Розділ IV

Кожен вдих віддавався в грудях Нокталіора пекучим болем, але він не зменшував швидкості. Темні, заплутані тунелі цієї планети летіли повз нього суцільною чорною смугою. Поруч, важко дихаючи, біг Кріон. Його масивне тіло, понівечене роками катувань, рухалося дивовижно швидко й безшумно, наче тінь.
​Поранене праве крило Нокталіора пульсувало гарячою хвилею при кожному різкому русі. Біль випалював сили, але страх за тих, хто залишився нагорі, був сильнішим. Фіолетові іскри хаосу, які він щойно навчився контролювати на тренуваннях, зрідка зривалися з його крил, підсвічуючи шлях у суцільній темряві. Вони мали встигнути. Вони мусили випередити залізних чистильників Архітектора, які вже спускалися в ці печери.
​Раптом попереду, за черговим крутим поворотом скелі, пробилося ледь помітне, слабке зелене мерехтіння. Це було світло кристалів із табору союзників. Вони майже дісталися...
Тим часом у таборі союзників панувала гнітюча, майже задушлива тиша. Природні зелені кристали, що проростали прямо з кам’яних стін печери, відкидали химерні, довгі тіні на масивні тіла двох драконів. Минуло вже кілька днів відтоді, як Нокталіор розчинився в темряві нижніх тунелів і не повернувся. З кожною годиною очікування напруга між Корвусом та Ларою лише зростала.
​Корвус нервово ходив по печері. Його великі крила були напружено притиснуті до боків. Він раз у раз вдивлявся в непроглядну пітьму проходу, нашорошивши вуха й прислухаючись до найменшого шурхоту чи вібрації породи.
​— Ми маємо йти, Ларо, — різко порушив тишу Корвус, і його низький рик луною відбився від склепіння печери. — Архітектор не дурень. Його залізні потвори вже напевно прочісують верхні яруси. Якщо ми залишимося тут ще хоча б на кілька годин, нас вистежать.
​Лара лежала біля скупчення найбільших зелених кристалів, черпаючи з них заспокійливе тепло. Вона не відвела погляду від тьмяного світла, але її голос звучав твердо й непохитно.
​— Ми не залишимо його, Корвусе. Нокталіор живий. Я відчуваю це. Якби його хаос знищив його самого, або якби він зіткнувся з чистильниками, луна від такого колосального викиду енергії струснула б ці печери до самої основи. Але навколо лише звичний шум каменю.
​— З ним завжди щось стається! — Корвус роздратовано вишкірив ікла і важко нависаючи над нею. — Він не один із нас, Ларо. У його жилах тече нестабільна отрута Творця. Можливо, біль у крилі остаточно звів його з розуму, і він забився в якусь чорну ущелину, щоб померти. Або, що ще гірше, його свідомість зламалася, і тепер він становить загрозу навіть для нас. Ми не можемо ризикувати власними шкурами заради того, хто не контролює себе!
​— Ти забуваєш, завдяки кому ми взагалі змогли зайти так далеко, — Лара плавно підвелася, розправивши свої крила назустріч Корвусу, показуючи, що не збирається поступатися йому. — Він не здасться так просто. Його внутрішня гордість не дозволить йому померти на самоті в темряві.
​Корвус глухо загарчав. Аргументи Лари дратували його, бо глибоко всередині він розумів, що вона права, але відповідальність за їхнє виживання тиснула на нього дедалі дужче.
​— Гордість не захистить його від чистильників, Ларо! — Корвус зробив крок назад. — Якщо залізні потвори Архітектора спустяться сюди, зелене світло твоїх кристалів стане для них найкращим дороговказом. Я не збираюся гинути в цій дірі лише тому, що ти віриш у дива.
​Лара злетіла поглядом на нього. Вона не відступила ні на крок, хоча її серце забилося швидше. Вона відкрила пащу, щоб відповісти, але раптом застигла.
​Світло зелених кристалів на стінах печери ледь помітно здригнулося.
​Корвус теж миттєво замовк. Обидва дракони завмерли, перетворившись на нерухомі кам'яні статуї. З темного проходу, куди кілька днів тому пішов Нокталіор, долетів дивний звук. Це був не металевий брязкіт чистильників, а важкий, поспішний тупіт лап. І звуків було забагато — наче біг не один дракон, а двоє.
Тіні на стінах печери замиготіли, коли з темряви тунелю нарешті вилетіли дві постаті.
​Нокталіор важко дихав, його фіолетова луска тьмяно світилася від залишків напруги, а знівечене крило волочилося по землі. Але найбільший шок викликав той, хто біг поруч із ним. Величезний, темно-сірий дракон, чиє виснажене тіло було повністю вкрите білими геометричними шрамами, важко ступив на територію табору й одразу закрив собою молодшого брата, насторожено оглядаючи присутніх.
​Корвус миттєво загрозливо загарчав, розправивши крила. Він зробив крок уперед, закриваючи собою Лару. Його погляд був прикутий до незнайомця.
