Перше знайомство

РОЗДІЛ 3

Перше знайомство

Після смерті батька, я повністю закрився у собі. Почав “дружити” з невдахами, щоб бути на їхньому фоні справжнім генієм. Тренування по боксу не пройшли марно, бо бився на вулиці, майже кожен день. Основною причиною, був мій довгий язик, через якого я вихвачував і від однолітків і від вчителів. Згодом я зрозумів, що двадцять років я жив подвійним життям, а справжня сторона мене, була дуже вразливою.

Я хотів бути в центрі уваги, хотів, щоб мене, поважали, та любили.

Років у шістнадцять, я почав часто напиватися, нюхати клей, спробував марихуану та сіль. Це все було повністю доступне, і купити це можна було за копійки.

Липневого вечора, ми зібралися з “друзями”, роздавити пляшку горілки. Була неймовірна спека. Ми сиділи у хаті (по іншому її ніяк не назвати) мого друга невдахи. Цей будинок був збудований ще за часів Леніна, і мав дуже хиткий вигляд. Ми сіли в трьох, за маленьким круглим столом, на ньому стояла пляшка, і три чарки. Ми пили не закусюючи, але після четвертої чарки, мені стало нереально погано, я почав блювати. Хлопці викликали швидку, яка доправила мене до обласної лікарні. Я пам’ятаю цю ніч кусочками, спочатку мене поклали на візок для перевезення, і покотили в операційну, потім мені ввели наркоз, і лікар попросив мене порахувати до десяти.

- Один, — через силу мовив я, — Два, три, чо… - і я поринув в темноту.

Я прокинувся вже у своїй палаті, де на сусідньому ліжку сиділа мама. Я спробував піднятися, але мене охопила різкий біль в районі живота.

 - Не вставай, — лагідно скрикнула вона.

 - Що зі мною сталося?

 - Тобі вирізали апендицит, — мовила мама, — Тепер тебе чекає цілий тиждень у цій палаті.

Вау, подумав я. Можливо, це і не так погано.

 - У мене, є для тебе подарунок, — сказала вона, і почала порпатися у сумці, — Тримай.

Вона витягнула книгу, та положили на тумбочку біля ліжка.

 - Ти ж знаєш, — сказав я, — Ну не можу я читати книжки.

Вона усміхнулася, і вийшла з палати.

Я залишився сам один у кімнаті, в якій було два ліжка, дві низенькі тумби, величезна шафа і панорамне вікно, з якого відкривався прекрасний вид на Черкаси. Я все обдумував той вчорашній вечір. Дійшов висновку, що більше ні каплі в рот. Після двогодинного втикання в одну точку, мені стало нудно, я повернувся на бік (з неймовірними зусиллями), і взяв книжку в руки. На обкладинці, був намальований старий, яскраво червоний автомобіль, десь шістдесятих років, і великими буквами було написано:

СТІВЕН КІНГ

СТІВЕН КІНГ

СТІВЕН КІНГ

а збоку, меншим буквами:

КРІСТІНА

Я відкрив, і почав читати. Мене затягнуло. Це була неймовірна історія, про невдаху старшокласника Арнольда, який був худим і прищавим. Їхавши разом зі своїм другом з роботи, він помітив на обочині, старого Плімута. Він його купив, почав ремонтувати та лагідно називати Крістіною. Крістіна ожила, і будь-якими шляхами захищала його.

Прочитавши книгу за день, я отримав величезну дозу задоволення. Упродовж тижня, мама приносила мені нову книгу цілий день.

Отак і відбулося моє перше знайомство.