О, відьмочко, а я тебе шукав, — посміхаючись, мовив цей спокусливий демон.

Все ще гірше, ніж я думала. Жах! Я вважала його спокусливим.

— Не маю часу на розмови, — буркнула я собі під носа й спробувала дременути в протилежний бік.

— Спершу скажи мені, що тобі вдалося дізнатися.

Він торкнувся моєї руки, і я вже втратила голову. Краще б — свідомість.

Важко зглитнувши, опустила очі. З останніх сил уникала його погляд.

— Служниця майже нічого не знає. Наша зустріч була марною, — поспіхом прошепотіла я, ледве не ковтаючи слова. — Мені потрібно... — мозок судомно вигадував план відступу. — Лейн! Мені потрібно до Лейн.

— Здається, ти намагаєшся уникнути розмови. Гей, — князь зробив крок уперед.

Ох, він був надто близько...

Я мимоволі поглянула на нього й втратила останні залишки контролю. Однією рукою обійняла його за шию, а інша вчепилася в плече.

— Що... — демон дивився на мене з цікавістю і тихою радістю.

— Обійми мене, — попросила, не зводячи погляду із нефритових очей.

Отруту не потрібно просити двічі. Коли йшлося про владні притискання — цей чоловік завжди діяв на випередження. Тому й цього разу не просто обійняв, а стис мене в своїх руках, мов цінний приз.

— Маліє, — його обличчя опинилося навпроти мого. — Накажи. Накажи мені, і я зроблю все.

Князь говорив серйозно. У його словах не було фальші, лиш ледве стримувана пристрасть.

Втім не це бентежило мене найбільше, а усвідомлення того, що серце демона повторювало ритм мого власного. Немов дві половинки одного цілого, вони цокотіли в унісон.

— Я... — повітря швидко залишало груди. — Ти поцілуєш...

Навіть не встигла договорити, як Отрута схилився до моїх губ.

— Тільки тебе й цілуватиму.

Чоловік ніжно заволодів моїми вустами. Лагідний, але водночас палкий. Саме таким був демон, що насолоджувався нашою близькістю, мов чарівливою музикою.

Кожен його рух — темний напій, що отруював кров і розпалював у мені полум'я.

— Ти зводиш мене з розуму, відьмочко, — прошепотів князь, відірвавшись від губ.

— Ох, — скрикнула я, коли він вкусив мене за підборіддя. Не боляче, а м’яко й делікатно. 

Ще ніколи в житті я не відчувала себе настільки вразливою до чужих доторків.

І мені це подобалося. Навіть не так — це дурманило мене, даруючи ейфорію.

— Маліє... моя норовлива відьмочко, — шепотів він біля шиї, обпікаючи її гарячим подихом. — Наш зв’язок не дає мені думати раціонально, коли ти поруч. Але я не хочу нашкодити тобі.

Гадки не маю, про що він говорив. Мене взагалі нічого не хвилювало, окрім любощів Отрути.

— Кляте зілля, — проскімлила я крізь стиснуті вуста, коли демон поцілував моє плече.

— Що ти щойно сказала?

Отрута торкнувся мого обличчя, повернувши його до себе.

— Не зупиняйся, — запротестувала я, не бажаючи витрачати час на розмови.

— Подивися мені в очі й скажи, що це справді ти, а не вплив магії. Давай, відьмочко, — його голос був тихим із ноткою болю.

— Яка різниця?

— Мені потрібна ти — моя пара, а не дівчина, що пожалкує про свій вчинок, щойно дія чар скінчиться.

— Справді? — підвела брову я. — А так? — міцно обійнявши Отруту за шию, я спрагло поцілувала його.

І саме в цю хвилину поряд із нами пролунав дзвінкий дівочий зойк. Схоже, моя участь у відборі під загрозою.