Другий нокдаун

РОЗДІЛ 2

Другий нокдаун

День убивства

Я вийшов із бару мого друга Яна, де той мені розповів про те, що сталося за моєї відсутності. Моя квартира знаходилася за п’ять хвилин ходьби звідти. Поки йшов, я роздумував про Лізу, і про наше весілля. Тоді я і подумав про обручку яка кардинально змінила мені життя.

Отож, я вирішив до ювелірного магазину, який знаходився за два квартали від мене. У мене був прекрасний настрій, який супроводжувався гарною погодою. Сонце ліпило, але не гріло. Був кінець лютого, і на дворі лежав сніг.

Роздивившись всі прикраси в магазині, я обрав найгарнішу, та пішов до продавчині запитати ціну каблучки.

 - О, — промовила вона, — Дуже гарний вибір, на неї якраз іде акція, а тому її ціна, — знадобилася допомога комп’ютера, —  Всього п’ятдесят тисяч гривень.

Ціна мене приголомшила. Я подякував, та вирішив піти по вино, бо хотів зробити романтичний вечір.

Купивши найдорожче вино (а чого обмежувати себе), я почимчикував додому. Довго думав про батька, і про ту аварію. Мені згадалися ті прекрасні миті дитинства, коли я не думав ні про що.

Підходячи до під’їзду, мене мало не збив чорний мустанг. Куди так летіти?

Коли підіймався сходами, до мене прийшло питання, чому стіни у квартирах пофарбовані тільки до половини?

Зайшовши у свою квартиру, я промовив:

- Дім, милий дім.

Пішов відразу на кухню, щоб поставити вино в холодильник. Те що я там побачив, змусило мене скрикнути.

На підлозі моєї квартири, лежала із ножем у грудях Єлизавета.

Я подзвонив до поліції, і сказав що знайшов у себе у квартирі труп.

Перші підозри відразу впали на мене, і слідчі описували мій мотив так: ми посварилися, і я убив її першим що попало під руку. Це була якась реальна фігня.

Потім Ян підтвердив, що ми довгенько просиділи за розмовами в барі, але підозри все одно не відпали.

На ножі були знайдені тільки мої та Лізині відбитки пальців. Ще одна версія слідчих була самогубством. В яку я теж вірив.

Але для чого вона це могла зробити?

В її речах не було нічого підозрілого, в телефоні теж. Але після обшуку нашої спальні, поліціянти знайшли записку, в якій йшлося:

         Любий Родіоне,

         Я йду від тебе назавжди.

         Я вже не повернуся.

         Вибач мені.

         Завжди житиму із тягарем на душі від того, що учинила.

                                                                                               Ліза

На мене наділи кайдани, і повезли у поліційне відділення. Вони гадали, що схопили справжнього убивцю. Мій мотив був такий, прийшовши додому, я побачив записку на ліжку, Ліза ще не встигла втекти, я перестрів її на кухні та засунув ніж у серце.

Таке міг зробити той, то дуже добре знайомий з анатомією, може лікар?

Я домігся того, щоб на листі зняли відпечатки пальців, і моїх якраз там і не було.

Мене випустили, бо у них відпали аргументи. Через три тижні, справу було закрито, мовляв, це самогубство.

Ага, а як же.