Глава 24.

Лоак

Ми з Ейвою сіли на пісок і я почав їй розповідати все з самого початку.

-Я прокинувся на острові та уявлення не мав скільки днів пройшло. Нікого поруч не було крім медора. – почав я свою розповідь.

-А як ти зрозумів, що він не хоче тебе з’їсти? – запитала Ейва.

-Він виліз на острів лежав дивився на мене і час від часу плескав хвостом. Якби хотів з’їсти то точно дістав би. – сказав я з посмішкою.

Далі я розповідав, як ми налагодили контакт і як медор мені приносив їжу.

-Він тобі їжу приносив? – здивувалась Ейва.

-Так. На острові крім трави, каміння й одного дерева нічого не було. Тому і харчів ніяких не було. А фрукти - це був мій порятунок. – сказав я. -І ось це. 

Я показав на амулет, котрий вона мені дала. 

-Ти досі його маєш? - запитала вона.

Я усміхнувся. 

-Я його загубив, але медор мені повернув, коли приносив фрукти. Він допомагав вірити у краще, ти допомагала.- відповів я чесно.

Ейва похилила голову і усміхнулась.

    Далі Ейва не ставила запитань і я розповідав про свої тренування з медором. А коли дійшов до частини про зв’язок з ним і читання його думок, вона дуже здивовано дивилась на мене.

-Ось чому ти говорив з ним. Він тебе розуміє. – сказала вона.

Я кивнув.

-Це дивовижно. Ти став ніби одним цілим з ним. – сказала Ейва.

-Так, я і почував себе краще, ніж ніколи. Сильним, витривалим та дуже енергійним.

-А як ти зрозумів, що він і тоді, у перший день не хотів тебе вбити? – запитала Ейва.

-Медор і я мали спочатку контакт лише під водою. А потім вже могли спілкуватись і на суші. Так от, в один з таких походів під воду, коли я вже був тут, з твоїм татом і моїм, я його попросив мені все показати. – пояснив я.

-І як він це зробив? – запитала вона.

-Я доторкнувся до нього і ніби пережив ще раз все, але з його точки зору. – сказав я.

-Ось чому у тебе фіолетові очі. – сказала Ейва. -Це тепер назавжди?

Я знизав плечима.

-Не знаю. А що, дивні? – запитав я.

А Ейва у цей час дивилась на мене і не зводила погляду. Вона ніби потонула у моїх очах і я усміхнувся. Я чув, як голосно билось її серце і як збивалась вона з ритму дихання, ніби тоді, вперше, коли ми літали на декрі.

Ейва взяла моє обличчя у свої руки й сказала:

-Вони прекрасні.

    Я нахилився до Ейви й доторкнувся своїм чолом до її. Вона усміхнулась. Я хотів вже її поцілувати. Я був більше ніж готовий до цього вчинку, адже там, на острові вже давно все обдумав та вирішив. Я був певний, що саме вона мені потрібна у житті. Вона смілива, відважна, спокійна, звісно інколи не дуже, але і я далеко не подарунок. Не кожен зможе мене витримати. Я був завжди самітником і ніколи не хотів супутниці доки не зустрів її. Я ніколи й не думав про жінок, якщо чесно. Але Ейва змінила моє сприйняття реальності та цінності мої також змінились, я б навіть сказав докорінно. Тому я і вирішив все, я нарешті був готовий обрати ту, з ким проведу своє життя.

Я був зараз надзвичайно близько біля неї, моє чоло досі було біля її і я вже готовий був зробити те, що, я впевнений, вона чекала. Але раптом Ейва відкрила очі і я сказав:

-Нам потрібно повертатись.

    Я знав, що вона відразу розкусила мої наміри й дуже цього хотіла. Але щось мене ще поки зупиняло всередині. Можливо відчуття провини, що ми так довго не бачились, а можливо і щось інше. Тому я таки вирішив почекати ще трішки.

-Так? А якщо я не хочу? - запитала вона і відхилилась від мене.

Я усміхнувся.

-Зазвичай це моя роль безвідповідального негідника. - сказав я з сарказмом.

-З ким поведешся від того й наберешся. - відповіла вона.

Я почав сміятись.

-Ні, залиш це для мене.

Ейва легенько штовхнула мене у руку.

-Гаразд, ти правий. Завтра у тебе досить важливий день.

Я усміхнувся і подивився на небо. Можливо саме завтра найкраще буде зробити її моєю.

    Завтра і справді був дуже важливий день. Завтра був мій день народження. Мій двадцятий і саме завтра я повинен був пройти церемонію посвячення у вожді. Батько дав мені чітко зрозуміти, що і без супутниці я можу ним бути. Але я сам вирішив по-іншому. Без супутниці - не варіант. Але Ейва була не просто супутницею, вона була моєю долею, другом, порадником і я це точно знав. Але ще один день без цього вона спокійно проживе, я надіюсь.

