Розділ 5

Слизький халат

Маг Волард рвучко увійшов до кімнати й зачинив за собою двері. Мав, як завжди, похмурий і невдоволений вигляд. Мигцем зиркнувши на мене, він перевів погляд на сітку на стелі й мотузку з таємничою рідиною. Очевидно, не помітивши Пів-піва, спохмурнів, незадоволено й роздратовано спитав:

- Де донум? Коли я виходив, він сидів на магічній мережі?

Ось так, ні «добрий вечір», ні «як ви?", ні простої елементарної ввічливості. Одразу ж в лоб. Я опустила очі й набурмосилася. За Пів-піва я витерплю багато, навіть нехай знову запроторять у підвал, але ображати й використовувати мого улюбленця нікому не дам! Навіть якщо це сам королівський маг! Звичайно, я боялася, що його можуть в мене відібрати. Але поки він зі мною – захищатиму його!

- А, ви ж німа! Відповіді не буде! – скептично й глузливо скривив губи маг і, підійшовши до крісла, що стояло біля ліжка, всівся в нього й закинув ногу на ногу.

Він почав пильно й оцінювально дивитися на мене, вивчаючи моє обличчя, мабуть, перевіряв, чи зійшли побої. Цупкий погляд обмацав моє лице, і маг залишився незадоволений, певно, сліди від ран ще залишалися. Він нахмурив брови і раптом опустив очі нижче мого обличчя, де у вирізі великого халату, мабуть, було видно мою білизну. Його обличчя набуло дуже дивного виразу. Я почервоніла, схопила половинки коміра й закуталася, як змогла. От нахаба! А ще королівський маг! Безцеремонний мужлан! Безсоромник! Волард гмикнув, спостерігаючи мої метушливі рухи, а потім продовжив свій монолог:

- Вас знайшли у підвальній кімнаті непритомну. Донум, гукаючи до вас на допомогу, поширив магічний імпульс такої сили, що він, мабуть, докотився й до столиці. Я переніс вас сюди, в одну з гостьових кімнат. Лікар сказав, що у вас лихоманка, перевтома й нервовий зрив. Ви три дні перебували в непритомному стані. Ваш донум був постійно поряд з вами і виділяв велику кількість магічної енергії навколо, тому я повісив магічну мережу, аби ця магія не пропала дарма.

Я зиркнула на сіть на стелі і вказала рукою на неї та на мотузку, що вела до скляної кулі, неначе питаючи, чи це те, про що Волард розповідає. А він знову втупився у виріз мого халату! Я зовсім забула, що тканина слизька, мов риб’яча луска. Мій демонстративний рух, коли я загорнулася в цей дурний одяг, та викличний погляд привів Воларда до тями. Він відвів очі.

- Так... Про що я говорив?.. А! Саме так! Це і є ця магічна мережа. Вона висітиме тут доти, доки донум виділятиме магію.

Я енергійно і заперечно похитала головою. Ні! Я не дозволю використовувати мого друга в корисливих цілях! Він ще маленький, невідомо, як діє ця сітка, може, вона йому шкодить!

- Ви проти? – здивувався Волард. – Це зовсім не шкодить донуму, він навпаки, віддаючи енергію, позбавляється її надлишків. Йому не шкодить, а мені - приплив енергії! До речі, я спитав, де донум?

Я підняла руки і розпустила пучок, у який було закручене моє волосся, воно пишною хвилею лягло мені на плечі, а з волосся вибрався Пів-пів. Він злетів у мене над головою, а потім знову всівся на плече. Ох, звичайно ж, половинки коміра розійшлися, і Волард знову почав вивчати мій напівоголений бюст.

Горе мені, якийсь він весь час стурбований! Адже в нього повинно бути багато жінок, він же королівський маг, видний мужчина, а реагує на мене так, наче жінки сто років не бачив. Мабуть, Волард і сам зрозумів, що веде себе не так, як треба, бо взяв себе в руки, перевів погляд на тваринку й промовив:

- Не знаю, як він у вас опинився, але я маю намір залишити донума собі, як невеличку компенсацію за мої негаразди, спричинені вами. Ну, і також як плату за мою турботу про вас під час перебування в моєму домі.

Він констатував факт, доводив до мого відома, навіть не спитавши, чи хочу цього я, чи дозволяю в кінці кінців! Який неприємний тип! Донум мені друг, мій улюбленець, якого я нікому не хотіла віддавати, бо мені здавалося, що ми дуже схожі. Такі ж поранені й нещасні. Ми знайшли одне одного, зігріли теплом своїх сердець, підтримали в скрутні хвилини... Ні!

Я заперечно похитала головою і з викликом глянула на Воларда. Ніколи!

Волард скривився. Раптом він рвучко піднявся з крісла, ступив два кроки, що відділяли його від мене і схопив Пів-піва. Маленька тваринка якраз помістилася в його здоровенній ручищі. Донум запищав, вириваючись, але куди там! Маг тримав його хоч і обережно, але міцно. Я стрепенулася, хотіла схопити Воларда за руку, відібрати донума, але відчула, що не можу поворухнутися. Волард задіяв на мені якусь магію, я сиділа знерухомлена й... страшенно зла! Маг хотів уже рушити геть до виходу, але чомусь затримався. Стояв біля мене й... милувався моїм бюстом. Звичайно ж, від моїх різких рухів халат знову розійшовся в сторони! І я не могла нічого поправити, бо руки не слухалися мене. От збоченець!

Не відриваючи очей від вирізу халата, він повільно промовив, запинаючись майже на кожному слові:

- Ну що ж... Я... вас попередив... З сьогоднішнього дня... донум – мій... А ви... Одужуйте... Скоро... ваш виступ...

Очі Воларда потемніли, він сковтнув слину й потемнів на обличчі. Мені навіть здалося, що на його шиї та щоках проступили якісь малюнки, схожі на луску чи мереживні клітинки.

Раптом він нахилився, простягнув вільну руку і повільно й дуже обережно, намагаючись не торкатися до мене, заправив пасмо мого розсипаного волосся мені за вухо. А потім почав загортати комір мого халата так, щоб прикрити мої груди. Робив це зосереджено й делікатно, неначе якусь дуже важливу роботу. Я завмерла, вражена його діями, мені стало ніяково й незвично, як заворожена, я спостерігала за його руками. Чомусь стало спекотно й... дивно.