Норовлива (Нейтан Лоуренс, Титан, 2510)

— Ми досягли кінцевої зупинки. Прохання всім пасажирам покинути автобус.

Слова диктора вирвали мене з дрімоти. Я поглянув у вікно автобуса. Сіра дорога. Сірий паркан. А за парканом сірі сталеві велетні почервонені іржею. Автобус висадив пасажирів перед величезними воротами. На воротах були написи: “Звалище”, “Територія ВКС Марсу”, “Тільки авторизований доступ”. Трохи подалі були ворота поменше. Над ними вицвіла вивіска “Уживані космічні кораблі Дейва”. Я пройшов в менші ворота. Одразу за ними був невеликий вагончик де очевидно розміщувалась контора. Біля дверей тупцював невисокий чоловік. Побачивши мене, він посміхнувся і підбіг.

— О! Вітаю, я Дейв! То це Ви капітан Лоуренс? — мовив він, простягаючи дві руки для рукостискання.

— Командер Лоуренс, — поправив його я і потиснув руку.

— То зараз купите корабель і станете капітаном.

— Ну показуйте що у Вас для мене…

Дейв моторно потягнув мене за руку за собою. Ми обійшли вагончик і потрапили на велику площу вігороджену оранжевими стовпчиками від решти території звалища. Тут знаходились кораблі у відносно гарному стані аби їх можна було продати. Здебільшого це були невеличкі вантажники, контейнеровози, інші кораблі проміжного классу. Дейв вів вглиб де стояла списана військова техніка. В ряд стояло кілька “Рапір” різного ступеня іржавості, за ними пара “Довгих мечів”, а позаду над усіма височіла “Баліста”. Саме до неї ми і йшли. Видовжена форма, гострі грані. Вона справді за формою чимось нагадувала древній оперений метальний снаряд. Здалеку та на фоні напівзруйнованих гігантів за огорожею, цей корабель не виглядав надто великим. Проте стоячи прямо під ним розумієш справжній масштаб. Разом з радіощоглою висота була як десятиповерховий будинок, а довжина з півтора футбольних поля. Важко було уявити що ці дві тисячі тонн сталі, кераміки і пластику можуть прорізати небо швидше звуку.

— Знаєте, — звернувся я до Дейва, — Корвет “Баліста” останньої модифікації та ще й в гарному стані всього за три мільйони кредитів, це надто хороша пропозиція щоб бути правдою.

— Ну як Вам сказати, командере, — мовив Дейв, трохи знітившись, — Вона у нас хороша, але трохи норовлива. Не кожному по зубах. Я її намагаюсь продати вже десять років.

— Я закінчив рейнджерську академію з відзнакою, — гордо заявив я, — Думаю з якимсь пятдесятирічним кораблем впораюсь.