10

10

Під час буревію Рудий із Пухом сиділи під дровником. Під ним був простір — так дрова краще зберігалися: не гнили, провітрювалися й швидше висихали.

Останній, найсильніший порив вітру зірвав дах дровника й підняв у повітря більшу частину порубаних полін. Їх розкидало по городу й подвір’ю. Деякі глухо вдарилися об дах хати, розбиваючи той шифер, що ще вцілів. Інші вітер поніс бозна-куди.

Коли все нарешті стихло, Рудий почув шурхіт. Спочатку ледь чутний, але він швидко наростав — невпинний, тривожний, зловісний.

І раптом зі сторони хліва у двір ринула сіра лавина.

Орда.

Шерсть на Рудому стала дибки. Пух вишкірився і засичав.

Рудий побачив, як від хати кинувся в атаку Рей.

Увесь той час, поки лютував буревій, пес не зрушив із місця. Господар наказав охороняти дівчаток — і він охороняв. Коли особливо сильні пориви вітру намагалися підняти його в повітря, Рей припадав до землі й хапався зубами за металевий штир, що стирчав з-під плитки.

Як тільки йому не повиривало зуби?

Тепер вівчарка билася.

Як берсеркер.

Рей хапав щурів зубами, стискав щелепи й відкидав їх. Стискав і розтискав. Стискав і розтискав. Вони верещали, але знову й знову кидалися на безстрашного пса, наче їх підганяла якась невидима сила — темна, безжальна, що стояла над ними і керувала їхньою люттю.

Деякі потвори вчепилися Реєві у спину. Пес не міг дістатися до них зубами, тому скидав їх лапами. Якщо не діставав — падав і качався по землі, розчавлюючи й струшуючи нападників. Потім знову підводився і давав волю зубам.

Та щурів ставало дедалі більше.

Вони вже заполонили весь двір.

І зрештою звалили Рея.

Цього разу пес не зміг підвестися. Сіра маса ворушилася й кипіла на його тілі, наче жива ковдра з кігтів і зубів. Як якийсь апокаліптичний рій. Рей намагався піднятися, але його знову притискали до землі.

Дрібні гострі зуби впивалися під шкіру, рвали її.

Рей важко дихав. Рани кровоточили. Сили залишали його.

І тоді він завив.

Протяжно. Сумно.

Попереджаючи господиню, що більше не зможе їх захистити.

І пес заплющив очі.

Рудий побачив, що Рей більше не підводиться. Він повільно повернув голову до Пуха.

Пух кліпнув очима. Він усе зрозумів. Жалібно нявкнув, ніби благав товариша не робити безглуздого й смертельно небезпечного кроку.

Але Рудий не послухав.

Його руда шерсть стала дибки.

І він рвонув.

Кіт відчайдушно стрибнув просто в саму гущу сірої навали.

Все змішалося.

Рудий вчепився одному щуру в горлянку — рвонув щосили. Одразу кинувся на іншого. Потім на третього.

Він крутився серед пацюків, мов в’юн на сковороді. Плигав, як руда блискавка. Був лютий і грізний, як грім серед ясного неба.

Раптом один пацюк вчепився йому в задню лапу.

Рудий різко крутнувся — і кігтями вирвав нападникові очі. Іншого схопив зубами за хвіст і відкусив його.

Але щурів ставало все більше.

Вони прибували й прибували.

Сіра маса вже вкрила весь двір.

Щури кинулися на кота разом і притиснули його до землі. Чиїсь гострі зуби вп’ялися йому в живіт. Інші вже стискали горло.

І тут раптом якась біла, пухнаста тінь налетіла на зграю і збила щурів з тіла Рудого.

Пух.

Друг завжди поруч.

Спина до спини.

І до кінця.