5

***Малія***

Не встигла я дійти до заповітного виходу, як князь Отрута віддав наказ спіймати мене. Загарчав на всю тронну залу, мов звір, що не бажав випускати здобич із лап.

Це ще що за нахабство?

Добре, що охорона не поспішала виконувати забаганку зеленочубого демоняки. Вони вперто очікували розпоряджень короля, і я цим скористалася. Кинулася до велетенських дверей, а вискочивши за них, стрімголов побігла коридором.

Мої босоніжки виявилися не найкращим варіантом для такого швидкого пересування, тому довелося зупинитися й начаклувати кросівки.

— Те, що треба! — радісно скрикнула, коли на ніжках з'явилося білосніжне взуття на пласкій підошві.

— Тримайте дівчину! — пролунало недалеко від мене.

— Ой леле! — вигукнула я, судомно обмірковуючи свої наступні дії.

Попереду — вікно, позаду — коридор, звідки линув тупіт щонайменше трьох охоронців.

— Ну, була не була, — швидко вдихнула повітря й змахнула рукою.

З кінчиків пальців зірвалася магія, що стрілою влетіла у вікно. Скло гучно тріснуло й розлетілося на сотні уламків, усіявши кам'яну підлогу демонського палацу.

— Ось вона!

Кинувши короткий погляд через плече, я помітила рогатого демона в сріблястих обладунках. Він швидко наближався до мене, тому часу на роздуми не лишалося.

Я побігла до вікна, підскочила й злетіла в повітря.

Що не кажіть, а левітація — то справжнісінький подарунок долі. Не птах, а ширяєш понад хмарами.

І не варто відкидати той факт, що це дуже зручно, особливо коли рятуєшся втечею.

Не втримавшись, я озирнулася — хотілося побачити пики охоронців, які щойно програли в наших умовних перегонах.

Вони не розчарували: стояли й лупали на мене своїми демонськими очиськами так, ніби побачили птахів, що відлітають у вирій.

Я показала їм середній палець і вискочила у вікно.

Летіла хвилин десять, а тоді вирішила спуститися на землю. Хотіла трохи віддихатися й обміркувати план дій.

Перш за все мені потрібно було повернутися у світ людей. Але ось у чому проблема: з Інферуму туди можна потрапити лише через браму потойбіччя, яку добре охороняли. Шансів пробратися непоміченою не було — від слова «зовсім».

Щойно мої ноги ступили на тверду поверхню, я підійшла до старезного дерева із сухими та до божевілля кривими гілками. Сперлася об товстий стовбур і почала розмірковувати над тим, як покинути королівство бридких демоняк.

Недалеко від мене хруснула гілка. Я інстинктивно обернулася на звук. Втім, скільки не вдивлялася, помітити в темряві бодай щось не вдалося.

І яким же було моє здивування, коли, повернувшись у попереднє положення, побачила перед собою його — князя Отруту.

— Відьмочка кудись поспішає? - запитав він елейним голосом, притискаючись до мене тілом.

Я важко ковтнула — радше від несподіванки, ніж від страху.

— Ану відпусти мене, — я вперлася кулаками в груди демона. — Якщо не помітив, то я не хочу брати участі у вашому дурнуватому відборі.

— Я теж цього не хочу, — безкомпромісно відповів князь, мов віддавав наказ.

— От і чудово, — я посміхнулася. — Дай пройти, — спробувала відштовхнути від себе могутнє тіло демона, але він не зсунувся ні на міліметр. — Гей, — підвівши брову, я поглянула на нього запитально. — Чому не відходиш?

Він якось дивно подивився на мене. Мені навіть немає з чим порівняти цей погляд. Наче з викликом, але водночас у ньому було щось схоже на... інтерес.

— Ти не покинеш Інферум, бо я ніколи тебе не відпущу, — зелені очі заблищали потойбічним світлом — немов багаття, у яке підкинули хмиз, і воно запалало з новою силою.

— Тебе там, часом, не поплавило від самозакоханості? — я не втрималася від їдкого питання, бо ненавиділа, коли мені щось наказували чи забороняли. А тут — комбо. — Прибери лапи, демоне, інакше пожалкуєш.

Вуста чоловіка зігнулися в задоволеній посмішці.

— Якби ти тільки знала, як мені подобається твій норов... Така запальна й гаряча. А ще дика, непокірна, вперта... О-о-о, це для мене солодше за мед, — обличчя Отрути нахилилося до мого. — Невже не відчуваєш? — у його питанні прослизнула якась дивна надія.

Чого він очікував? На що розраховував?

— Відчуваю, — я задерла підборіддя. — Відчуваю, що хтось скоро отримає по своїй нахабній пиці.

Зі мною ніколи не було просто. Тому цьому демону не вдасться нічого із задуманого. Хай би що там він не фантазував, а отримає облизня. Демон відьмі не указ.

— МОЯ! —  вирвалося з його горла, а потім він...