Section I / Poetry in Ukrainian.

Початок

Доба почнеться опівночі,

Де снів не лякають півні ще.

Доба почнеться не марами -

Вона заплаче стожарами,

Немов немовля народжене!

І з цього почнеться сходження,

Пробудження, диво бачення.

Початок, він має значення!

Думка

Моєї душі жаринки

Дарую я добрим людям!

То - співанки і смішинки.

Чом кажете, що безглуздя?

Чом кажете, що непотріб,

Що хисту нема із того?

Чи усмішка – то є роздріб

Великого щастя людського?

Краплинка хаосу

Твій перший погляд.

Мій перший дотик.

Твоя я, доки

Зі мною поряд

Ти чуєш ноти

І мусиш грати

Й не хочеш знати

Спокою! Доти

Є трохи космосу.

Краплинку хаосу -

Візьмемо за мету!

Я косу розплету…

Це - кохання!

Ось вчинки -

вночі оті зльоти у небо!

Ні, тебе зрозуміти не вмію,

але відчуваю

настрій кожної твоєї клітинки.

Це запалює, вабить і кличе!

Що є духу біжу по землі

за тобою . До тебе –

крізь пихаті ліси і пустелі,

лабіринти колючі,

прогризаю всі скелі – тунелі!

А ще по воді без зупинки

(то калюжі лише, море далі).

Я, мов шаленію, палаю –

скипає вода та клекоче.

Я так хочу!

Рішуче, сміливо збираю думки про мої почуття.

Розповім все тобі, але очі…

Ці твої очі!

Вони крадуть у мене

останню надію.

Усвідомлюю, що в безодні їх гину - це біль,

бо тонуть отак кораблі

у холодному мороку океанів.

«Ні !»- кричу, - «До життя

я не втратив жагу!»

Каяття - в твої очі дивлюсь,

мов в останнє.

Вони вже і зорями сяють.

Ясні!

Чи ж мені сміються грайливо,

Шепотять мрії ночі?

Відродити у серці бажання,

натхнення - то диво!

Ти злітаєш у небо

(для тебе це просто)

і вперше я поряд.

Все ще мовчу та тремчу.

Мій відібрано голос

блідою примарою в темряві.

Ніч!

Сніг облич тане, тоне.

То тайна - плекання!

Скажи, моя в чому провина?

Чом палаю і мерзну водночас?

А ти дійсно щаслива,

бо співаєш й танцюєш!

Твій спів - свіжа злива

і вітер ласкавий - твій танець!

Безмежна година:

лине мова гнучкого

тендітного тіла.

Наш політ –

то є відповідь,так?

Вмить я все  розумію:

«Так! Все так! Тільки ти

моє справжнє єдине кохання! »

Пригальмуй!

Пригальмуй!

Насолоджуйся миттю життя:

Неймовірні

І дощ, і сніги, і спекота!

Пригальмуй!

Кожен дотик, як мить майбуття,

Мов цілунки,

Мов ніжна і вірна турбота!

Пригальмуй…

Чи мені?

Ти сьогодні співав уві сні,

Про кохання зізнавсь!

Чи мені?

Він

Хтось

байдуже на сміття дивився.

Скиглив інший:

«Забруднили місто!»

Жили так…

Ні, жоден не змінився,

коли Він прибрав і стало чисто.

Бо байдужий навіть не помітив,

В іншого «даремно» було чутно.

Але Він висаджував вже квіти,

вірив в диво –

проганяв геть смуток!

Кохай!

Коханий!

 Що то за зажура?

Таке нестерпне почуття ,

Неначе гілку відчахнуло

Й сокира відбира життя.

Та потім полум’я лукаве

«Зігрію!»-каже.

Саме ж – їсть!

А ти так дивишся ласкаво,

Все пробачаєш:

 розпач, злість.

Цілунками лікуєш душу.

«Кохай! – шепочеш.

Геть страхи!

Таки здолати бурю мушу

Й спокутувати ті гріхи!

Любов твоя – спасіння чисте,

Зерно посіву і врожай!

Життя - мереживо барвисте!

І в кожнім вузлику - «кохай»!

Ти вигадав мене

Ти вигадав мене

палкою і ніжною.

Я іншою була –

крихкою та сніжною.

Розтанути в обіймах

(доля  то мені),

щоб пробудити

й напоїти навесні

душі твоєї дивовижні квіти!

Та не моє

вони прикрасять літо.

Віяна

Я питала у вітра :

«Чи з коханим далека дорога?»
Він бешкетник сміявся ,

Плутав жарти в  волосся . І втім
Порозсіював світом

думи – хмари : «Кохатимеш довго!»
Й шепотів : «Може завтра

стане інший жаданим твоїм?»
Впали хмари із неба.

«То не правда!»- завила зла буря
Й вітер так розігнала,

що стогнала в жалобі земля.
«Шаленію від тебе!

Незрівнянна ти, навіть в зажурі!»-
Обійняв - «Ти впізнала?

Відтепер твій коханий – то я...»
- Ой, підступний ти, вітре!
Загубила з тобою я спокій...
-А навіщо ж питалась?
Чи сумління в коханні цвіте?
Хто скажи може знати
про твоє майбуття? Але поки,
то для себе коханку
я навіяв, бо мріяв! Проте...
Подивилась в минуле: