Розділ 8.

До роботи всі їхали мовчки, кожен думав про своє. Ляля раз за разом на матір зиркала, на зачіску – товста темна коса, на бік заплетена, прикривала подерте вухо і йодом залитий слід від вирваного волосся. Дівчина не розуміла, за що її матір кривдять.

"Що баба Бугай на всю голову божевільна, то зрозуміло, але ж це не виправдання. Чого вона на нас з'їлася? Ми ж бо нікого не чіпаємо. Геть і в село їхнє більше не їздимо."

Лялі не давали спокою материні слова. Дівчина не тільки вперше почула такі страшні факти з біографії їх сім'ї, а й взагалі вперше чула аби мати про батька Олега погане сказала.

 І той випадок зі зламаною ногою вона пам'ятала, але в її спогадах все було по іншому. Був батько, що любив бавитися, вони літали літачком по під'їзду і по сходах. А тоді зла Баба-Яга дмухнула вітром, Лялю вирвало з батькових рук і гепнуло об бетонні сходи. Ляля вірила, що саме так і було, бо ж вона чула той сморід від невидимої Баби-Яги. Чи то був сморід від спиртного?

І дійсно, в гіпсі дівчинка сиділа під маминим робочим столом, на подушках, малювала фломастерами з блискітками. Мама тоді сказала, що так її любить, що й хвилини без неї не може, тому бере з собою на роботу. А Лялі було байдуже де малювати, хоч вдома, хоч під столом.

"А синці у тата? Мама казала він котика з дерева знімав, а потім слоника з фонтану діставав… Дурепа! Хіба в нас слони водяться. І що? Тепер усі про це знають? Святослав знає! Що він про нас подумає?"

Ляля мало не заплакала, відвернулася у вікно дивитися. Проїжджали парк, потім дитячу лікарню. На очі потрапив молодий чоловік, що дбайливо поправляв дощовик на дитячому візочку.

"Нащо в такий дощ випер мале на вулицю? Молодий чи дурний? Може цій дитині теж з батьком не пощастило? А мені? Хто мій батько? Той, що працює аби я в школі мистецтв вчилася, чи той що п'є і на сходи мене кидає? Е ні. Я ж байстря! Тобто не рідна. То мені типу вже байдуже, що там батько Олег витворяє. А що я одногрупникам скажу? Я чия донька? Ні, ні. В мене батько в Німеччині працює. Я не безбатченко. В мене все гаразд. В нашої родини все гаразд, так мама Настя завжди казала. То й правильно".

Комарова їхала й мовчала. Дивилася в лобове вікно, а бачила білих гиндиків. Тих клятих гиндиків, через які її дитину вперше байстрям назвали.

Сталося це як Лялі заледве чотири виповнилося. Комарова вже тоді працювала в перукарні помічницею майстра з педикюру. Не кожен собі ту розкіш міг дозволити, та й не кожен знав, що за ногами теж слідкувати можна. Була у неї така "багата" клієнтка, що сама не те що підстригти нігті не могла, а й ноги помити. Її завжди "бідній Насті" доручали, бо того смороду "творчі" дипломовані майстрині витримати не могли, а від грошей відмовлятися не хотіли. А жінці платили однаково мало, що за помиті ноги, що за брудні. Але, вона за роботу трималася. Бо бухгалтером брати не хотіли, казали "дитина маленька, сім'я молоденька, а як знову в декрет підеш, але… а чоловік у тебе хто?". І на цьому співбесіда закінчувалася. А на цій роботі всі з дітьми, той відпрошувалися і підміняли одна одну, аби лиш перукарня не зачинялася з 7:00 до 22:00.

Була та клієнтка жінкою балакучою, а хизуватися любила більше ніж дихати. Настя мовчки слухала й кивала, кивала й слухала.  А як почула, що на фірму її племінника водій потрібен, і то "ціла трагедія у відділі кадрів",  наважилась і розповіла, що її Олег дипломований спеціаліст і їздить на всьому, що має колеса.

– То не є проблема, – відповіла клієнтка, – ми запитаємо.

І таки не просто запитала, а як рідного сина Олега розрекламувала, бо ж судила про його працьовитість не з нього, а з Насті.

І таки легше дихати стало, як Олег на роботу вийшов. Геть сусіди по іншому ставитися почали, бо ж Олег про "свій успіх" хіба бродячому коту не розповів.

А через деякий час Олегові довірили службовий автомобіль, і він став його під вікнами ставити, аби всі бачили, що в нього машина є. І нарешті вся родина Комарових наважилась поїхати до Олега на батьківщину, бо й привід був – молодша сестра заміж виходила. До цього – ні ногою. Комарова завжди привід знаходила аби родичів чоловіка не бачити, боялася що почнуть розпитувати про життя, про батьків Насті. А тут, може, здобутками Олега похизується та донечкою-красунею, то вони й не згадають, що мама Катя з батьком розлучені.

 Бо у селі так не заведено. Баба при мужикові повинна бути, хоч п'є, хоч б'є, а господар в домі. А Комарову мама Катя сама виховувала, і жінка того дуже соромилася. Бо якби ще вмер, то жаліли б. А так знайомі казали, що Катерина дурна на всю голову, від такого чоловіка піти – красень, інженер, і квартиру в новобудові дали, не життя, а мед, а та Катя носа як від лайна верне. Комарова теж на матір злилася, за своє дитинство в гуртожитку, за те, що бажану професію не отримала, за те, що коханий посоромився своїм батькам показати. В ліжко взяв, а матері не представив, казав  треба зачекати. А чекати вже було ніколи. А Олег же "так її любив", бо вона "його половинка". Злякалася молоденька Настя долю матері повторити, лягла з Олегом в ліжко. А тоді совість замучила, зізналася, що вагітна. А Олег запишався, мовляв, то він такий вправний, що за раз і по маляті. А мати Олегова як дізналася, на все село розтрубила, що її синочок дівку з міста взяв, та ще й красуню, з дипломом… і з квартирою. Мама Катя тоді вже однокімнатну квартиру на заводі заробила й сказала, що їм віддасть, а сама знов у гуртожиток піде віку доживати. Отак Комарова похапцем і стала заміжньою, з дитиною і квартирою. А то вже статус, аби люди в спину не плювали.