16

***Малія***

Нещодавно ми повернулися в Інферум.

За час нашої з князем відсутності сталося дещо екстраординарне. У голові не вкладається, та це справді так — хтось кікнув вампіршу.

Ця Ребекка була тихою дівчулею, яку я ледве пригадала. Ось так буває: хтось періодично миготить перед очима, але геть не запам’ятовується.

Певно, це через те, що вампіри по своїй природі — дикі хижаки. Вони звикли бути непомітними, постійно ховаючись у пітьмі. Ось і ця дівуля вічно десь шоркалася. Хто його розбере, де вона була й звідки надибала ворога по свою душу. Втім, щодо душі — то я зайве ляпнула. У вампірів її немає. Живуть вони собі на світі такі всі бездушні, що аж страшно робиться.

— Леді Темрява.

На мене дивилися темно-янтарні очі короля Інферуму.

— Вітаю, — я коротко кивнула й сіла на запропоноване місце перед Гнівом.

Він запросив мене на аудієнцію, від якої я аж ніяк не могла відмовитися. Між іншим, ця зустріч була приватною. Тому навіть мого... стоп, не мого, а просто князя Отруту сюди ніхто не покликав.

Покрутившись на стільці з м’якою підкладкою, я втупилася в короля, що уважно спостерігав за моїми діями. Невже й цього поплавило від моєї вроди?

Тільки б не наврочити. Куди мені стільки демоняк? То ж я жартувала, коли говорила Лейн про гарем. А так мені й Отрути з головою вистачає. Точніше — не його самого, а залицянь зеленочубика, що не вмів контролювати своїх рук і губ. Постійно тягнув до мене то одне, то інше.

— Маліє, — тон короля був тихим, але владним, немов гуркіт грому на відстані. — Ти знаєш, чому я тебе покликав?

Схрестивши пальці, я подумки попросила пані Удачу відвести від мене біду у вигляді підкатів Гніва.

— Ви хочете поговорити зі мною про мою участь у відборі? — зрештою запитала.

— Ні, — він похитав головою, що гордо здійнялася вгору. — Нам обом відомо, що все це фальш. Ти призначена Отруті, і мене геть не цікавиш...

— Фух, — вигукнула я, не стримавшись. Махнувши рукою, провела долонею по обличчю, стираючи краплю поту, що виступила від напруги та хвилювання.

— Не зрозумів... — король мимоволі нахилився вперед.

Куди й поділася вся пиха й поважність. Невже засмутився? Ці чоловіки, тобто демони, такі дивні...

— Я подумала, ніби ви теж будете бігати за мною лісом... Ой, не те, — я помітила, як у демона відвисла щелепа, тому спробувала виправитися. — Не те щоб мені не хотілося цього... — кинувши погляд на короля, я зрозуміла, що знову говорю дурню. — Ви — неймовірний демон і король. Будь-яка жінка зрадіє, якщо ви будете бігати за нею... Але я...

— Досить, — Гнів перервав мій потік нісенітниць, жестом наказавши мовчати. — Я не збираюся біг... переслідувати вас чи іншу жінку в лісі.

— І чому ваш брат не бере з вас прикладу? Знали б ви, як я втомилася від нашого із зеленоч... князем Отрутою марафону, — вчасно припнувши язика, я все ж не бовкнула прізвиська, яким нагородила князька.

— Не заздрю я Отруті, — замислено мовив король, потерши щелепу. — Таке диво дісталося, що тримайте мене семеро...

— Це ви про мене? — не розгубившись, перепитала я. — Взагалі-то, я ні на що й не претендую, але ж дехто вчепився в мене, мов кліщ у вуличного кота.

— Маліє, ви б раділи, що вам дістався такий чоловік, як мій брат. Таких більше немає.

— І слава всім богам, що князь такий один. Знаєте, між нами кажучи, він аж надто діставучий. Йому постійно не вистачає тактильності. Все тягне мене до себе, мов м’яку іграшку, — пожалілася я, шукаючи підтримки в правителя Інферуму. А раптом пощастить і направить брата на путь істинний?

— Я пропоную завершити обговорення ваших з Отрутою стосунків і перейти до справи, через яку я вас сюди покликав, — замахавши рукою, наче відганяв муху, поспіхом випалив демон.

Не пощастило. Моя ставка не зіграла. Ну що ж — буває.

— Мені здавалося, що ви саме про нас із князем хотіли поговорити, — я знизала плечима, мовляв, помилилася.

— Маліє, справа серйозна. Ви ж чули про Ребекку? — він зиркнув на мене запитально.

Я ствердно хитнула головою.

— Отже, ось у чому річ, — голос Гніва стишився. — Від сьогодні ви будете допомагати Отруті з розслідуванням. Станете очима й вухами там, де не зможе мій брат. І перше, що ви зробите...