17

***Малія***

Гнів наказав мені бути тінню Отрути й продовжити грати роль однієї з учасниць відбору, приховуючи стосунки з його братом.

Стосунки? Які, до кореня хріну, стосунки? Що вони за демони такі? Один убив собі в голову, що я його пара, а інший усіляко потурає цьому маренню.

Ну забилося його серце... Але ж це нічого не означає! А справді не означає?

Ой, все! Годі думати про дурню. У мене є ще одне важливе завдання від короля демонів — потрібно витягнути зі служниці Ребекки бодай якусь інформацію. І бажано встигнути до того, як вона накиває п’ятами з Інферуму.

За цими думками я й не помітила, як наблизилася до покоїв Ребекки. Про всяк випадок простягнула долоні, щоб просканувати двері на наявність магічного сліду. Знищити вампіршу міг будь-хто — навіть чаклун чи відьма.

Я була не єдиною відьмочкою на відборі. Після моєї зухвалої сценки на знайомстві з Гнівом батько не тільки припинив зі мною розмовляти, а ще й відправив позмагатися за серце короля мою зведену сестричку Лінель.

Все, що потрібно знати про цю гадюку — вона зміюка підколодна. Хитра й підступна лялька, що завжди мені заздрила.

Мати Лінель була однією зі служниць моєї мами. А після її смерті так втішала батька, що той не втримався й одружився з нею. Це можна віднести до найдурнішого, що він коли-небудь робив...

Двері перед моїм носом широко розчахнулися, і на порозі з’явилася маленька жіночка з довгим золотим волоссям, заплетеним у товсту косу. Її сіра сукня була простою, але пасувала до кольору очей, що нагадували небо під час грози.

— Вітаю, Ідо, — я швидко привіталася й вказала поглядом на простір за спиною жінки. — Можна увійти?

— Пані... — вона зам’ялася, намагаючись згадати моє ім’я. — Вибачте, я поспішаю, — квапливо закінчила, так і не знайшовши відповіді у глибинах пам’яті.

Служниця спробувала прослизнути повз мене. Однак я не якась там роззява, а досвідчена відьма, тож встигла перехопити її за лікоть.

— Ідо, нам потрібно поговорити, — холодно процідила крізь зуби, заштовхуючи жінку назад до кімнати.

Вона понуро опустила голову й скорилася долі та моєму натиску.

У кімнаті мене зустріла напружена тиша. Ніби все навколо натякало на те, що тут сталося дещо трагічне.

— Пані, — тихо покликала служниця, вказавши поглядом на два стільці поблизу вікна. — Присядьмо?

— Так, — я поблажливо кивнула.

— Ви хочете поговорити про пані Ребекку? — запитала жінка, щойно ми зайняли свої місця.

— Вірно, Ідо, — на моїх вустах затріпотіла мила посмішка. — Ти маєш розповісти мені все, що знаєш. Чи сварилася Ребекка з кимось останнім часом? Можливо, стала свідком чогось незвичайного? — припустила я.

— Вона зі мною не надто ділилася особистим, — зізналася служниця. — Принаймні, так було останнім часом.

— А поведінка її змінилася? З’явилися якісь нові звички?

Іда мовчала, пожовуючи нижню губу. Певно, намагалася пригадати всі останні події.

— Я б не сказала, що моя пані змінилася. Ми, вампіри, діти ночі, надаємо перевагу тиші й з радістю оминаємо гучні розваги. А цей відбір... — на мить вона затихла, — одним словом, це було не її бажання. Наказ батька, — жінка важко зітхнула.

— Ага, татусі завжди думають, що знають краще, чого хоче їхня дитина. Однак, як показує практика, часто помиляються, — в уяві спливло обличчя власного батька. — А як Ребекка спілкувалася з іншими учасницями? — я повернулася до теми розмови.

Іда знизала плечима.

— З нею майже не розмовляли, уникали. Особливо після... — жінка різко замовкла.

— Після? Після чого? — я замахала рукою, щоб Іда продовжила.

— Нічого особливого. Лише дрібне непорозуміння з однією демонессою.

— А ця демонесса раптом не розцяцькована білявка з манією величі й довгим язиком? — звузивши очі, поцікавилася я, здогадуючись, про кого йшлося.

Ще під час нашої першої зустрічі вона назвала мене мишею. Ох і неприємна особа.

— Так, вона білявка, — щодо решти служниця тактовно змовчала. — Ця дівчина назвала пані Ребекку п’явкою. І зробила це прилюдно — перед усіма конкурсантками.

— А Ребекка? Відповіла їй?

— Ні, — Іда захитала головою. — Змовчала, бо не любила суперечок.

— А окрім цього, було ще щось? — не вгавала я.

Від глибокої задуми на чолі жінки з’явилася складка.

— Ні, — зрештою відповіла вона.

— Упевнена?

— На всі сто відсотків, — гаряче запевнила служниця.

Розуміючи, що більше нічого не дізнаюся, я повільно підвелася.

Мій погляд ковзнув кімнатою й зупинився на комоді. Там стояли різні дівочі дрібнички, серед яких я помітила парфуми.

Із причин, незрозумілих навіть мені самій, я захотіла відчути їхній аромат. Пізніше, звісно, пожалкую про це, але нині — відьмочка в ділі.

— Ммм... — вдихнула на повні груди квітково-фруктовий аромат. — Такий приємний.