Розділ І – Новий Світ

​Поки Нокталіор розсікав крилами повітряні маси, світ навколо стрімко змінювався. Дракон запустив «застряглий годинник» буття, змусивши заіржавілі шестерні всесвіту знову прийти в рух. Проте він летів уперед, навіть не підозрюючи, що попереду на нього чекає справжнє пекло — серце розлюченої бурі. 
​Архітектор усе ще зберігав залишки контролю над цим виміром. Поки світ остаточно не перезапустився, прадавня магія зруйнованого Моноліту продовжувала діяти, випаровуючись у повітрі останніми смертоносними жаринками перед тим, як зникнути назавжди.
​І той, хто прагнув помсти, вижив. Таємнича постать у масці, виплекана самим Архітектором, уціліла після катастрофи. Зараз вона чатувала високо над Нокталіором, прихована в епіцентрі штучно створеної грози. У цих хмарах Творець наділив своє творіння новою, колосальною силою, щоб раз і назавжди приборкати непокірного дракона й захопити над ним абсолютну владу.Раптово постать у масці відкрито кинулася в атаку, відволікаючи увагу. Зі злісного неба на Нокталіора обрушилися вогняні спалахи — чисте, концентроване полум'я, здатне пронизати будь-яку матерію. Одночасно з цим, залишаючись невидимим у височині, свій підступний удар завдав сам Архітектор. Його воля матеріалізувалася у вигляді розпечених від люті та космічного холоду ланцюгів, що мали намертво скувати крила й волю дракона. 
​Нокталіор, помітивши пастку в останню мить, ухилився від «залізних зміїв». Проте один із вогняних спалахів усе ж досяг цілі, пробивши йому праве крило. Дракон стрімко полетів донизу. Здавалося, він ось-ось розіб'ється об гострі скелі виміру QUIP16, але за мить до зіткнення простір розірвався. Нокталіор перетнув межу між світами, вилетів з порталу і з шаленим гуркотом врізався в справжнє каміння вже зовсім іншого світу — GIRD12. Від потужного удару скеля розлетілася на друзки, здійнявши щільну хмару пилу, а разом із цим розлом між світами закрився.
Довідка про світи Архітектора:
QUIP: перші спроби Архітектора підкорити світи, які виявилися невдалими та були визнані ним як «помилки».
HYLU: світи, до яких ще не добрався Архітектор.
GIRD: світи, де мешканці чинять опір Архітектору та прагнуть його знищити. Саме в цей світ потрапив поранений Нокталіор.
REW: світи, повністю підвладні Архітектору, де всі беззаперечно виконують його накази.
​Коли Нокталіор важко підвівся, то відчув, що тут усе інакше. Світ був незвично пустим. Навколо не чулося ані звуку, не було видно жодної живої душі. Колись давно сюди прийшов Архітектор, прагнучи підкорити цей вимір, але місцеві мешканці не схилили перед ним голови. Вони дали запеклий бій, та, на жаль, програли. Тепер від колись величного світу залишилася лише порожнеча.
​Проте Архітектор помилявся, вважаючи, що знищив усіх. У глибоких печерах, про існування яких він навіть не здогадувався, досі ховалися ті, хто вцілів після великої битви. Це був світ драконів. Двоє вцілілих, що спочивали у своїх прихованих сховищах, здригнулися від жахливого гуркоту. Удар Нокталіора об землю був настільки потужним, що здався їм початком нової війни — наче тисячі розрядів блискавки одночасно вдарили в поверхню планети. Заінтриговані й насторожені, вони розправили крила і злетіли, щоб побачити, хто порушив тишу їхньої мертвої пустки.
​Ці дракони кружляли високо над понівеченою скелею, їхні силуети чітко виділялися на тлі темного неба. Вони завмерли, коли розгледіли на землі постать. Нокталіор лежав поранений, і навіть здалеку було зрозуміло: таку глибоку рану міг залишити лише Творець.
​Той із місцевих драконів, що був більшим і масивнішим, залишився кружляти високо в небі, наче надійний охоронець. А інша — витончена дракониця — повільно опустилася на землю. Вона підходила до Нокталіора дуже обережно, не зводячи очей із незнайомця. У її погляді, де ще мить тому жевріла підозра, раптом промайнуло розуміння.Вона побачила в ньому не ворога, а когось такого ж, як вона сама — зламаного, виснаженого, але все ще живого.
