Вероніка і Одеса

РОЗДІЛ 5

Вероніка і Одеса

 - Вчора ти забагато випив, - лагідним голосом сказала вона, - Ще ти розказав, що тобі немає де заночувати.

 - О Боже, мені так соромно. Пробач мене дурня.

 - З ким не буває, - знизала плечима дівчина.

Вона запросила мене поснідати, і я погодився.

 - То ти детектив? – сьорбаючи каву запитала мене Ніка.

 - А звідки ти знаєш? – з подивом запитав я.

 - А ти думаєш, що я буду тягнути незнайомого чоловіка до себе в квартиру? Звичайно, я перевірила твої документи…

 - Я вражений! – з ентузіазмом сказав я.

Вона посміхнулася білосніжною усмішкою.

 - То ти родом з Одеси?

 - Так, я народилася та виросла у цьому прекрасному місці. Мій тато був рибаком, а мама кухарем у дитячому садку, тому жили ми бідно. Крім мене, у сім’ї були старша сестра та молодший брат. Коли мені виповнилася десять, тато покинув нас, а мама, через два роки, повісилася у нашому домі. На той час, сестрі було вже дев’ятнадцять, тому допомагала нам чим могла, а мене з братом, забрали під опіку баба з дідом. В школі, всі насміхалися з мене, через моє становище. На випускному у мене була найстрашніша сукня, - вона заплакала, - Це дуже боляче згадувати, пам’ятаю, я так сильно ревіла. Але у дві тисячі дев’ятому, життя повернулося до мене передом, я зустріла чоловіка своєї мрії, через рік, ми вирішили одружитися. Він був неймовірно багатим, від батька перейняв два бізнеси, і справи йшли як по маслу. Через якийсь час, ми вирішили розійтися. Не зійшлися характерами, - усміхаючись сказала Вероніка, - Можливо. Так, а з якою метою ти приїхав в Одесу?

 - Для знаходження самого себе.

 - В сенсі?

 - У мене сталися неприємності в житті…

 - З Лізою?

 - Звідки.. що, як ти.. – у мене було мільйон запитань до неї.

 - Ти всю ніч, крізь сон, казав це ім’я. Хто ця Ліза?

Я мовчав.

 - Зрозуміла, - сухо відказала вона.

Ніка встала, і вимкнула плиту. Вона приготувала на сніданок яєчню.

Ми їли і мовчали, схоже вона образилась. З ліва від мене, було величезне панорамне вікно, з нього відкривався прекрасний вид на місто. Загалом, вся кухня була, дуже розумно обставлена. Хоч кімната була і невелика, але в ній вміщався великий стіл, кухонна поверхня під стіною, два вікна і вишенькою на торті, була позолочена люстра класичного стилю вісімнадцятого століття, де замість свічок, були маленькі лампочки. Це виглядало неймовірно.

Допиваючи каву, я перший раз за останні п’ять хвилин, глянув на Вероніку. Вона усміхнулася, а я почав реготати, аж потім намацав в кармані ключі.

 - А де мій автомобіль? – скрикнув я.

 - А ти, приїхав сюди на авто?

Ми подалися на пляж, де вчора була гулянка. Мій фольксваген, стояв цілим і неушкодженим.

 - Хух, - з радістю здихнув я.

 - Гарна тачка, - промовила вона так, наче ми в американському фільмі, - А тепер, будемо дєлать базар.

Ми поїхали на найлегендарніший базар Одеси.

Це була, неймовірно велика споруда, коли ми зайшли досередини, у мене почали розбігатися очі. Полиці були завалені різноманітним продуктами. Пройшовши в глиб цього каламбуру, ми підійшли бо ряду з фруктами.

 - Вас тут не стояло! – кричала мені жінка з боку.

 - Купуйте найсвіжішу фрукту! Найдешевші мікадо, тільки у нас! – кричали продавці один поперед одного.

Я зрозумів що загубив Ніку. До мене підійшов якийсь кругленький дядько.

 - Оце так халоймєс, - сказав він, - Я оце тоже, привіз жінку з дітьми на базар розвіяться. А ти видно немєсний?

Я не встиг нічого сказати, як він продовжив.

 - Та ні, маладєц шо приїхав до нас.

 - Дяк.. – не встиг договорити я.

 - От, я тобі просто рекомендую захомячить отого вертута, - він показав мені на прилавок з випічкою. Я знову хотів подякувати, але він мене випередив.

 - Я, до речі, знаний каструлер, ти обращяйся, якщо треба.

Мені не було чого відповісти, тому що, я навіть не знав, хто це такий.

Мене штурхнули в плече:

 - Шо ти стоїш як поц? – то булла Ніка, - Я тебе шукаю по всьому базару, ходімо надвір.

Ми залізли в авто, і тільки тоді, я відчув спокій.

 - Ну тут і хаос, - заводячи двигун промовив я.

 - Це ще не хаос. Сьогодні середа, робочий день, людей було небагато.

 - А, - все що міг, відказав я.