    Я взяв Ейву за руку і ми разом пішли до нашого поселення. Коли ми підійшли вона усміхнулась, підійшла ближче до мене й обійняла.

-Дякую тобі за чудовий день. Я відкрила багато нового для себе і з радістю розповім про це іншим. - сказала вона радісно.

Я усміхнувся.

-Радий, що тобі сподобалось.

Ейва відпустила мене і сказала:

-А тепер спати! Тобі завтра з самого ранку треба бути у настрої й у формі.

Я закотив очі.

-Ось і повернення пані вчительки. - сказав я сміючись.

Вона знову мене штовхнула.

-До завтра. - розвернулась і пішла.

    А я дивився їй у слід і всі мої сумніви розвіялись щодо вибору. Я знав точно, що вона та сама. Я усміхнувся своїм думкам і пішов спати. Завтра дійсно потрібно бути напоготові, адже церемонія почнеться з самого ранку. Я швидко пішов до свого лігва і відразу заснув.

   Я прокинувся досить рано, ще навіть сонця не повністю появились над горизонтом. Це було досить дивно, адже я люблю поспати. Але сьогодні надто важливий день, щоб спати. Я швидко привів себе у порядок і почув знайомі голоси біля свого лігвища.

-Та він точно ще спить! Він ніколи рано не встає! -сказав Меям.

Я усміхнувся. Здивую я їх сьогодні.

Меям, Вайті й Тоурун зайшли у моє лігво зі словами:

-Ей, ауганг, вставай! Пора вождем ставати!

Але в одну мить вони замовкли. Помітили, що мене не має на місці, де я сплю.

-Чорт, де він подівся? - запитав стурбовано Вайті.

-Тут я, придурки. - сказав я і вони повернулись в іншу сторону.

-Хух, а то ми думали тебе хтось викрав. - сказав Тоурун.

Я почав сміятись.

-Хай спробують. - зухвало відповів я.

-Ну, що, готовий? - запитали вони.

Я кивнув.

    Ми вийшли разом з ними й направились у лігво моєї мами й тата. У німів була традиція, у день повноліття ми повинні були йти до батьків і просити благословення на вибір у житті. Кожен мусив так робити. А потім вже приймали вітання і подарунки. А оскільки я був майбутнім вождем, то після посвячення буду вже приймати неофіційні вітання. Вайті, Меям і Тоурум відразу пішли до лігва Макура і Шії, адже з батьками я повинен був бути один.

Я зайшов у лігво моїх батьків і вони усміхнулись.

-Ке дуар (батьку мій). - звернувся я до тата і поклонився.

-Ке діарі (мамо моя). -сказав я мамі й теж поклонився до неї.

-Ви вчили мене бути сильним і відважним, таким я був, є і буду. Прошу благословіння на майбутнє. Хочу і буду служити вам і всім з відвагою, відданістю та честю. - сказав я впевнено.

Мама і тато дивились на мене, а потім тато сказав:

-Ке ово(сину мій), те кетой меом (ти справжній герой), і я з честю вітаю тебе з повноліттям, ти маєш моє благословіння, теора(вождю).- сказав він і поклонився мені.

-Сину мій, і я тебе благословляю, мій мужній, дорослий і такий відважний. - сказала мама і вже плакала.

Я поцілував руки мамі, а батько мене сильно обійняв.

-Ми щасливі, що ти у порядку і що ми дожили до цього дня. - сказав він. -А тепер пора тебе готувати до церемонії.

-Дякую. - сказав я.

    У нас, німів, щоб стати вождем не потрібно було ніяких випробувань проходити, це все вже було передбачено з дитинства: тренування, полювання, навчання. Це все робило нас найкращими у всьому, тому ще раз це доводити очвидне не потрібно було. Але обряд мусив пройти кожен.

    Тому мама і тато посадили мене на підвищення у лігві й почали заплітати так, як потрібно, і розмальовувати мені обличчя. Це було частиною посвяти.

    Коли вони закінчили ми повинні були вийти на вулиці й приєднатись до інших німів. А так, як у нашому лігвищі було два вожді то я повинен був піти ще до Макура і Шії, вони також мусили мені щось або дати, або розмалювати мене, або заплести.

Я підійшов до їхнього лігва і попросив дозволу зайти. Вони дозволили.

Як тільки я зайшов, то помітив Вайті й Ейву. Вона була дуже красивою сьогодні. Я усміхнувся.

-Ке теора (мій вождю) - звернувся я до Макура і поклонився.

