Німецька якість

Джеймс відставив убік лоток із зразками і повернувся до термоплитки, на якій стрімко закипав чайник. З моменту висадки на Іоланду-3 пройшов лише тиждень, а самого молодого Дослідника у цей квадрат закинули лише три дні тому, і попереду був ще непочатий край роботи. Але робота – роботою, а обід, як водиться, за розкладом.

Його рука потяглася до кнопки вимкнення, і тут радіофон ожив хрипким басом, що прорвався крізь тріск перешкод.

 - "Аметист", "Сховищу" на зв’язок.

 - "Сховище", - Джеймс узяв у руку мікрофон, - це "Аметист". Луї, це ти там, чи що?

 - Жодної поваги до інструкцій, - пробурчав голос у динаміці. - Звичайно, я, хто ще. Шеф цікавиться, чи готовий первинний аналіз породи Е212.

 - Ще ні, я думав зайнятися ним завтра. Але якщо це терміново, можна трохи змінити пріоритети. Запитай у шефа... - почувши шарудіння за спиною, Джеймс обернувся, перервавшись на середині фрази.

Величезний, на зріст майже по груди Досліднику свинорил стояв серед зім'ятих і вивернених з коренем кущів і рив землю задніми копитами, свердлячи людину витріщеними фасетчатими очима. Жовта слина капала з роззявленої пащі, бивні спрямовані паралельно до землі - звір, який невідомо як зміг пройти захисний периметр, готувався до нападу.

 - Тссс... Гарна свинка, гарна... - прошепотів Джеймс і взявся за руків’я "Керберга". Незважаючи на своє часткове нехтування Статутом Дослідників, пункт щодо безперервного носіння зброї на неосвоєних планетах він чудово пам'ятав і завжди дотримувався його.

 - Джеймсе, чому замовк? - знов ожив динамік. Звук послужив для свинорила сигналом до атаки: тварина кинулась уперед.

Джеймс блискавично висмикнув бластер із кобури і натиснув на спуск. На кінці ствола розквітнув ефемерною квіткою ледь помітний вогник... і згас.

 - Що за хер...

Зляканий вигук змінився криком, його заглушив хрускіт кісток, що ламалися під потужними щелепами, потім почулося люте гарчання і в довершення - гучне утробне чавкання. Ще за хвилину сильний удар змусив замовкнути радіофон, що продовжував безглуздо надриватися.

Термоплитку так ніхто й не вимкнув. Чайник згорів.

* * *

У залі нарад ради директорів корпорації “Керберг і батько” панувала тиша. Всі погляди були спрямовані на людину, що сиділа на чолі столу з рівно підстриженою аристократичною борідкою і благородними бакенбардами. Ніхто не видавав жодного звуку.

 - Панове, - рука з масивним золотим перснем на середньому пальці неквапливо пригладила борідку, - ситуація набуває загрозливого характеру. Наші акції стрімко падають - вказівний палець другої руки задумливо погладив великий рубін, вправлений у перстень. - Випадок на Іоланді, як вам відомо, був далеко не останнім, але він став переломною точкою. Служба Дослідження загрожує розірвати з нами контракт на постачання зброї. Якщо ми не вживемо заходів, “Маркес” та “Ремінгтон” можуть витіснити нас із ринку легкого озброєння. Хто хоче висловити свої міркування?

Мовчання.

 - Йохансон?

 - Останні партії тимчасово вилучено з обігу, - піднявся невисокий рудобородий товстун, менеджер із продажу. - Замовникам, які ще не отримали товар, виплачена пеня.

 - Шмідт?

 - Нова рекламна кампанія допоможе тимчасово стабілізувати ситуацію, - відгукнувся начальник відділу реклами, худорлявий чоловік в окулярах очкарик із яструбиним носом. – Мої люди вже працюють.

 - Усього цього недостатньо, - палець із золотим перснем ритмічно постукував по лакованій поверхні. - Ми повинні розібратися в суті проблеми та усунути її. Крантон?

 - Сер, - обличчя головного інженера відображало крайню міру провини, - ми поки що не можемо знайти дефект. Ми вже провели всебічні випробування всіх компонентів, у реальних умовах та із застосуванням цифрового моделювання…

 - Ви вже втретє мені все це розповідаєте, - у голосі власника бакенбардів прорізалося легке роздратування. - Не можете знайти – отже, погано шукаєте. Можливо, ваш заступник краще впорається із цим завданням.

 - Сер...

 - Вас звільнено, Крантоне. Здайте справи своєму заму і можете їхати додому. Нарада закінчена, панове, приступайте до роботи.

* * *

Спекотний день, в якому сонячний диск змагався з вітринами та вікнами хмарочосів, що відбивали його власні промені, вже змінився сутінками, розбавленими світлом перших неонових вивісок, коли біля входу до будівлі корпорації зупинився гравімобіль. Людина, що залишила машину з боку водія і попрямувала до вхідних дверей, була неголена, скуйовджена і одягнена в м'ятий піджак, а в глибині її червоних від недосипання очей плескалася ненависть, яку їх власник затаїв на весь навколишній світ.

Минуло вже три доби з моменту його звільнення, і його перепустка давно мала бути анульованою, але людина свого часу розпила не одну пляшку портвейну з головним системним адміністратором, і це мало свої наслідки. А щодо детекторів на вході - так він не дарма протягом п'ятнадцяти років їсть хліб головного інженера. Їв, точніше.

… Людина з гострою борідкою сиділа за столом у своєму кабінеті і одна за одною підписувала документи з товстої теки на столі, уважно вивчаючи кожну сторінку. Дивний шум за дверима привернув його увагу.

 - Що за бардак у них там? - Рука із золотим перстнем потяглася до переговорного пристрою, але не встигла торкнутися клавіш, як двері відчинилися.

 - Крантон? - на обличчі гостробородого відбилося легке здивування. - Що ви робите у моєму кабінеті? Як ви взагалі потрапили до будівлі?

 - У мене є... свої секрети, - відповів колишній головний інженер. - Треба було як слід подумати, перш ніж ламати мені життя і викидати мене на смітник.

 - Мені шкода було звільняти вас, Крантон, - голосом, що не виражає жодних емоцій, промовив чоловік у кріслі. Протягнута ним до переговорника рука лягла на стіл. - Але закони бізнесу...