Розділ 9. Без коментарів

О десятій нуль три журналістка написала вдруге. Аделіно, добрий ранок. Потрібна лише коротка відповідь: так чи ні. Матеріал закриваємо об 11:00. Аделіна прочитала. Не відповіла.

О десятій сім Міла надіслала:

ТИ ВІДПОВІЛА?

Аделіна поклала телефон екраном донизу. О десятій дев’ять він задзвонив. Вона не взяла. О десятій одинадцять задзвонив ще раз.

— Міло.

— Ти мене ігноруєш.

— Я сушу волосся.

— Воно не заважає пальцям.

— Залежить від техніки.

— Ти відповіла журналістці?

Аделіна подивилася на телефон. — Ще ні.

— Чому?

— Тому що в мене є час до одинадцятої.

— Щоб написати «ні»?

— Можливо, я хочу правильно сформулювати.

На тому кінці стало тихо.

Потім Міла сказала:

— Ні.

— Що?

— Не роби зі мною це.

— Що саме?

— Ти вже вирішила.

Аделіна вимкнула фен. У ванній стало дуже тихо.

— Нічого я не вирішила.

— Тоді відправ «ні».

— Я відправлю.

— Коли?

— Міло.

— Коли?

Аделіна подивилася на себе в дзеркало. Волосся було напівсухе. Під оком залишився слід туші з учора.

— До одинадцятої.

— Це не відповідь.

— Це буквально відповідь.

Міла видихнула. — Добре.

— Це «добре» прозвучало так, ніби я щойно продала дитину.

— Дитина хоча б не просила тебе написати два символи.

Аделіна закрила очі. — Він не дитина.

— Тим більше.

Дзвінок обірвався. О десятій двадцять три прийшов лист від Bellier.

Paris proposes adding one additional December editorial appearance. Fee adjustment attached.

Аделіна відкрила вкладення. Подивилася на цифру. Закрила. Відкрила ще раз. Цифра не змінилася. Непогано. Дуже непогано. О десятій тридцять вона відкрила чат із журналісткою.

Написала:

Ні. Подивилася. Палець ліг на кнопку. Телефон засвітився зверху.

Повідомлення від Марини Краєвської:

Адель, ти ж будеш у середу? Лев теж підтвердив ❤️ Аделіна прочитала. Повернулася до двох символів. Ні. Стерла.

Написала:

Ми не коментуємо приватне. Подивилася. Ще гірше. Стерла.

О десятій сорок вісім журналістка написала:

Якщо не отримаю відповіді, зазначу, що ви відмовилися коментувати. Аделіна довго дивилася на повідомлення. Отже, рішення тепер могло виглядати так, ніби його ухвалила не вона. Дуже зручно. О десятій п’ятдесят дві Аделіна заблокувала телефон. Пішла вдягатися. Матеріал вийшов об одинадцятій сімнадцять. Заголовок був скромніший, ніж вона очікувала.

АДЕЛІНА ВОЛЬСЬКА ТА ЛЕВ РАДОМСЬКИЙ НЕ КОМЕНТУЮТЬ ЧУТКИ ПРО РОМАН

У тексті було:

«На пряме запитання про характер стосунків Аделіна Вольська не відповіла». Не збрехали. Лев узагалі не давав коментаря. Теж правда. Разом виходило неправдою. Аделіна прочитала матеріал до кінця. Міла зателефонувала майже одразу. — Я бачила.

— Я теж.

— Ти могла відповісти.

— Могла.

— І?

Аделіна сіла на край ліжка. — Не відповіла.

— Чому?

— Бо не хотіла давати їм ще один заголовок.

— А тепер у них заголовок «не коментують роман».

— Через два дні забудуть.

— Ти ж сама знаєш, що ні.

Аделіна мовчала. Міла теж.

Потім дуже тихо:

— Ти зробила це через Bellier?

Оце вже було зайве.

— Не тільки.

— А через що ще?

Аделіна встала. — Через те, що я не хочу все життя пояснювати людям, із ким я сплю, а з ким ні.

— Але Лев просив.

— Лев багато чого просить.

— І ти погодилась.

— Так.

— Тоді навіщо погоджувалась?

Аделіна підійшла до гардероба. Відчинила. Закрила.

— Побачимось в офісі.

— Адель, скажи йому сама, що не відповіла навмисно.

— Він не ідіот.

— Саме тому.

Лев не був у фонді. Це було добре. Перші двадцять хвилин. Потім стало гірше. Бо він не відповідав ні Ларисі, ні Ользі Степанівні. Віктор теж десь зник. У переговорній сиділи двоє юристів, яких Аделіна раніше не бачила. Один читав матеріал на планшеті. Вона помітила. Він одразу погасив екран.