​— Хто це такий, Нокталіоре?! — прогримів голос Корвуса, що луною рознісся під склепінням. — Кого ти привів у наш табір?
​Лара ж, навпаки, не зробила жодного агресивного руху. Вона здивовано витягнула шию, розглядаючи шрами на тілі темно-сірого дракона. Її очі розширилися від усвідомлення: ці мітки були занадто схожі на роботу Архітектора.
​Кріон не відступив перед загрозою. Він лише сильніше притиснувся до землі, готовий у будь-який момент кинутися вперед.
​— Назад, Корвусе, — хрипко сказав Нокталіор, ледь тримаючись на ногах. Його знівечене крило безсило волочилося по кам'яній підлозі. — Він зі мною. Без нього я б не вибрався з тих нижніх тунелів.
​Корвус опустив голову нижче, не припиняючи глухо гарчати.
— Ти привів у табір чужинця, Нокталіоре. Звідки нам знати, що він не один із посланців Архітектора?
​— Він не шпигун, — тихо сказала Лара, підходячи ближче. Вона пильно дивилася на білі смуги на тілі темно-сірого дракона. — Архітектор не марнує час на тавро для своїх слуг. Це шрами від лабораторій.
​Кріон мовчав. Його важке дихання відлунювало від стін печери. Нарешті він глухо промовив:
— Вони вже близько. Чистильники йдуть за нами, вони скоро будуть тут.
​Ці слова змусили Корвуса миттєво забути про суперечку. Він різко розвернувся до проходу, що вів далі вглиб скель.— Рушаємо, — швидко кинув він Ларі. — Нокталіоре, якщо не можеш бігти — зубами чіпляйся, але не відставай.
​Кріон першим ступив у темряву сусіднього тунелю, навіть не чекаючи згоди інших.
​Тієї ж миті зелене світло кристалів на стінах почало стрімко згасати, наче сама печера намагалася сховатися від того, що наближалося. З глибини проходу донісся важкий, брязкіт заліза.
​Час закінчується.
​Вузький тунель зустрів їх крижаним протяхом і запахом старого пилу. Кріон рухався попереду без вагань, наче його очі бачили крізь суцільну пітьму. За ним поспішала Лара, а замикав загін Корвус. Він раз по раз озирався назад, і з кожним разом вираз його обличчя ставав дедалі похмурішим.
​Нокталіору кожен крок давався ціною неймовірних зусиль. Його знівечене праве крило безсило волочилося по гострому камінню, відгукуючись усередині новими спалахами дикого болю. Гарячка знову почала туманити розум, але суворий наказ Корвуса і присутність брата попереду не давали йому зупинитися. Він стиснув зуби так, що щелепи затерпли, змушуючи себе переставляти важкі лапи.
​Позаду, у залишеній печері, пролунав гучний гуркіт — залізні чистильники Архітектора увірвалися до табору. Це були жахливі машини, створені як безкрилі подоби драконів. Замість луски їхні тіла вкривали важкі, залізні пластини, з'єднані болтами. Вони рухалися на чотирьох лапах, які закінчувалися гострими металевими кігтями, що висікали іскри з каменю. Важкий тупіт їхніх металевих опор почав швидко наближатися, відбиваючись від стін тунелю зловісним брязкотом. Потвори прораховували шлях утікачів із холодною, математичною точністю.
​— Швидше! — глухо кинув Кріон, не обертаючись. Його голос лунав напружено. — Попереду є два повороти, там ми спробуємо відірватися.
Вузький тунель вів їх усе глибше, закручуючись у химерний лабіринт. Гучний скрегіт металу позаду невблаганно наростав — залізні машини Архітектора не знали ні втоми, ні сумнівів. Їхня єдина мета полягала у знищенні.
Раптом суцільна темрява попереду розступилася, відкриваючи ширшу печеру, яка закінчувалася роздвоєним проходом.
— Сюди! У правий тунель! — різко гаркнув Кріон, не зменшуючи швидкості.
Його масивне тіло першим пірнуло в темряву правого коридору. За ним, здіймаючи хмари вікового пилу, швидко проскочили Лара та Корвус. Вони були впевнені, що молодший брат не відстає, адже чули його важке дихання.
Але Нокталіор зупинився.
Кожен крок по гострому камінню віддавався нестерпним вогнем у пробитому крилі. Його сили були на межі. Він зупинився якраз посеред печери, прямо перед розвилкою. Нокталіор важко обернувся і подивився в той тунель, звідки вони щойно прибігли. З непроглядної пітьми вже виринали перші моторошні силуети безкрилих механічних драконів. Їхні очі сканували простір, вихоплюючи його з темряви.
Нокталіор миттєво оцінив ситуацію. Бійка у цій тісній кам'яній пастці стане програшним варіантом для всіх. Чистильників було занадто багато, вони просто задавлять їх масою. І найголовніше — залізні потвори йшли саме за його енергією.
