Возз'єднання

РОЗДІЛ 11

Возз'єднання

11 грудня 2018 року

Я йшов від лікаря і з таким же поганим настроєм, Гнатенко приписав мені ряд ліків які, купляти я точно не буду. Відмовитись від алкоголю і не носити нічого важко.

 - Без проблем, - мовив я сам до себе.

Я вирішив піти додому пішки. Почався холодний дощ, а мені в лице дув вітер з нотками льоду. Всі навкруги метушилися, люди бігли туди сюди, автомобілі то, розганялись то гальмували, лише один нікуди не спішив. Моє життя було скалічене після смерті батька, а після смерті Ліза, справжній я помер.

Я йшов по брукованій алеї, а поміж мене проходило сотні людей, на яких я навіть, не звертав уваги, всі мої думки було прикуті до вбивства.

Зайшовши у свій під’їзд, я почав підійматися сходами на четвертий поверх, знову думаючи про те, чому ж стіни фарбують тільки до половини.

Я засунув ключ в замок і відкрив двері, зайшов до середини, і побачив той хаос та безлад, що відбувався в середині. Треба поприбиратися, - подумав я тоді. Але відігнав цю думку якомога далі, розігрів макарони, включив телик і почав дивитися якесь комедійне шоу. Вони всі сміялися з тупих приколів, які мені, були несмішними. Я заснув. Під  ковдрою було тепло, а на дворі, йшов рясний дощ, це прекрасна погода для відпочинку.

Мій сон перервав телефонний дзвінок, я підвівся і пішов до телефону, який лежав на кухні. Телефонував невідомий номер.

 - Ало, - сонно промовив я.

 - Ало, привіт, - прокричав жіночий голос.

 - Хто це?

 - Це Вероніка.

Я не міг роздуплитися, зараз би, кави від Яна.

 - Яка Вероніка? – нічого не розуміючи запитав я.

 - Та що з Одеси, - прокричала вона в слухавку, - Я їду в Київ, буду вдячна, якщо ти зустрінеш мене на залізничній станції.

 - Ок.

Вона відключилася, я зібрався і пішов в гараж, в те місце, де я не був пів року. Мій сірий фольксваген універсал, стояв цілий і неушкоджений. Завівся з першого ж обороту.

 - Гарний початок, - сказав я.

На дворі, потихеньку опускалася температура, я їхав на залізницю по свою

давню подругу. Дощ вже закінчився, а калюжі, починали замерзати.

Я стояв на платформі й чекав потяга. Минуло п'ятнадцять хвилин, а його все не було. Мого плеча, торкнулася рука, я повернувся і побачив Ніку.

 - У тебе звичка так неждано з’являтися? – запитав я.

Вона посміхнулася блискучою усмішкою та обійняла.

 - Ну, - почав я, - І з якою метою, ти сюди приїхала?

 - Ну, у мене почалася відпустка, і я вирішила не сидіти вдома, а подивитися Київ.

 - Ммм, - прогудів я.

Ми пішли до мого авто.

 - Як ти? – запитала вона, - Як розслідування?

 - Я, стабільно погано. Розслідування не здвинулося з місця.

Ми залізли до середини. Я завів мотор і запитав:

 - Ти знайшла якийсь готель? – саркастично запитав я.

 - Ні, - вона посміхнулася.

Зайшовши в мою квартиру, ми побачили безлад, який панував тут уже пару місяців.

 - Ти тут хоч колись прибирався? – зі смішком запитала вона.

Я промовчав і провадив її у ванну.

 - То ти хворієш, - промовила вона і показала листочок з препаратами.

 - Трохи, дай сюди.

Вона почала роздивлятися список ліків, які прописав мені лікар. Я дивися на неї й чекав.

 - Стій, - сказала Ніка, - У тебе залишилася записка від Лізи?

 - Так, - я порився в кишені джинсів і дістав пожмаканий папірець.

 - Дивись, - почала вона, - Букви ‘у’, ‘б’ і ‘н’ однаково закручені.

Я дивився на неї з посмішкою.

 - Ти хочеш сказати, мій сімейний лікар, убив мою наречену?!

 - А чом би й ні.

Ми пішли на кухню, відкрив холодильник і побачив там, повну порожнечу.

 - То детективи настільки мало заробляють, що навіть, в холодильнику пусто? – смішкувато запитала Вероніка.

Я вирішив піти повечеряти у МакДональдз, оскільки він був через дорогу і я був дуже голодним. Ми замовили два бургери, картоплю і пепсі.

 - Твій лікар, - почала Веронка поки нам, обробляли замовлення, - Якраз, ідеальний варіант. От подумай, у нього з Лізою роман, вона, щоб не ображати тебе, пише записку і тікає з ним світ заочі.

Нам принесли замовлення. Хоч бургер і не був таким великим, як на картинці, але він був досить смачним, ніжний соус, помідори, салат, велика котлета в поєднанні з булочкою, були ідеальним поєднанням. Хоч я і не любитель фаст-фуду, але мені дуже сподобалася наша вечеря.

 - Це лікар, - промовила вона жуючи, - Сто відсотків лікар.

Я не вірив у таку гіпотезу, Олександр Миколайович був порядною і добродушною людиною, яка і мухи не скривдить.