Розділ ІІ – Місто Дзеркал

Місяць ще не зійшов, коли тінь Нокталіора торкнулася першого людського поселення. Воно лежало в долині, затиснутій між скелястими хребтами, і мало ім’я, про яке вже майже ніхто не згадував — Луцідра. Старі мапи називали його Містом Дзеркал.
Це прізвисько місто отримало не випадково. Кожен його дах був вкритий темним, відполірованим до блиску каменем. Кажуть, його робили з особливої слюди, здатної відбивати не тільки обличчя, а й те, що приховане всередині людини. Мешканці знали — у світлі повного місяця в цих віддзеркаленнях можна побачити те, ким ти станеш... або ким ти боїшся стати.
Коли Нокталіор спустився до Луцідри, вулиці були порожні. Лише шурхіт кроків варти лунав у темряві.Але дракон відчував — за зачиненими вікнами хтось пильно спостерігає. Його силует ковзнув по бруківці, і на мить кам’яні дахи спалахнули фіолетовими іскрами, відбивши його крила.
Він зупинився на центральній площі, де стояв Великий Обеліск — моноліт із того ж чорного каменю, що й дахи. На його поверхні відбивалася не фігура Нокталіора, а блискавка, що розриває небо над мертвим морем. Дракон упізнав це видіння. Це було не минуле і не майбутнє — це була загроза, що вже летіла до цього світу.
— Ти прийшов не в той час, — пролунав старечий голос.
Із тіні під аркою вийшов чоловік у темному плащі, його обличчя приховував каптур. Але в руках він тримав посох, обвитий срібними жилами — знак Хранителів Дзеркал.
— Світ ще спить, — продовжив він. — І якщо ти розбудиш його зараз, він злякається і знищить тебе, не вислухавши.
Нокталіор не відповів словами. Він нахилив голову, і з-під його кігтів вдарила тонка дуга блискавки, розсікши бруківку. Це не була загроза — це був знак нетерпіння.— Гроза, яку ти несеш, змиє всі маски, — сказав старий. — Але перш ніж вдарити, грім має знати, кого він знищує, а кого захищає. Ти маєш побачити правду про цей світ. І дзеркала тобі в цьому допоможуть.
Нокталіор кинув погляд на довгі ряди дахів, у темних відбиттях яких тепер миготіли постаті людей, яких він ще не зустрічав: воїни в сяйливих обладунках, діти зі світлими очима, жінка з чорними крилами за спиною... і темна постать із сяйвом меча в руках, що йшла йому назустріч.
Образи зникли, але їхній присмак залишився в повітрі, як запах перед бурею.
— Іди до Східного Крила, — промовив Хранитель, вказуючи на вузький перевал, що вів углиб гір. — Там ти знайдеш те, що шукаєш. І того, хто чекає на тебе.
Нокталіор розправив крила. Фіолетове світло затопило площу, і віддзеркалення на дахах затремтіли, розмиваючись, наче від дощу. Він піднявся в повітря і зник у темряві перевалу, залишивши за собою лише глухе гуркотіння.Внизу, у Луцідрі, люди, що крадькома визирали з вікон, вперше за десятиліття вийшли на вулиці. Вони не розмовляли. Лише дивились на небо. Бо знали — ніч більше не буде тишею.