2

***Князь Отрута***

Як же мене бісив мій братик Гнів. Ким він себе уявив? Чому вирішив, що може мною керувати?

Я — Отрута, і по моїх венах тече зовсім не кров.

У нашому королівстві було безліч різноманітних демонів. Одні — бридкі, а дехто, як я, — божевільний, але харизматичний. Однак жоден із них не міг зі мною зрівнятися.

Сила, якою я володів, була колосальною. А мій гнів міг скласти конкуренцію братику, що носив цю чесноту замість імені.

— Ти все зрозумів? — запитав Гнів, поглянувши на мене очима відтінку темного золота. — Без чужих і, щоб прислужники не буянили.

Я кивнув і посунувся на своєму чорному троні, інкрустованому дорогоцінним камінням та кістками.

В королівстві Інферум мешкали не тільки демони. Сюди потрапляли душі грішників, а інколи й живі люди, що надто бажали грошей і влади.

Уклавши угоду з хитрим демоном, вони отримували все, чого бажали, але лише на тринадцять років. А згодом потрапляли до Інферуму як раби.

— Братику, ти вирішив нарешті одружитися, — сказав я, — з чим тебе й вітаю. Однак ніяк не втямлю, чого тобі від мене потрібно?

Чоловік підвівся і, склавши руки за спиною, повільно рушив до вікна. Пригладивши неслухняне чорне волосся, врешті-решт, заговорив:

— Ти, Отруто, маєш пильно стежити за нареченими. Спостерігати й аналізувати кожне слово. — Гнів різко обернувся: — Моя королева має бути мені рівнею. Якщо вона жадібна до влади й грошей, хитра й корислива або, навпаки, дурна як курка, то нам не по дорозі.

— І як мені накажеш це робити? — здивовано запитав я. — Їх п'ятнадцять, якщо дехто забув. А ваш покірний князь Отрута один, — я підморгнув брату.

Потираючи підборіддя, він криво посміхнувся.

— Припини блазнювати. Ти, може, й божевільний, але дуже вже хитрий.

Я виставив перед собою руку, зупиняючи всі майбутні лестощі.

— Гарно стелиш, братику, але цього мало. Змотивуй мене. Зроби так, щоб я захотів брати участь у цьому параді ідіотизму.

— Чого ти хочеш? — Гнів відразу перейшов до справи.

— Ти мене знаєш, — я знизав плечима. — Мені мало бути князем і твоїм братом. Я хочу власне королівство.

— Якщо думаєш, що я віддам тобі Інферум, то навіть не мрій, — в голосі чоловіка прослизнула емоція, співзвучна з його іменем.

— Мені це ні до чого, — байдуже відгукнувся я, прийнявши максимально ліниву позу. — Хочу володіти брамою. У світі людей стільки гріхів, якими можна вдосталь поживитися, що на кілька вічностей вистачить.

Гнів замислився. Кілька хвилин мовчав, а тоді озвався:

— Отже, ти хочеш бути володарем брами потойбіччя... Що ж, я не проти. Однак є кілька умов. Перша — ти не заважатимеш демонам укладати угоди зі смертними. А друга — не зловживатимеш владою і будеш справедливим правителем.

Я взагалі не очікував, що брат піде на мої умови...

Брама потойбіччя — це портал до світу людей, яким керував архідемон Віліус, страшний бабій і гультіпака. Досі не розумію, як він міг потоваришувати з моїм братом, що був демоном честі. Дивно таке говорити про одного з нас, але вже як є...

До речі, той, хто володів брамою, — володів і світом людей. А мені ой як хотілося незалежності у власних діях і рішеннях.

Я князь за правом народження вже двісті шістдесят років. А мав бути в тіні брата-короля. Тотальна несправедливість для мого непокірного нутра.

Так, я — не покірний демон Отрута!

— Просто з цікавості, — я схилив голову набік і поглянув на брата, зіщуливши праве око. — Навіщо тобі дружина? З тобою може бути будь-яка демонесса, і не тільки. Ти — король. Про тебе мріють і тобою марять тисячі жінок... Що тобі дасть заміжжя?

Гнів гордо здійняв підборіддя.

— Нещодавно одна відаюча відьма сказала: «Королівська кров зустріне пару на відборі наречених...»

— І ти повірив? Тьху! — я плюнув собі під ноги. — Всі відьми підступні й брехливі. А вибір тобі доведеться зробити навіть, якщо серце не заб'ється.

Річ у тім, що в усіх демонів була одна цікава особливість: ми народжувалися з каменем замість серця. Не могли кохати й нічого не відчували, поки не зустрічали пару, призначену богинею долі.

— Ні, братику, вона не збрехала. А ти ставишся до відьом надто упереджено, — заперечив Гнів.

По його обличчю було видно, що він свято вірив передбаченню й відступати аж ніяк не збирався.

Ну то хай собі тішиться марними ілюзіями. А я буду мудрішим і отримаю нарешті своє королівство.

Знав би ще я, що трапиться на відборі...

***
Жодна частина цієї книги Не може бути скопійована чи опублікована без моєї згоди. Ця книга викладена на сайті самвидаву Букнет. Якщо ви бачите її на інших сайтах — це піратство.