​Від неї повіяло дивним теплом, яке не мало нічого спільного з електричними іскрами, що все ще час від часу виривалися з ран Нокталіора. Коли вона наблизилася, поранений дракон відчув дивне хвилювання. Його внутрішня енергія, та сама «блискавка», яку він завжди вважав своєю суттю, раптом здригнулася. У його пам'яті спливли уривки минулого, які раніше здавалися лише туманом. Він завжди вірив, що він — сама блискавка, стихія, що знайшла собі форму. Але зараз, дивлячись на цих двох істот, він зрозумів страшну правду. Він не був стихією. Він був звичайним драконом, таким же, як вони. Це Архітектор силоміць витягнув найпотужніші грозові розряди з того світу і заштовхав їх у його плоть, перетворивши на «живу зброю».
Він був не стихією — він був «в'язницею» для неї.Його нестабільність, його сила, що розривала його зсередини, — все це було лише наслідком того, що він став невдалим, занадто могутнім проєктом. Архітектор просто «запхнув» у нього хаос, сподіваючись керувати ним, але припустився помилки: він дав дракону достатньо сили, щоб той зміг прокинутися.
​— Ти... — її голос пролунав тихо. Вона зупинилася зовсім поруч, схиливши голову набік. — Ти прилетів із того світу, що Архітектор називає QUIP16? — запитала вона, представившись Ларою. — Ми називаємо його Осколком Бурі. Ми бачили, як там усе спалахнуло, коли ти вирвався... Архітектор не залишає нікого, в кого влив свій хаос, але ти... ти інший. Твоя енергія — це в'язниця, яку ти несеш у собі, але вона не змогла тебе зламати до кінця.
​Нокталіор важко підняв голову. Кожне слово давалося йому тяжко.
— Це не моє... — хрипко промовив він, вказуючи на електричні розряди, що іскрили на його лусці. — Цей біль, цей шум... це все не моє. Я ніколи не знав, хто я, поки не побачив вас.Хто ви такі, що ховаєтеся у світі, який Архітектор вважає мертвою пусткою?
​Лара зітхнула, і цей звук був схожий на шелест вітру. Вона зробила ще один крок і обережно торкнулася своєю мордочкою його понівеченого крила. У той самий момент електричне іскріння, що постійно виснажувало його, раптом притихло. Його «в'язниця» на мить заніміла, пропускаючи вперед справжнє тепло її тіла.
​— Ми — ті, хто відмовився бути зброєю, — промовила вона, дивлячись йому прямо в очі. — Архітектор назвав цей світ мертвим, бо ми зникли з його поля зору, сховавшись у глибинах, які він не здатен побачити.
Вона ледь помітно підштовхнула його, допомагаючи підвестися на похилені лапи.
— Але як тобі вдалося зберегти розум? — продовжувала Лара, уважно вивчаючи кожну його рану. — Архітектор не просто вливає хаос, він стирає пам’ять, залишаючи лише бажання руйнувати. Що саме не дало тобі стати просто ще одним інструментом?
​Нокталіор на мить заплющив очі, вдихаючи повітря, що не пахло озоном чи металом.Він намагався знайти ту саму точку опори, яка тримала його, коли все довкола хотіло стерти його сутність.
— Я пам’ятаю... — почав він. — Коли Архітектор намагався залити в мене цей хаос, я бачив іншого. Того, хто був там до мене. Він уже майже не мав форми, він ставав просто блискавкою, але в його очах... я бачив, що він пам’ятає небо. Не сіре небо Архітектора, а справжнє, безмежне.
​Нокталіор відкрив очі й подивився на Лару.
— Коли Архітектор ламав мене, намагаючись умістити цей хаос у жилах, він випалив майже всю мою пам'ять. Але глибоко на самому дні цього мороку залишилося чисте, безмежне передчуття волі. Він створив нищівну зброю, але припустився головної помилки: дав мені забагато сили, і цей гнів допоміг мені прокинутися. Він може спотворити моє тіло чи зламати крила, але моя суть ніколи не належатиме йому.
​Лара слухала, не зводячи з нього очей. Її погляд став набагато м’якшим. Вона ледь помітно кивнула, наче почула підтвердження своїх найпотаємніших надій.— Ти зберіг у собі спогад про волю, — тихо промовила вона. — Більшість із нас забувають, що небо взагалі існує. Але ти... ти приніс цей образ із собою в Осколок Бурі.
