..-

Хлопець почувався розгублено. Дівчина яку він плекав, приділяв увагу і був з нею в цілому..  каже йому про..

- То.. це кінець? - нерішуче спитав він.

Дівчина стояла в двох кроках від нього. Вона подивилась на нього сповнена рішучості.

- Так, гадаю що так.. хоча - призадумалась вона. - Я не впевнена.

- Чому?

- Бо хто- зна, може це лише на мить як і всі наші життєві труднощі. Я не знаю.. і я відверто втомлена від усього цього.. - вона опустила погляд на підлогу.

Хлопець підійшов до неї, взяв за руки і ніжно промовив.

- Розкажи що тебе турбує.

- Все! Я втомилась, розумієш? Я не звинувачую тебе чи когось іще, лише себе і свої очікування, бо лише я одна хотіла цього. Чуєш? Я хотіла! Хотіла не знати що далі, хотіла бігати за тобою, хотіла знати як це мати голову на плечах, але принижуватись перед кимось кому все одно! Я. Хотіла. Цього! - вибухнула вона.

- Хах, і що тепер? - він посміхнувся так наче вся ця ситуація забавляла його. (Придурок чи шо?! - автор).

- А тепер.. я не розумію. - видихнула вона і сіла на стілець що стояв неподалік. - Хочеш ти того чи ні, але я розповім від чого втомилась. Від сліз, від очікування від тебе якихось дій, ніби "чоловічих", а саме важливе я втомилась від такої себе. Це якесь знущання бути такою! Не все було погано, до того було наче в романах чи романтичних фільмах - ти, я і світ може зачекати. Але світ повернувся на свою стежку. Тепер мені вже краще. Я провела час з собою, нормально поговорила з тобою і зараз світ знову горить манливими вогнями для мене. 

- То.. це дійсно кінець?

- Так і я маю сказати тобі дякую! До нашого знайомства я почувалася загублено, дні минали одноманітно, але ти дав мені натхнення на нові звершення. Показав що все таки не варто принижуватись перед іншими, хоча мені й сподобалось, плюс я робила що хотіла, але все ж моя гордість сильно задіта, тому не хочу такого більше. Ти показав чому саме роками моє серце прагнуло любові як головної мети життя.  Так смішно зараз стає, адже до тебе, будучи роками самотньою я говорила що не хочу більше любові забувши що це.. зате зараз знаючи, точно можу сказати що не хочу цього. Не моє це залежати від когось хто не може мені навіть квітки подарити. Також це підтвердило мої сумніви щодо відносин про які знають інші - жахлива ідея.

- Говориш наче це був якийсь експеримент..

- Частково ти правий. Не запланований, але був. Тепер мені легше і я бачу картинку більш широкою. Але, знаєш що смішно?

- Хм?

- Ти так і не розвія мій міф що хтось може кохати мене як дівчину, більше ніж декілька місяців.. Чорт, хоча би клятих півроку.. - Вона протяжно видихнула, а потім різко посміхнулась. - Та нічого й без цього якось проживу.

- Хм, або ж, я дійсно це виправлю. - В його погляді читалось бажання, флірт і, віддалено, бачилась надія на продовження.

- Що ж, я не проти. - Зважиши всі за і проти погодилась вона. - Але я не хочу  знову ридати наче в істериці вночі в подушку з думками "Поверніть мені його посмішку", тому сприйматиму тебе як коханця. Якщо ти не проти, зайчику? - Вона звабливо підійшла до нього і поклала свою руку на його груди, від чого він подумки поплив, а зовнішньо ковтнув слюну. - Я просто гадаю, що через наш статус "більше ніж друзі, менше ніж парочка", ми можемо це робити. Так? - Спитала вона і дивлячись йому в очі облизнула засохші губи.