Кріон, пробігши кілька десятків метрів у правому тунелі, раптом зрозумів, що кроків позаду більше немає. Він різко загальмував, розвертаючись.
— Нокталіоре! — його відчайдушний, глибокий рев ударився об склепіння. Старший брат і Корвус миттєво кинулися назад до розвилки.
Але Нокталіор уже все вирішив. Його погляд зустрівся з наляканими очима Лари та Кріона, які щойно вибігли з-за повороту. Він не збирався дозволяти їм гинути через його «в'язницю». Дракон глибоко вдихнув і різко вивільнив той самий хаос, який Кріон вчив його стримувати.
Потужний потік нестабільної, концентрованої фіолетової енергії зірвався з його тіла, але вдарив не у ворогів. Нокталіор спрямував удар прямо в масивне кам'яне склепіння над правим проходом, відділяючи себе від союзників.
Пролунав оглушливий вибух. Тонни стародавнього граніту з гуркотом рухнули вниз, створюючи суцільну, непробивну стіну з каміння та пилу. Кріон відчайдушно кинувся вперед, намагаючись прорватися крізь завал, але марно — шлях був повністю заблокований. Вони опинилися в безпеці.
Опинившись сам на сам із загрозою, Нокталіор не став чекати. Він розвернувся до переслідувачів. Його луска навмисно спалахнула ще яскравішим фіолетовим світлом, перетворюючи його на ідеальну, найбажанішу мішень для машин.
Зціпивши зуби від болю, дракон кинувся в лівий прохід, тягнучи всю залізну зграю Архітектора за собою — якомога далі від брата та Лари з Корвусом.
​Кріон вдарив лапою по кам'яній брилі, намагаючись пробити завал, але стародавні плавниці навіть не здригнулися. Позаду них панувала тиша, порушувана лише луною віддаленого гуркоту.
​— Нокталіоре! — розпачливо крикнула Лара, намагаючись розгледіти хоч щось крізь густу печерну куряву.
​Але відповіді не було. Тільки важке усвідомлення того, що він відрізав їх від себе, щоб врятувати.
​Тим часом Нокталіор мчав вузьким лівим тунелем. Кожен помах крила віддавався диким болем у пробитій плоті, а подих обпікав горло, наче розпечене вугілля. Хаос під його лускою шаленів, вимагаючи виходу, але дракон свідомо тримав його на межі вибуху, створюючи яскравий енергетичний слід.
​Позаду за спиною лунав металевий скрегіт і важкий тупіт чистильників. Машини Архітектора клюнули на приманку — їхні червоні очі-сканери сліпо йшли за джерелом енергії, не помічаючи пастки.
​Тунель різко пішов угору, стаючи все крутішим. Повітря змінилося — стало легшим, вологішим і пахло наближенням бурі. Ще кілька потужних ривків через темні вигини скелі — і попереду зажевріло слабке, сірувате світло.
​Лівий прохід вивів прямо назовні, на стрімкий гірський схил планети.
​Нокталіор вилетів із темного отвору печери під важкі, свинцеві хмари розлюченого неба. Позаду з тунелю з металевим вереском виривалися залізні потвори, готові замкнути його в пастці на відкритому просторі. Дракон різко розвернувся на краю прірви, розправляючи крила й готуючись до останнього бою на висоті.
​Коли Нокталіор вилетів із темного тунелю на стрімкий гірський схил, у нього була лише доля секунди на роздуми. Позаду за його спиною все ще гуркотіла погоня. Не гаючи ні хвилини, дракон різко склав крила і стрімко кинувся назад у прохолодну пітьму кам'яної пастки, повертаючись туди, звідки щойно втік.
​Мчачи вниз на шаленій швидкості, він повністю відпустив той неконтрольований хаос, який усередині нього розривав жили. Енергія Архітектора спалахнула яскравим фіолетовим світлом, обліпивши його луску тисячами електричних іскор. Наближаючись до місця, де вузьким коридором назустріч йому мчала зграя залізних чистильників, Нокталіор згрупувався і закрутився у шалено швидку спіраль, перетворюючись на справжню живу бурю.
​Машини навіть не встигли загальмувати чи змінити траєкторію. У наступну мить сталося зіткнення.
​Нокталіор врізався в авангард залізного війська з такою колосальною силою, що в ту ж секунду пролунав вибух. Нестабільна енергія розірвала простір зсередини: яскраве полум'я в одну мить розплавило та спалило всіх чистильників у тунелі, перетворивши їх на груди понівеченого металу. Потужна вибухова хвиля повністю рознесла кам'яні стіни, перетворивши весь цей коридор на суцільний завал із розпечених уламків.
​Струс від цього вибуху був настільки потужним, що вибухова хвиля прокотилася по всьому світу. У дальній залі, де за кам'яною стіною ховалися Лара, Корвус та його брат Кріон, земля раптом здригнулася під лапами, а зі стелі посипався дрібний камінь і пил. Відлуння цього удару заклало вуха, а повітря наповнилося густим, задушливим запахом озону та гару.