3

***Малія***

Припхалися ми на цей відбір.

Не те щоб я боялася лякалок батька. Якщо чесно, то мене вони навіть не зачепили. А все через те, що я дуже добре його знала.

Милішої кульбабки, аніж він, годі й шукати. А все, що він сказав та чим погрожував не справило на мене ніякусінького враження.

Однак це не заважало мені провчити татуся. Саме тому я вирішила приїхати на відбір, але влаштувати таке грандіозне шоу, що мене запам'ятає кожна собака в Інферумі.

Отож стою я в натовпі таких самих, як я дівчуль, а сама аж тремчу від солодкого передчуття.

Вони теж схвильовані, але радше від того, що кожна з них хоче вийти заміж за короля.

Я перевела нудьгуючий погляд на цього демоно-монарха. Нічого особливого. Темне злегка в'юнке  волосся, виразні вилиці, чорнющі очі... Ну ще є корона. Здається з темного золота й інкрустована дорогоцінними камінцями.

Сидить він на помпезному троні й посміхається до всіх, мов і не демон зовсім, а особа блакитної крові. Втім, хто розбере тих демоняк? Може, в нього кров саме така і є?

Ось в кого вона не блакитна, а зелена, то це в брата короля — князя Отрути. Він теж тут як тут. Сидить на власному троні й дивиться на всіх присутніх, мов на домашніх тваринок. Тільки зелені очиська блимають, мов світлофори у світі людей.

Міцна рука князя потягнулася до темно-зеленого волосся, щоб пригладити його. А скільки ж самовпевненості в цьому русі... Таке враження, ніби він думає, що всі тільки ним і зачаровані.

До моєї голівоньки прийшла чергова геніальна ідея. Пізніше я пожалкую про неї, але зараз мені вона видалася більш ніж чудовою.

Ох, мій виступ запам'ятають усі. Я ледве стрималася, щоб не потерти руки, мов пацючок лапки...

— Подивіться на цю сіру мишу, — до моїх вух долинуло їдке зауваження однієї з учасниць відбору. Попри те, що вона говорила тихо, я добре розчула кожне слово.

Повернувшись на голос, я помітила перед собою високу білявку у пишній вишневій сукні із золотими стрічками й бантиками. Волосся зібрано у високу зачіску, а руки всіяні дорогоцінними прикрасами: браслетами й кільцями. Ну чисто розцяцькована ялинка.

— Лялько, ти щось сказала? Чи то просвистів вітер у твоїй пустій голові? — уміло скопіювавши її тон, поцікавилася я.

— Де твої манери? — скрививши вуста, запитала лялька. — Чи відьом не навчають такому?

— Гуляй лісом, демонице, — завуальовано пославши її куди подалі, я відвернулася.

І дуже вчасно, бо нашу маленьку перепалку було помічено. Сам князь Отрута дивився на мене, з цікавістю звузивши очі.

А я не знітилася й не відвела погляду. Хай знає, що я не з боязкого десятка.

Склавши вуста, мов дурненька качечка, підморгнула йому так, як може лише пікапер у нічному клубі.

Колись до мене один такий індивід намагався підкотити. Корчив із себе мачо, а я не довго думаючи, начаклувала йому поросяче рильце. Оу, як він захрюкав, тікаючи від мене. Добре, що хоча б не верещав: «Відьма».

— Малія Морвел, леді Темрява з давнього роду відьом і чаклунів, — глашатай голосно виголосив моє ім'я.

А ось і мій зірковий час.

Я гордо розправила плечі й рушила на поміст, призначений для того, щоб конкурсантки розповіли про себе королю й присутнім. Своєрідне знайомство.

— Всім привітики, — розслаблено мовила я, посміхнувшись. — Розповідати про себе... Пфф, — вдала на обличчі нудьгу. — Кому цікаві пусті балачки? 

Король і всі присутні мовчали. Не вистачало тільки цвіркуна, щоб розбавити цей кіношний момент напруженої тиші.

— Я хочу дещо показати, — продовжила, спіймавши на собі оцінюючий погляд князя Отрути. — Один, — клацнула пальцями й моя зачіска зникла, а довге волосся впало каскадом на спину й плечі. — Два, — вишукана малинова сукня перетворилася на короткий топ і шортики. В такому зазвичай виступають танцівниці гоу-гоу в клубах. — Три, — замість балеток на моїх ніжках з'явилися босоніжки на височенній танкетці. — Чотири, — залу наповнила запальна музика.

— Маліє!! — голосно заверещав мій батько.

Я поглянула на його побагровіле обличчя і не стрималася від посмішки.

Сам винен. Потрібно було дослухатися до мене й не примушувати приймати участь у цьому маскараді лицемірства й боротьби за бридкого демоняку.

— Вона не тямить що робить!!! — тепер батько звертався до короля. — Пробачте, ваше величносте й дозвольте забрати доньку з-перед ваших очей.

— Ні! — замість правителя гаркнув князь Отрута. — Я хочу подивитися на цей виступ!