Пів року потому

РОЗДІЛ 9

Пів року потому

Останні пару тижнів, я почав відчувати болі в серці. Спочатку намагався лікувати себе, за допомогою дядька гуглу, але це було, безрезультатно, тоді я і вирішив, звернутися до лікаря.

Але, давайте по порядку, як я до такого докотився.

Моя поїздка з Одеси видалася напрочуд спокійною, а повернення в Київ, було бальзамом на душу. Море-морем, але тільки тут, я відчував себе добре.

Перші три дні, я провів у барі. Я просто вимушений був розслабитися. Потім почав ходити до бібліотеки, а через тиждень бібліотеки, я почав чередувати, бар із книжками. Так продовжувалося три місяці, поки у мене не закінчилися всі заощадження.

Я поновив свою детективну справу, і знову почав шукати зниклі речі, або зниклих тварин. Один із клієнтів, порадив мені психоаналітика, який за його словами, повинен був допомогти мені, придушити душевний біль. Але я відказав, що він мені не потрібен, і ніяких душевних проблем, у мене немає.

Щоб заснути, мені доводилося або напиватися, або вживати снодійне. Все було наче і непогано, але десь тиждень назад, я почав відчувати різкі болі в серці. Спочатку, я не звертав уваги, потім почав нервуватися і перекопувати Інтернет. Тоді я спробував на смак, усі можливі препарати від серця. З такими речами, гратися не можна – було написано на одному з сайтів, тому я і вирішив, звернутися до свого сімейного лікаря. Чоловік він був тямущий, з самого початку, він дуже сподобався Лізі, тому я, і не став сперечатися.

На дворі було бридко, вчора ще лежав сніг і було все по казковому, сьогодні ж плюс п’ять, все розтає. З дахів падали здоровезні бурульки, під ногами, був мокрий сніг, перемішаний з грязюкою. Не найкраще видовище.

Сівши в одинадцятий тролейбус, я дістав із кишені, зіжмаканий лист від Лізи, який вона написала перед смертю, перечитав, і швиденько заховав назад.

Тролейбус, домчав мене, до величезної скляної будівлі.

Біля лікарні, був дуже добре вичищений сніг, що було як бальзамом на душу. Ввійшовши до середини, я відразу почав шукати ліфт, оскільки, підійматися сходами мені недуже кортіло. Я пробрався у напханий людьми ліфт, і почав підійматися на сьомий поверх. Знайшовши одинадцятий кабінет, я уважно подивився на табличку

11

Гнатенко Олександр Миколайович

 - Наче він, — пробурмотів я сам до себе.

Постукавши, я почув ''Заходьте'' від лікаря. Переді мною, сидів голубоокий, широкоплечий блондин, який сяйнув мені своєю яскравою усмішкою.

 - Радий вас бачити, Родіоне! – сказав Олександр.

 - І я вас.

Ми потиснули руки.

 - З якої причини, ви завітали до мене? – запитав він.

 - Останні кілька тижнів, мене мучають поколювання в серці.

Він попросив, щоб я роздягнувся, для детального огляду. Гнатенко почав тикати пальцем мені в грудні м’язи, від чого я відчув різкий біль.

 - У вас можливо стенокардія, — без емоцій сказав він.

 - Що це? – зі страхом запитав я.

 - Стенокардія, це больовий синдром в області серця або за грудиною, причиною якого є ішемія серцевого м'язи, — він побачив що я нічого не зрозумів, —  Говорячи простими словами, обсяг крові, що надходить до серцевого м'яза і несе кисень по судинах, знижений і не відповідає її запитам. В результаті чого серце не отримує кисень і сигналізує про це болем.

 - Це лікується?

 - А як же. Стенокардію лікують медикаментозними та хірургічними методами. Спочатку вам потрібно зменшити фізичні навантаження (але не виключати повністю), скорегувати харчування, відмовитися від куріння та вживання алкоголю, — він дістав папірець почав щось там писати, —  Ось комплекс лікарських препаратів. 

Вручивши мені папірець з каракулями, я подякував і попрямував до виходу.