-Ке турея (так звертались до жінки вождя). - звернувся я до Шії й поклонився.

-Ке тора меом меріо(наш герой води й суші). - звернувся до мене Макур і поклонився. -Вітаємо тебе.

-Теора ауганг (вождь-бунтар), ось наш подарунок тобі. - сказала Шіа і простягнула мені щось довге і плоске.

Я витягнув з чохла річ і поглянув, що це був красивий меч. Він був старовинний та з нашими, німійськими розписами.

-Дякую. Це честь мати такий подарунок. - сказав я чесно.

-Чекай, ще ми тебе маємо розмалювати. - сказав Вайті й почав сміятись.

   Я усміхнувся і підійшов до них. За той час, що мене вітали до нас підійшли ще мої сестри й брат. І вони всі мали внести свій малюнок на тіло або обличчя вождя, тобто мене.

    Так, як батьки розмалювали мені обличчя, то вони вирішили взятись за моє тіло. Вакая і Тіана намалювали щось на моєму животі. Меям намалював листок на руці, Вайті ж розмалював мені шию, Тоурун намалював меч і ніж на іншій руці, а Ейва намалювала ієрогліфи на моїй грудній клітині, особливо увагу приділяючи серцю. Я усміхався.

-Ну все, теора(вождю), ти готовий. – сказала Ейва.

Я знову усміхнувся.

-Після церемонії й вітань я хочу з тобою піти прогулятись. – сказав я їй.

Ейва зашарілась і кивнула.

Потім всі вони пішли на вулицю, до решти німів і стали всі у коло.

     Я вийшов з лігвища Макура і Шії та також приєднався до всіх. Всі німи пропустили мене у середину кола і я став на коліна. Один з них поклав мені руки на плечі, а інший йому і так ми всі утворили нерозривне коло з наших тіл і рук. Це було подібно на дерево, а я був ніби його корінням. Я мусив стояти на колінах зараз, для того, щоб прийняти присяги та обіцянки.

-Тепер ти будеш оберігати цю сім’ю, піклюватись про неї та допомагати їй. – сказав Макур. – Сеора теора (слава вождю)!

-Сеора теора! – повторили всі німи.

-Ти обіцяєш бути поруч, коли того просять? – запитав мене батько.

-Обіцяю. – сказав я.

-Ти обіцяєш допомагати нужденним та підтримувати тих, хто потребує цього? – знову запитав він.

-Обіцяю. – відповів я.

-Ти обіцяєш бути чесним та справедливим у своїх рішеннях та діяннях? – знову запитав він.

-Обіцяю. – відповів впевнено я.

-А тепер підведись, теора меом(вождь -герой). І обіцяй, що ніколи більше ні перед ким не станеш на коліна, крім своєї супутниці! – сказав мій батько і поглянув на маму.

Я встав з колін і відповів:

-Обіцяю!

-Сеора теора! – почали повторювати всі німи, а я стояв і розумів, що це те, чого я чекав все життя.

Як тільки офіційна церемонія завершилась, всі мої родичі й друзі почали мене вітати.

Вайті, Кіан і Немей налетіли на мене і збили з ніг.

-Негідник! Нарешті ти вождь! А ми будемо твоїми вірними порадниками! – кричали вони по черзі.

-З такими порадниками я готовий повіситись! – казав я і плескав на них водою.

Ми голосно сміялись і раділи, адже знали, що це все жарти й що ми дійсно будемо хорошою командою.

    Мої сестри та Меям також приєднались до цього нашого божевілля, як і Ейва. Ми довго були у воді і я був дуже щасливим, адже поруч були найкращі люди у житті. Поруч були мої люди і я більшого і не просив. Але у мене залишалась одна єдина справа, котру я повинен був вирішити й то негайно.

Поки всі бісились, я взяв Ейву за руку і сказав:

-Ейва, давай, втечімо прямо зараз.

Вона поглянула на мене і її очі засвітились щастям.

    Я зрозумів, що це знак. Я взяв її руку і почав бігти в іншу сторону. А Ейва сміючись бігла за мною. Наші друзі й родичі щось нам кричали, але ми їх вже не чули.

Ми підійшли до «нашого» місця та Ейва побачила, що я знову організував пікнік для неї.

-Вау. – сказала вона.

-Ти вже була тут.

-Так, але ти вмієш щоразу мене здивувати.

Ейва присіла на траву і почала роздивлятись квіти, котрі я порозкладав.

Я приєднався до неї. А вона мені розповідала що означає кожна квітка, а потім їли смачні фрукти.

Після того, як ми поїли Ейва запитала:

-Ти хотів про щось поговорити?

Я усміхнувся.

-Так. – сказав я і показав, щоб вона ближче до мене сіла.

