Розділ ІІІ – Розлом

Східне Крило зустріло його тишею, в якій кожен шурхіт каміння лунав, наче відлуння далеких ударів. Скелі змикались над вузьким перевалом, утворюючи природний коридор, що тягнувся крізь чорне каміння. Тут не було вітру — лише відчуття, ніби сам повітряний потік завмер у передчутті.
Нокталіор ішов повільно. Кожен його крок сповіщав навколо шлейф іскор, які не падали на землю, а зависали в темряві, мерехтячи. Це місце було старішим за людську пам’ять. Воно пам’ятало перший грім і першу тінь.
У центрі перевалу він побачив те, про що попереджав хранитель: Розлом. Земля розійшлася навпіл, відкриваючи прірву, що сяяла зсередини холодним сріблястим світлом. Наче саме серце світу билося в глибині, вирівнюючи свій ритм із його власним.
Зі світла піднялася постать.Спершу — лише обриси: людські, але надто високі, надто чіткі, аби бути справжньою людиною. Потім — деталі: обличчя, закрите напівмаскою з чорного металу, очі, що горіли жовтим вогнем, і крила, вкриті лусками, схожими на його власні, але з тріщинами, крізь які проступало полум’я.
— Ти довго не приходив, — голос був глухий, мов удари молота об камінь. — А світ уже чекав.
Нокталіор розкрив крила — не в агресії, а як у відповідь на виклик. Його тінь накрила Розлом, але світло знизу не зникло.
— Ти не пам’ятаєш, хто я. Але твої крила — мій дар. І твоя сила — моя помилка.
Слова відгукнулися в ньому, як удар, що розколює стару броню. У пам’яті спалахнули уривки: політ над морем з металевим присмаком у повітрі, голос, що шепоче крізь вогонь, і власний рик, повний люті та болю.
Постать ступила крок уперед. І в ту ж мить з глибин Розлому вирвалися ланцюги світла — вони кинулися до Нокталіора, обвиваючи його лапи й крила. Кожен дотик палив, як холод, що ріже гостріше за полум’я.Але дракон не рвонувся назад. Він зібрав у собі грім — і вдарив. Іскри та блискавки зійшлися в один вибух, розриваючи темряву. Скелі затремтіли. Ланцюги тріснули.
— Я знайду правду сам, — пролунав його голос, глибокий і гучний, немов небеса тріснули.
Постать у масці не відступила. Вона першою кинулася в бій.
Світ у Східному Крилі вибухнув битвою.
Удар крил Постаті розірвав повітря, але Нокталіор більше не відчував страху. Грім у його жилах перетворився на крижану впевненість. Коли ворог кинувся вперед, дракон не відступив. Він зустрів атаку грудьми, дозволивши срібним ланцюгам світла знову торкнутися до себе. Але цього разу вони не обпекли його. Він поглинув їх. 

​— Ти кажеш, я помилка? — його голос прокотився каньйоном, змушуючи каміння осипатися. — Тоді дивись, як ця помилка стирає твій задум. 

​Фіолетовий спалах був такої сили, що Східне Крило на мить зникло в білому мареві. Коли зір повернувся, Постаті вже не було.На місці, де вона стояла, залишився лише глибокий слід у скелі, що димівся срібним попелом, і дивне відчуття порожнечі. Розлом почав повільно закриватися, але Нокталіор встиг підхопити з повітря одну річ — уламок маски ворога. 

​Він не був металевим. Він відчувався як застигла тиша.