. -

- Капітане! Вона впала! - не своїм голосом промовив співрозмовник.

- Це нормально. - спокійно відповів йому капітан.

- Як?! В сенсі?! Що з нею? - продовжував наводити паніку співрозмовник.

- Ось так. Ти новенький тому не знаєш, але це нормально для неї. Це наче перерва яку робить усе її тіло.

Приголомшений співрозмовник втупив очі в скло. 

- Що тебе так дивує?

- Як ви вже підмітили, капітане, я вперше побачив як вона впала. Тому й зреагував так, але я не можу не хвилюватись за неї. Вона вже стала рутиною в моєму повсякденному житті.

- Рутиною, ха. - Не добре посміхнувся капітан. - Можу із впевненістю сказати що це тимчасово. Зовсім скоро ти звикнеш до всіх її вибриків і перестанеш її помічати.

- Хіба це можливо?

- Навіть сама гарна квітка починає з часом дратувати своїм запахом. Так і тут. Якби вона не була за склом, а була поряд з тобою, піклувалась, давала усю свою увагу. Ти би швидко знудився від цього.

- Як би вона була поруч.. - на якусь мить співрозмовник замислився. - Ні! Такого би не сталося, я би цінував кожен її крок в мою сторону!

-Хех! Як добре бути юним.. Та на жаль, саме так би і сталося. Вона цікава тобі зараз. За склом. Недоторкана, чарівна, прекрасна як примара що видна, але не відчутна. Зовсім інша річ, коли вона поруч. Їй теж потрібна увага, знаєш?

- Звісно! За кого ви мене маєте, капітане? - Жартома спитав співрозмовник. - Я би віддавав їй всю свою увагу!

- Ні, не віддавав би.. - Побачивши питання в очах співрозмовника, Капітан продовжив. - Самий безцінник ресурс в нашому житті це час. Його в нас достатньо, хай би що не казали інші. Але саме цього ресурсу ми не можемо надбати. В нас є зараз, в нас було "зараз" вчора, а можливо буде це саме "зараз" завтра, хто-зна. Те як ми керуємо нашим часом керує усім нашим життям. Так ось, я веду це до того що в тебе не було би достатньо часу приділяти увагу їй. Насправді ні в кого немає. Тим не менш, є пари що розуміючи це якось вирішують цю проблему, або є такі одинаки як ми, які прийняли самотність розуміючи всю складність ситуації.

- Капітане..

- Пробач, заговорився. Кхм! Так ось, твоя увага насамперед потрібна тобі, твоєму життю, твоїй роботі. Якусь частку ти також можеш витрачати на родичів, якщо такі маються, або на друзів, але знову ж таки все це потребує твоєї уваги. Тож, я веду до того, що в тебе просто не вистачило би ні сил, ні часу, ні банально бажання приділяти їй увагу, бо це все час і сили. - Співрозмовник сильно задумався. Капітан встав, привів форму в порядок і вирівнявся очікуючи чогось.

"П'ятихвилинна перерва добігла кінця"