Розділ ІІ – Тіні Підземелля

​

Темрява відступала неохоче, залишаючи по собі густий туман у голові та гіркий присмак озону. Свідомість Нокталіора поверталася уривками. Спочатку він відчув холод — вогкий, пронизливий холод кам'яної підлоги, що різко контрастував із пекучим жаром у його пробитому крилі. Кожен, навіть найменший вдих відлунював у тілі тисячами голок. Залишкова електрична енергія, яка ще недавно розривала його зсередини, тепер перетворилася на глухий, виснажливий біль.
​Згодом крізь дзвін у вухах пробилися звуки. Це були голоси, що луною відбивалися від високих склепінь невидимої печери.
​— Ти ставиш під удар усе, що ми тут побудували, Ларо! — голос належав Корвусу. Його низький, вібруючий рокіт змушував дрібні камінці сипатися зі стелі. У цьому тоні відчувалася не лише лють, а й важкий тягар обережності, виплеканої роками переховувань. — Він привів чистильників прямо до нашого порогу!Архітектор шукав нас десятиліттями, випалював цілі світи, а цей чужинець за одну мить запалив маяк, який міг стати нашою могилою. Його не можна тут залишати. Це надто небезпечно.
​— Він не запалив маяк, він його знищив! — голос Лари звучав дзвінко і непохитно, розрізаючи важку атмосферу підземелля.
​Нокталіор відчув, як чиїсь обережні лапи торкаються його понівеченої луски. Від цього дотику виходило м'яке, заспокійливе тепло, яке почало повільно витягувати біль із розірваних тканин крила.
​— Якби не його удар, — продовжувала Лара, — розломи досі б розширювалися. Нас би вже розірвали на шматки. Він прийняв весь удар на себе, щоб дати нам шанс відступити. Ми не кинемо його вмирати в темряві.
​— Ти надто довірлива, — жорстко відрізав Корвус. Почувся важкий скрегіт його кігтів по каменю — він підійшов ближче. — Я не знаю, що за хаос вирує в його жилах, але це не природна магія. Це сила, споріднена з машинами Архітектора.Він — загроза. Зібравши крихти волі, Нокталіор змусив себе поворухнутися. Каміння під ним тихо хруснуло. Він із величезним зусиллям розплющив важкі повіки. Перше, що вловив його розфокусований погляд, — тьмяне, примарне зелене сяйво кристалів, якими були всіяні стіни величезного підземного сховища. А потім він побачив їх: Лару, яка схилилася над ним із тривогою в очах, та велетенську постать Корвуса, що височів позаду, огорнутий тінями. Його могутні  щелепи були міцно стиснуті, а погляд палав неприхованою підозрою. Корвус опустив голову ще нижче, так що його очі опинилися майже на рівні очей Нокталіора. Крізь його зуби проривалося глухе ричання.
​— Мені байдуже до твоїх іскор, чужинцю, — процідив Корвус. — Якщо ти думаєш, що твій вибух нагорі злякав Архітектора, то ти помиляєшся. Ти просто показав йому, де ми ховаємося. Відповідай, хто ти такий і чому чистильники прийшли саме за тобою?
​Нокталіор зціпив зуби, коли черговий напад болю пронизав крило, але погляду не відвів.— Я не просив вашої допомоги, — хрипко відповів Нокталіор, і його голос прозвучав твердо, попри слабкість. — І я не маяк для Архітектора. Я його помилка. Він запхнув у моє тіло цей хаос, перетворивши на живу зброю, але втратив контроль. Машини шукають не мене. Вони шукають свою силу, яку я в них відібрав. 
Лара, яка досі мовчки оглядала рану, різко підняла голову, почувши ці слова. Корвус же лише примружив очі, обмірковуючи почуте.
Мовчанка в печері стала майже відчутною. Лише тьмяні зелені кристали продовжували світити на стінах, відкидаючи довгі тіні на трьох драконів. Корвус повільно відсторонився, не зводячи примружених очей із Нокталіора. Його важкий хвіст невдоволено рушив по кам'яній підлозі.
​— Відібрав їхню силу? — перепитав Корвус, і в його голосі гнів поступився місцем глибокому подиву. — Машини Архітектора не прощають крадіжок. Вони створені для того, щоб забирати, а не віддавати. Якщо ти зміг утримати їхню енергію і не перетворитися на купу попелу, це означає дві речі.Або ти сильніший, ніж здаєшся, або ти — ідеальна приманка, яка приведе сюди всіх, хто нас хоче знищити.
​Лара зробила крок уперед, перериваючи роздуми Корвуса. Вона дивилася на Нокталіора з абсолютно новим виразом обличчя — у її погляді читався не просто жаль до пораненого, а науковий та стратегічний інтерес.
​— Якщо він каже правду, Корвусе, це змінює все, — швидко заговорила вона. — Ми роками шукали спосіб перевантажити системи чистильників. Усі наші пастки лише затримували їх, але ніхто з нас не міг їх знищити. Його тіло адаптувалося до енергії Архітектора.
​Вона знову повернулася до Нокталіора, уважно розглядаючи іскри, що згасали на його шипах.
​— Як саме ти це зробив? — запитала Лара, понизивши голос. 

