1

***Малія***

Цього разу батько перейшов межу! Як він міг перенести мене зі світу людей назад, у вимір тіней?! Просто зла не вистачає на таку несправедливість.

Я нервово ходила кабінетом батька — могутнього чаклуна та правителя Тарії, королівства відьом та відьмаків.

Тут варто зауважити, що я могла б повернутися. Але існувала маленька проблема... Така м-а-а-анюсінька, та дуже значуща: мій люблячий татусь зачаклував свій кабінет, і я аж ніяк не могла покинути його без дозволу.

На хвилинку — мені вже сто вісімдесят років, і я давно повнолітня відьма. Але тато так не вважає й досі поводиться зі мною, мов зі ста шістдесятирічною.

Я ж втекла до людей, бо набрид постійний контроль. Мені бракувало свободи в Тарії, а на Землі все було настільки чудово, що й словами не передати.

— Радий бачити тебе, Маліє, — до кабінету увійшов темноволосий чоловік у чорній мантії.

Я скривила вуста й відвернулася. Не буду з ним вітатися — нехай знає, що я образилася.

— Уже бачу по твоєму обличчю неймовірну радість від нашої зустрічі, — із добре вловимою ноткою сарказму озвався батько, сідаючи на диван. — Поговоримо? — він поплескав долонею на місце поруч із собою.

Схрестивши руки на грудях, я зміряла його невдоволеним поглядом.

— Навіщо ти це зробив? Чому прикликав мене до Тарії без можливості повернутися додому?

— Додому?! — чоловік мало не підскочив. — Маліє, твій дім тут — у Тарії! А всю цю блаж із Землею викинь з голови й забудь, — його палець повчально піднявся. — Тобі потрібен чоловік!

Від почутого мене аж пересмикнуло. Було відчуття, ніби в обличчя плеснули відро крижаної води. Який чоловік? Що це там батько задумав?

— Шукай чоловіка для себе, а я обійдуся! — зухвало випалила, відвернувшись до вікна.

— Ти собі як хочеш, але мою волю виконаєш. Інакше — не буде, — неприємні слова полетіли в мій бік, мов каміння. — Слухай уважно й не перебивай, — владно мовив батько. — За тиждень відбудеться відбір наречених для короля Інферуму, і ти поїдеш туди як кандидатка.

Я вже не стрималася. Обернулася й подивилася на батька з неприхованим гнівом — могла б і спопелити його поглядом.

— Ти зовсім з глузду з'їхав? Хочеш, щоб я вийшла за демона?!

— Яка різниця, хто він? — чоловік махнув рукою. — Головне, що ти станеш правителькою цілого королівства. Всі демони схилять голови перед відьмою! Ти бодай уявляєш, яка це честь для нашого роду? — темні очі заволокла пелена, зіткана з бажання влади.

Я покривила вустами. Зсередини мене роздирало дике бажання висловити батьку все своє невдоволення. Та чи послухає він мене?

— Ти ж сам сказав, що буде відбір. Отже, там, окрім мене, ще купа охочих до влади злетиться. І з якого такого дива той демон обере саме мене?

— Бо ти зробиш усе для перемоги, — тоном, що не припускав жодного заперечення, відказав батько. Він відкинувся на спинку дивану й продовжив: — Приїдеш, зачаруєш своєю вродою короля Гніва, а там і до весілля недалеко. Ото заживемо тоді, — чоловік мрійливо закотив очі. — Абсолютно всі будуть поважати відьом і чаклунів.

— А ти нічого не забув? — стиснувши вуста в одну лінію, поцікавилася я.

Він замислено почухав потилицю.

— Ні, наче нічого.

— Я про те, що потрібно було запитати: чи мені це потрібно, — в'їдливо пояснила я «дбайливому» татусю, виразно поглянувши на нього з викликом.

— Що ти там розумієш? — закотивши очі, заперечив той. — Тут такі перспективи відкриваються, а ти ще мала й дурна.

— А якщо цей король Гнів ображатиме мене? Він же демон. Звідки знати, чого від нього очікувати? — я спробувала достукатися до батька.

— Не говори маячні, — він відмахнувся від мене, мов від набридливого песеняти, що вимагає уваги свого господаря. — Тебе ще спробуй образити. А то я не знаю свою норовливу доньку, — аж зацокав язиком, ніби кажучи «казки не вигадуй, доню».

Звівши брови докупи, я склала руки в боки.

— Жодних відборів! І це моє останнє слово.

Наші очі зустрілися в дикому поєдинку. Батько й донька. Світло та тінь. Сірник і бензин.

— А ось тобі моє останнє слово, — батько нахилився вперед, — ти поїдеш на відбір, інакше я знищу всіх, хто тобі дорогий. Мені добре відомо, з ким ти потоваришувала у світі людей. Тому, якщо за себе не боїшся, подумай за друзів.

І що робити? Невже в мене й справді немає вибору?