​Раптом небо над ними здригнулося. Корвус, який до цього моменту лише кружляв високо вгорі, різко пішов на зниження, видавши тривожний, гортанний крик. Лара миттєво напружилася, її м’язи під лускою підібралися, як перед стрибком. 
— Вони тут, — кинула вона, дивлячись у бік горизонту, де в небі почали з’являтися нездорові, фіолетові розломи. — Архітектор засік твоє приземлення. Ми не встигнемо сховатися, якщо не рушимо зараз.
​Нокталіор спробував піднятися на лапи, але поранене крило відгукнулося гострим болем. Він глянув угору: крізь розломи в небі почали вилітати тіні. Архітектор послав «чистильників» — швидкі, безжальні механічні машини, створені для того, щоб вистежувати й знищувати все, що він вважав помилкою.Очевидно, Творець був настільки впевнений у тому, що дракон після падіння — лише понівечена оболонка, що не вважав за потрібне витрачати на нього свої серйозні сили.
​— Він недооцінює тебе, — прохрипів Корвус, спускаючись нижче і займаючи бойову позицію поруч із Нокталіором. — Вони думають, що ти просто впав і чекаєш на утилізацію.
Лара різко обернулася до Нокталіора. У її очах не було страху, лише холодна рішучість.
— Нехай думають, що ти слабкий, — сказала вона. — Якщо вони не надіслали когось серйознішого, значить, у нас є шанс. Корвус, відверни їхню увагу на себе, не дай їм сфокусуватися на ньому. А я спробую допомогти йому піднятися, щоб ми могли дістатися печер.
​Перша механічна потвора з різким металевим свистом розітнула повітря, пікіруючи прямо на Нокталіора. Той відчув, як внутрішня енергія, яку Архітектор силоміць запхнув у нього, знову почала пульсувати від наближення ворога. Але цього разу він не дозволив їй правити собою.Він зціпив зуби, відчуваючи, як каміння під його лапами кришиться від напруги.
​— Я не їхній інструмент, — прогарчав Нокталіор, дивлячись прямо на машину, що неслася на нього. — І я більше не впаду.
Попри розірване крило, він з останніх сил відштовхнувся від землі. Біль пронизав усе тіло, але Нокталіор ігнорував його. Він здійнявся в повітря, перехоплюючи перший удар на себе, розриваючи тишу битви гучним, лютим гарчанням. Він більше не збирався дозволяти нікому вирішувати за нього.
​Нокталіор вперше відчув свою силу не як в'язницю, а як інструмент власної волі. Він не відчував того звичного болю в жилах, який раніше приносила магія Архітектора. Тепер у ньому палала лише чиста лють. Дракон злетів вище, змушуючи ворога нервово змінити траєкторію. Почалася гра, в якій у нього нарешті з'явилося право на власний хід. 
​«Він божевільний... — промайнуло в думках Лари, яка спостерігала за цим із землі, — але він справжній».
Вона більше не могла просто стояти осторонь. Незважаючи на те, що Нокталіор вимагав битви, Лара знала — кожен різкий рух міг сильніше відкрити його рани на крилі. Вона розправила крила і, не видаючи ні звуку, злетіла, плануючи атаку зі сліпої зони іншої залізної тіні, що саме наближалася до Нокталіора з тилу.
​Тим часом Нокталіор зробив те, чого супротивник зовсім не очікував: замість того, щоб ухилятися, він різко загальмував у повітрі, розвернувся і врізався прямо в механічне тіло ворога, використовуючи інерцію свого падіння. Метал заскреготав, від удару посипалися іскри, і машина, втративши стабільність, полетіла донизу, розбиваючись об скелі. Але їх усе ще було багато. Фіолетові розломи в небі розширювалися, випускаючи все нові й нові хвилі ворожих тіней. Нокталіор важко дихав, його поранене крило дуже боліло, але він готувався до наступного удару.
​У цей момент, коли дві механічні потвори одночасно кинулися на знесиленого дракона з боків, небо розітнув могутній рев. Корвус, який досі лише оцінював ситуацію з висоти, кинувся донизу. Його масивне тіло закрило Нокталіора від удару. Одним потужним помахом крила він збив першого чистильника, змусивши метал розлетітися на шматки, а другого схопив міцними пазурами й жбурнув прямо у скелю.
— Тікай з поля битви! — прогримів Корвус, розвертаючись назустріч новій хвилі ворогів. — Я затримаю їх тут, але ти повинен закрити ці розломи! Лети до джерела, що відкрило їх!