Нокталіор не поспішав з відповіддю. Він глибоко вдихнув прохолодне, вологе повітря печери, намагаючись вгамувати тремтіння у виснаженому тілі.Його погляд перемістився з Лари на власні лапи, де під чорною лускою все ще зрідка пробігали тонкі, неконтрольовані спалахи енергії Архітектора.
​— Я не керував нею, — нарешті відповів Нокталіор, і його голос прозвучав глухо, але твердо. — Коли я падав на той стовп, усередині мене був лише хаос і чиста лють. Творець наповнив мене цією силою, щоб я став його ідеальною зброєю. Але він не врахував одного: зброя може зненавидіти того, хто її тримає. У ту мить я не вибудовував жодних магічних конструкцій. Я просто дозволив своєму гніву вирватися назовні. Це було єдине бажання — знищити те, що відкривало розломи, і вижити.
​Корвус повільно переніс вагу з однієї лапи на іншу. Луска на його масивній шиї злегка настовбурчилася. Він уважно вислухав чужинця, аналізуючи кожне слово, і його погляд став іще більш пронизливим.
​— Чиста лють — дуже нестабільний союзник, — пророкотав Корвус. Тепер у його голосі звучала не пряма агресія, а холодний прагматизм лідера, який звик прораховувати кожен крок.— Твій вибух дійсно зруйнував споруду. Але якщо ти не розумієш, як працює ця енергія, і не вмієш її контролювати, наступний такий спалах може просто спопелити тебе зсередини. Або, що ще гірше, він видасть координати нашого підземелля, коли чистильники почнуть методично прочісувати сектор.
​Лара підійшла ближче, майже впритул до пораненого крила Нокталіора. Вона акуратно нахилила голову, уважно вивчаючи структуру пошкодженої ділянки, де енергія Архітектора залишила найглибші сліди. — Корвус має рацію щодо небезпеки, — тихо підтвердила вона, не відриваючи погляду від рани. — Але є й інший бік. Якщо твоє тіло змогло витримати такий колосальний об'єм чужорідного хаосу і не розпастися, це означає, що твої внутрішні канали вже до нього адаптувалися. Тобі не потрібно намагатися позбутися цієї сили чи просто вихлюпувати її назовні при кожній загрозі.
​Вона підвела очі та подивилася прямо на Нокталіора.
​— Тобі потрібно навчитися замикати її всередині себе.Зробити так, щоб машини більше не бачили твого енергетичного сліду. Якщо ми зможемо приховати твоє випромінювання, ти перестанеш бути приманкою.
​Нокталіор мовчав. Замкнути хаос усередині. Приховати слід. Це звучало як єдиний логічний вихід, але довіритися цим двом, яких він знав зовсім недовго, було складно. 

Нокталіор лише на мить заплющив очі, спробувавши прислухатися до поради Лари, але сама думка про те, щоб «зачинити» силу всередині, викликала в його жилах шалений опір. Хаос не збирався підкорятися.
​— Я не збираюся ховатися в клітці й чекати, поки мене утилізують, як зламану іграшку, — прогарчав Нокталіор, і його голос змусив стіни печери здригнутися.
​Він розвернувся, і в цей же момент електрична енергія під лускою спалахнула з новою силою. Яскраві фіолетові та сині іскри з тріском виплеснулись на всі боки, залишаючи глибокі обпалені сліди на кам'яній підлозі сховища.Ігноруючи пекучий біль у пробитому крилі, дракон важко ступив уперед і рушив прямо вглиб темних, невідомих тунелів печери, залишаючи господарів підземелля позаду.