Лікар

Розділ 13

 - Виявляється, — відчиняючи двері закладу, почав я, — У МакДональдз, не так і погано.

 - А я що казала! – радісно промовила Ніка.

Вони йшли швидким кроком додому. На дворі холодало, калюжі замерзали.

 - То ти хочеш сказати, — тихо мовив я, — Лізу убив мій лікар?

 - Можливо.

 - Ммм.

 - Завтра підемо до нього і допитаємо, — гордо сказала Вероніка.

 - Остигни, детектив. На яких підставах ми до нього підемо? Я лише, приватний детектив. І плюс, до цього всього, у нас немає доказів.

Вона замовкла. Тим часом ми зайшли до квартири. Я застелив дівчині диван, побажав гарних снів та, пішов спати.

На ранок, я прокинувся з дуже гарним самопочуттям і відчуттям голоду. За вікном виглядало сонце. Відкривши двері своєї кімнати, я почув смачний запах їжі. Невже. Зайшовши до кухні, біля плити я побачив Вероніку.

 - Добрий ранок, — сказав я.

 - Добрий. Я тут вирішила приготувати сніданок, а потім поїхати до лікаря.

Я скривився, ну не міг Олександр Миколайович, убити мою наречену.

 - Я тут покопалася в Інтернеті, і аж нічого не знайшла на вашого Миколайовича. На вид гарненький, у фейсбуці немає фото з вечірок, не одружений. Це ідеальний вбивця. Його треба якось перевірити, розпитати.

 - Це погана ідея.

Після сніданку, вона мене все-таки умовила і ми поїхали в лікарню до Олександра Миколайовича.

 - Вау, — промовила Ніка побачивши споруду, — Вражає.

Зайшовши до середини, ми піднялися ліфтом на сьомий поверх і пройшли просторим коридором до одинадцятого кабінету.

Вона постукала.

 - Заходьте, — сказав чоловічий голос за дверима.

Ми зайшли в освітлену сонцем кімнату, в якій сидів, одягнутий у білий халат Олександр Гнатенко.

 - Добридень, — промовила Ніка.

 - Добрий, — з усмішкою сказав Гнатенко, — О, Родіоне, добрий день, як ваше самопочуття?

 - Дякую, все добре.

 - Є болі?

 - Трохи.

 - Хм, — мугикнув Олександр, — З якою метою, ви прийшли до мене?

 - Це моя, — почав я, —  Сестра Вероніка. Вона не місцева, а тому я, порекомендував їй вас як гарного лікаря.

 - І що з вами пані? – запитав чоловік.

 - Знаєте, - поблажливим голосом почала дівчина, - Від знедавна, я почала відчувати болі в спині.

 - А точніше?

 - В районі нирок.

 - Тоді давайте, я вас огляну. Знімайте одяг.

Ніка роздягнулася, і в той момент ми з лікарем, стали свідками її неймовірного тіла. Вона дивилася то на мене то на лікаря.

 - Почнемо? – запитала вона.

 - Так-так, - струснувши головою сказав він.

Олександр ретельно промацував її спину і прослухував стетоскопом. Він то, мугукав то, здихав.

 - Отже, - почав Гнатенко, - Наче, нічого критичного я не знайшов. Стабілізуйте харчування, але я думаю, дивлячись на вашу фігуру, у вас усе добре і не піднімайте нічого важкого. Знизіть фізичну активність і я надіюся, все буде добре, - він відкрив шухляду і почав порпатися в ній, - Ось моя візитка.

Він вручив дівчині картонний листочок зі своїми ініціалами та номерами телефонів.

 - Вельми дякую.

 - Звертайтеся! – промовив він.

Ми вийшли з кабінету та зайшли в ліфт, який був пустим.

 - Він запав на тебе, - промовив я в могильну тишу.

 - Це те що треба.

 - У тебе правда проблеми зі спиною?

 - Ні, це все гра.

Двері ліфта відчинилися і ми пішли до виходу.

 - То який план? – запитав я.

 - Все дуже просто, він сто відсотків запросить мене на побачення, бо я йому дала свій номер.

 - Коли?

 - Я кинула листочок йому на стіл, коли ми виходили.

 - Вправна. А далі що?

 - Я напою його а потім, розпитаю про все.

 - Я якось не тримається купи…

 - Не заздри, - відказала вона.

 - А тепер чекаємо, - сказала Ніка, сівши на дивані моєї вітальні.

 - Ти гадаєш, він поведеться?

 - Ще й як!

Її пророцтво збулося. Він зателефонував через два дні пообіді, та запропонував провести вечір у фешенебельному ресторані. Вероніка звичайно ж погодилась