Номерна радіостанція

Невелику напівтемну кімнату заповнював білий шум. Два трьохсмугових гучномовця чітко відтворювали шипіння, надаючи йому майже відчутної глибини.

Я сидів перед ноутбуком, прослуховуючи аудіофайли, записані за минулу ніч. Поруч на моєму столі стояв професійний мікшерний пульт, за допомогою якого я керував еквалайзером, перемикав входи й виходи та виконував багато інших дій, необхідних під час роботи зі звуком.

Я був зайнятий своєю улюбленою справою – пошуком потойбічної присутності в радіоетері. На неї я витрачав майже увесь свій вільний час. Щодня, після заходу Сонця, коли значно поліпшувалася прохідність радіохвиль та до самого світанку я записував етер, вишукуючи примарні голоси.

На почесному місці стола розташовувався мій головний пошуковий інструмент – стаціонарний всехвильовий радіоприймач, за допомогою якого я виявляв всілякі прояви феномену електронного голосу або скорочено ФЕГ. Я сподівався знайти осмислені повідомлення, які можливо б було інтерпретувати як голоси з потойбічного світу.

Моя колекція на цей момент налічувала вже більше ніж п'ятдесят записів, які можна було більшою чи меншою мірою вважати проявами ФЕГ.

Основні критерії, за якими я зазвичай визначав належність запису до потойбічних проявів були наступні:

● Голос мав бути спокійним, рівним та монотонним, без будь-якого емоційного забарвлення;

● Найчастіше одні й ті ж самі фрази повторювалися по декілька разів;

● Зміст повідомлення мав бути дивним та не до кінця зрозумілим, зазвичай навіть позбавленим певного сенсу;

● У випадку приймання справжнього ФЕГ, індикатор рівня сигналу на приймачі поводиться дуже дивно. Стрілка то показує мінімальний рівень, то максимальний, що аж ніяк не відповідає дійсної модуляції повідомлення;

● При прослуховуванні ФЕГ людині стає якось не добре. З'являються дивні та не зовсім приємні відчуття дотику до потойбічного світу.

Я завершив прослуховувати записи. На них на жаль не було зовсім нічого нового та цікавого. Я засмучено видалив аудіофайли, увімкнув приймач та почав неспішно обертати валкодер. Минувши частоти радіоаматорів і мовні станції, я рухався далі по діапазону.

Раптово стрілка індикатора рівня сигналу на приймачі різко стрибнула вгору. Я почув гучний чоловічий голос:

– 8, 14, 22, 3, 46, 12, 44, 31.

На мить запанувала тиша. Через декілька секунд чоловік продовжив:

– Богдан, Григорій, Центр, Щука, Україна, Знак, Марія, Еней, Кіловат, Наталка.

Цю трансляцію вела одна з багатьох номерних радіостанцій. Мені безліч разів траплялися подібні радіопередачі. Вони вважалися самими загадковим та незрозумілим явищем в етері. Їхня таємничість вже не один десяток років розбурхує уми дослідників по всьому світу. Ентузіасти записують радіопередачі, намагаються розкодувати послання та навіть шукають безпосереднє розташування передавачів. Але всі їхні спроби поки що зовсім марні.

Чоловічий голос повторив радіоповідомлення. Я вслуховувався в загадкове звучання цифр та слів фонетичної абетки. За ними приховувався якийсь недоступний звичайним людям потаємний сенс. Цілком можливо, що це було закодоване послання для військових, розвідників, секретних агентів або ж навіть міжнародних шпигунів.

У мене раптово виникло припущення про те, що далеко не всі номерні радіостанції можуть бути справою рук людини. Цілком ймовірно, що за таємничістю їх послань криється щось значно більше, ніж буденна діяльність спецслужб.

Я пошукав в Інтернеті, знайшов список частот усіх номерних радіостанцій та взявся за їх пильне вивчення. Якщо хоча б одна така радіостанція віщає з потойбічного світу, то її трансляція повинна так чи інакше піддаватися певній розшифровці. Адже її послання призначалися слухачам у нашому світі. А я якраз був один із них.

● ● ●

Я присвятив кілька вечорів записам трансляцій номерних радіостанцій. Потім спробував їх зіставити одна з іншою та розшифрувати. На жаль, я відразу ж натрапив на повну неможливість розшифровки цих радіопередач. Жодної, навіть найменшої закономірності в їхніх трансляціях я не помічав.

Я занотовував повідомлення у загальний зошит, старанно порівнював стовпці цифр і букв, намагаючись знайти хоча б якусь логіку. Усе було зовсім марно. Нарешті втративши надію, я засмучено відклав зошит убік.

На ноутбуці як раз відображалася спектрограма останнього запису номерної радіостанції на ім'я “Скрегіталка”, яке їй дали радіоаматори. Вона відрізнялася від усіх інших тим, що у вільний від радіопередач час транслювала маркерний сигнал у вигляді ритмічного скреготу. 

Я прослухав останній із записів “Скрегіталки”:

– 31, Леонід; 73, Михайло; 67, Ольга; 27, Кіра; 29, Артур.

Мене вразило те, що жіночий голос був дуже схожий на голоси з ФЕГ. Такий же спокійний, монотонний та без будь-яких емоцій.

– Нарешті! – вирвалося у мене. – Невже це та сама потойбічна станція?!

Я тремтячими руками відкрив теку з моєю фонотекою ФЕГ на ноутбуці та почав звіряти її з аудіофайлом “Скрегіталки”. Один з останніх записів № 48 привернув мою увагу. Дівчина неквапливо казала:

– Що трапилося? Де я? Тут темно. Мене звати Кіра. Мені 27 років. Мене викрали три сяючі кулі. Допоможіть мені. Будь ласка.

Я звернув увагу на те, що й у “Скрегіталці” і в ФЕГ були згадані одне і теж ім’я та цифра. Я почав шукати в Інтернеті за ключовими словами "Кіра" та "27 років". В останніх новинах нашого міста я знайшов повідомлення про те, що Кіра Гринченко, віком 27 років, зникла дві доби тому пізно ввечері в передмісті. Її скутер поліціянти виявили кинутим в лісосмузі. Поруч лежав рюкзак. Нічого з грошей та особистих речей не зникло.

● ● ●

Наступного ранку я взявся шукати в Інтернеті інших людей із повідомлення “Скрегіталки”, але поки що нікого не зміг знайти. 

Я вирішив зв'язатися з редакцією місцевої газети. Я відрекомендувався незалежним журналістом, який проводить своє власне розслідування загадкових зникнень людей. Справді кажучи я був не такий вже далекий від істини, оскільки працював технічним письменником та блогером у сфері інформаційних технологій.