Розділ 10

Загадкова кімната

Майже увесь день я мила підлогу та стіни в коридорі Волардового будинку на другому поверсі. Дуже брудному і якомусь занедбаному. Складалося враження, що тут давно ніхто не ходив, а в кімнатах, двері яких виходили в цей коридор, ніхто не жив. Я помила один раз, пані Примула прийшла, покрутила носом, і сказала, що погано, довелося мити ще раз. Помила вдруге – знову економіці не сподобалося – і я почала мити втретє, розуміючи, що все це просто доскіпування і знущання, мабуть, за вказівкою Воларда. Цікаво, а якщо я відмовлюся виконувати її накази, що вона робитиме? Я відчувала, що все до цього йде, бо ледве трималася на ногах. Настав час обіду, за мною прийшла Світана, побачила, в якому я стані, але нічого не сказала, покликала їсти. Добре, що хоч годують, з Воларда стало б посадити мене на хліб та воду.

Кухарка Мартіна підкладала мені найкращі шматочки, гірко зітхала, дивлячись на мої зморщені від води руки, видно, жаліла мене. Підсунула, навіть, якийсь крем для рук, і я з вдячністю його прийняла. Під час обіду я добре поїла, і мене почало клонити в сон, а треба було знову йти і працювати. Світана мені шепнула, коли я знову направлялася на другий поверх до свого непотрібного нікому миття:

- Дурна, не старайся так, повільніше працюй, все одно все це без толку... Там коридор зачарований і...

Хотіла ще щось додати, але зупинила себе, бо до нас підійшов пан Робінсон, якого слуги сторонилися. Очевидно, і пані Примула, і пан Робінсон були тут привілейовані слуги, начальники, яких побоювалися і остерігалися.

- Мармеладо, знову йди мити другий поверх, - сказав він мені, буравлячи колючим поглядом.

Я здивувалася. Я ж наче все там помила. Хотіла зробити рух, щоб заперечити, а потім обсмикнула себе. І так втомилася, хоч трохи там відпочину. Зроблю вигляд, що прибираю, коридор же й так чистий.

Коли я повернулася на свій другий поверх, то зрозуміла, що мала на увазі Світана. Весь коридор другого поверху був знову ж таким самим брудним, яким я застала його, побачивши вперше. Як? Як так могло статися? Магія? Невже Волард опустився до того, щоб так підло, нишком прийти і зробити коридор знову брудним? Щоб я знов і знов його мила? Яким би він не був нетерпимим, таке не було в його стилі, дуже дрібна помста. Він діяв би більш вишукано, чи, не знаю, як це пояснити, більш витончено. Тут явно щось інше. Світана говорила щось про те, що коридор зачарований.

Тепер, по обіді, я не поспішала. Коридор був не дуже довгим, з одного боку було чотири великих і широких вікна, в які сліпучо заглядало літнє сонце, вже котячись до заходу. З іншого боку знаходилися четверо дверей, котрі зранку були всі замкнені, я їх обережно посмикала ще на початку прибирання, щоб упевнитися в цьому. Все-таки незатишно працювати, коли знаєш, що будь-якої миті з дверей хтось вийде (наприклад, Волард!). Коли пані Примула привела мене в цей коридор вперше, мене здивувало те, що він був весь у пилюці, вікна засновані павутиною, на підлозі бруд, який, здавалося, не мили роками. Хоча всі інші приміщення й коридори будинку були чистими. Після першого ж мого прибирання все тут сяяло чистотою. І що вже говорити після третього, перед обідом. Тут була просто ідеальна чистота!

І ось, на тобі! Я знову почала смикати всі двері, щоб упевнитися, що вони замкнені. І раптом одні з них рипнули і... відчинилися.

Я побачила велику світлу кімнату, заставлену чудовими меблями, на стінах радували око майстерні картини, під ногами лежав м’який пухнастий килим. Тут було дуже затишно та чисто. Дивно, неначе тут хтось живе, але хто б це міг бути, я навіть не уявляла. Та що одразу було зрозуміло, то це те, що в кімнаті точно мешкає жінка. Під стіною стояло велике вишукане трюмо, на якому стояла скринька з жіночими прикрасами, за скляними дверима широкої шафи в ряд висіли вишукані сукні, на столі лежала незакінчена вишивка. Я підійшла ближче й побачила, що хтось почав вишивати метелика, і навіть одна його половина була майже вишита. Барвисті крила вражали красою та витонченістю, але різала око відсутність другої половини комахи. Так і хотілося побачити роботу завершеною, вона була б неймовірно гарна!

Дивно, хто ж тут живе? Я зовсім не знаю Воларда. Можливо, у нього є справжня коханка, яку він приховує від усіх? Або його дружина. Може, вони давно помирилися, і вона мешкає разом з ним, просто з якоїсь причини вони вимушені це тримати в секреті?

Раптом я запримітила біля скрині з дорогоцінним камінням якийсь папір, списаний дрібним почерком. Ох, цікавість мене колись погубить! Я не змогла втриматися і зиркнула туди. Мої очі пробіглися по тексту, і я з жахом зрозуміла, що дочитала його до кінця. Бо не могла відірватися. Ах, як мені стало соромно! Адже це був лист. А читати чужі листи не дуже культурно, чи не правда? Але ж я не хотіла! Я не знала, що це лист, починаючи його читати! А потім вже читаючи, цікавість захопила мене, і я не змогла зупинитися. Винна не я, а вічна наша жіноча тяга скрізь пхати свого носа.

«Дорогий Воларде, - було написано в листі. – Шлю тобі вітання з Круглого Замку. У мене все добре, чого й тобі бажаю. Здоров’я моє в порядку, сподіваюся, і в тебе також. Дуже шкода, що я не можу приїхати до столиці, бо ти ж знаєш, як я не виношу дороги. І жаль, що ти не можеш мене відвідати, але я все розумію – робота на Його Величність вимагає багато сил та часу. Дякую тобі за подарунки, які ти передав з попереднім листом. Твоя дружина».

Я тихенько прикрила двері й знову приступила до свого монотонного й рутинного прибирання. Але цього разу, за порадою Світани, не поспішала. Вистачить і одного цього безглуздого прибирання до вечора. Вже не буду рватися, як зранку, намагаючись зробити все гарно й швидко. Адже коли сонце почне схилятися до горизонту, о п’ятій годині вечора я можу зустрітися з Пів-півом, пані Примула сказала, що від п’ятої до сьомої – це мій час з донумом.