Розділ 8

Чай

Я слухала Волардову бабусю Ядвігу і намагалася усвідомити всю глибину, підступність, незвичайність і абсурдність її пропозиції. Вона сама пропонує мені, щоб я звела наклеп на її улюбленого внука! Звинуватила в тому, чого він не робив! Стала на сторону тих любителів придуманих сенсацій з газет і журналів, які звинуватили (несправедливо звинуватили!) її внука, вважай, у злочині! Щоб я підтвердила, що королівський маг злочинець? У мене в голові це не вкладалося. Хіба це справді можна було зробити з величезної любові до внука? Гм. Хто його знає. Іноді людина не бачить очевидного, живе по інерції, закривається у своєму світі, як в шкаралупі, і скніє, а не живе. Адже я Воларда, по суті, не знаю зовсім, може, він непогана людина (не знаю, не знаю!), але його ставлення до мене, категоричність в висловлюваннях, ці стурбовані погляди вказують, що йому справді треба трохи змінитися. Пані Ядвіга знає його з дитинства, вона не зробить поганого для свого улюбленця.

Але ж Волард! Коли він почує, що я скажу на сцені, то просто уб’є мене! І так у нього чимало проблем через мене. Тим більше король! Там буде присутній сам король! Брехати в присутності короля? Я взялася за голову.

- Ти, Мармеладо, не хвилюйся! Я знаю, про що ти думаєш. Волард розсердитися. Це точно! Ще й як! – радісно заспокоювала мене бабуся. – Та цього ж нам і треба! Бити він тебе не битиме, не те в нього виховання, але почне до тебе доскіпуватися, чіпляти тебе чи ще як мститися. А ти розумною будь! Застосуй свої жіночі хитрощі. Та всі ми, жінки, чоловіками можемо вертіти, як захочемо. Він кричить – а ти зомлій, хай побігає! Він капостить, а ти заплач, та не просто так, а гірко-гірко, щоб йому соромно було... Та що я тебе вчу, ти ж акторка, зорієнтуєшся!

Ох, і бабуся була у Воларда! Я аж заслухалася.

- Правда, король в театрі буде, але я Його Величність добре знаю! – згадала пані Ядвіга про те, що мене теж дуже хвилювало. – Я йому скажу, що Волард тебе вдарив ненавмисно, просто збіг обставин, а писаки газетні роздули. Це буде схоже на правду, і ти підтвердиш, що вдарив, на сцені. Все буде добре, от побачиш! Хай тільки Волард, нарешті, від рутинного свого життя очі підніме, та гляне навколо, може, нарешті, й жити почне цікаво, нормально, а не черепахою під пацирем! Може, пізніше, я його вмовлю і до дружини поїхати. Може, і зладиться в них щось. Головне, щоб усі зараз знали, що ти його коханка! То як, ти згодна?

Пані Ядвіга закінчила свій монолог коронним кінцевим питанням, і це свідчило, що вона трохи заспокоїлась. І майже не сумнівається, що я погоджуся.

Бачачи мої вагання, вона тикнула мені в руку якийсь мішечок і пошепки сказала:

- Там зачарована нитка проти амулету правди, пришиєш її до одягу, все що схочеш скажеш, амулет не діятиме.

Пані Ядвіга, певно, бачила мій незадоволений і нервпевнений погляд, бо почала вмовляти ще дужче:

- Побудь, прошу тебе, фіктивною коханкою Воларда, його дівчиною, хоча б не по-справжньому! А я пошукаю жінок, які до вподоби йому будуть, може, яка й западе йому в серце. То як?

Раптом на доріжці почулися чиїсь кроки, мабуть, це Волард повертався з чаєм. Пані Ядвіга дивилася на мене благально. Саме такі зелені неймовірні і благальні очі бачила я сьогодні, коли й Волард просив бути його коханкою. І йому я не відмовила. Все одно справу зроблено. Я кивнула. А сама подумала, що я актриса, і грати складні ролі мені завжди дуже подобалося. Життя саме підкидає мені нову цікаву роль. Можна спробувати. І навіть настрій чомусь у мене покращився. З’явився якийсь азарт, захотілося зіграти якнайкраще. Ох, не до добра це все було, відчувало моє серце.

Це й справді був Волард. Приніс чашку чаю на блюдечку. Бабуся йому подякувала, ковтнула разочок і заспішила додому.

- Все, полечу я далі, діточки! А ти, Воларде, бережи дівчину! Як тільки вона на тебе поскаржиться, будеш мати справу зі мною!

І в бабусі очі зблиснули червоним, а Волард втягнув голову в плечі.

Червона дракониця давно полетіла, а ми з Волардом, провівши її поглядами, мовчки сиділи за столом, мабуть, обдумуючи свої невеселі справи. Кожен свої.

- Я мушу сьогодні бути в короля, а вас, Мармеладо, попрошу зайнятися своїми обов’язками дарительки, - промовив Волард, перериваючи нашу мовчанку. – Пані Прамула покаже вам мою лабораторію, вона складається з кількох кімнат. Одну з них я прилаштував для дарителя, тобто для вас. Там є мережа сіток, які допоможуть донуму віддавати зайву енергію. Якщо у вас немає питань, я, з вашого дозволу, відкланяюсь.

- Є прохання, - повільно промовила я губами.

Волард зрозумів, поглянув на мої губи, чекаючи продовження.

- Я хочу, щоб ви купили мені в столиці великий гобелен. Бажано, щоб на ньому було зображено щось нейтральне: якийсь природний краєвид чи вулиці міста.

- Гобелен? – Волард здивувався. – Навіщо він вам?

- Просто купіть, будь ласка. Можна з тих грошей, які ви пообіцяли мені за те, що я назвалася вашою коханкою.

Я таким чином натякнула Волардові, що добре було б гроші мені й виплатити. Він же пообіцяв, я його за язик не тягнула. Та й гобелен потрібен мені був для однієї важливої справи. Якщо все вийде, то це буде просто прекрасно. До речі, маг чудово міг читати по моїх губах. Може тому, що дуже пильно дивився на них?