Ейва сіла ближче до мене.

-Ой, у тебе щось на обличчі. – сказала вона і почала забирати те, що там було, не відводячи погляду від мене.

    І тут я зробив те, що ніяк від себе не очікував. Я поклав свої руки їй на талію і посадив собі на коліна. Ейва досі тримала свої руки на моєму обличчі й усміхалась.

-Ти що робиш? – запитала вона не відводячи погляду.

Я усміхнувся, погляду я також не відвів.

   Я наблизився до її обличчя дуже близько і відчував, як вона дихає і як шалено б’ється її серце. ЇЇ зелено- сині очі сяяли, вона була прекрасною, такою красивою, як ніколи. Мені здалось, що я нарешті вперше у житті побачив її по-справжньому. І це було щось надзвичайне.

-Лоак…..що ти робиш? – запитала вона вже майже біля моїх губ, і опустила очі на них.

-Те, що мав зробити вже давно. – сказав я.

Потім я доторкнувся своїм лобом до її й ніжно, легко та невимушено поцілував її.

    Що я відчув у цей момент навіть описати важко. Моє серце, котре до того билось шалено, ніби зупинилось. Душа полетіла на соте небо від щастя, а тіло зрозуміло, що це те, чого я так давно чекав. У один прекрасний момент я зрозумів, чого мені не вистачало у житті.

Її.

Я відхилився легенько від неї й побачив, що вона ще тримала губи відкритими, а очі заплющила. Я був певний, Ейва точно відчула те, що і я.

    Потім я знову поцілував її. Але вже більш інтенсивно і притиснув ще сильніше. Мені здавалось, що вона була так далеко і хотілось відчувати її кожною фіброю своєї душі й тіла. Ейва відповідала мені з таким задоволенням, що аж я його відчував. І це було найкраще відчуття на землі.

    Після кількох хвилин нашого поцілунку я відхилився і поглянув, що я зробив. Її губи були припухлі і я був причиною цього, очі сяяли, а серце знову билось шалено. Вона була щаслива і я це відчував.

Ейва дивилась на мене і прикусила легко губу.

-Ти знаєш, що тепер я не зможу триматись далеко від тебе. – сказав я чесно.

Ейва засміялась і це був найкращий звук на землі.

-Ти знаєш, що тепер ти ПОВИНЕН бути зі мною. Ти вкрав мій поцілунок та і взагалі без дозволу мене обрав. – сказала вона.

А я впевнено на неї глянув і в одну мить перекинув її на траву, підставивши під її спину руки. Тепер вона була під мною. Я дивився на неї й не міг повірити, що мені так пощастило.

-Ти й не дуже була проти, ке ірея (моя принцесо). – сказав я.

Ейва усміхнулась.

А я нахилився до неї ближче і почав дражнити її, терся своїм носом об її, лобом притулився до неї, але не цілував.

-Ей, це вже тортури. – сказала вона і нахмурилась.

Я усміхнувся.

-Що сподобалось цілуватись зі мною? – запитав я.

-Та так. – сказала вона з сарказмом і закотила очі. -Може бути.

Я здивовано глянув. Я розумів, що вона грається так зі мною і це дуже розпалювало моє бажання. Прям дуже розпалювало мене!

-Точно? – і я знову доторкнувся носом до неї й відхилився.

Я зробив так кілька разів, а потім Ейва не витримала.

-Ну все, досить! – сказала вона злісно вже.

Потім вона обійняла мене за шию і притягнула щосили до себе.

-Цілуй давай! – наказала вона мені.

Я усміхнувся.

-Як скажеш, ке ірея(моя принцесо).

    Я нахилився і знову її поцілував. Я думав, що відчуття ейфорії й шаленого задоволення пройдуть, але ні, вони ставали ще більшими й здається я відчував їх глибоко у серці. Там, де я думав у мене камінь. Але маленька, блакитноока німа добралась до мого серця і полонила його. А я зовсім і не був проти. Я був найщасливішим на землі.

Ми продовжували наші ігри, а коли зупинились і відхилились один від одного вже була темна ніч.

    Ми повернулись у поселення і я провів Ейву до її лігва. Перед самим входом я її притягнув до себе і поцілував.

-Ей, нас можуть побачити. – сказала вона.

-Ти моя і нехай всі про це знають. – сказав я.

Ейва усміхнулась.

-Все, солодких снів. – сказав я і вже обернувся, щоб піти.

-Лоак…. – сказала невпевнено Ейва.

Я обернувся.

-Залишся зі мною сьогодні. – сказала вона.

Я підійшов до неї, підійняв на руки й заніс у її лігво.

Я поклав Ейву на місце для спання і ліг біля неї.

Я поцілував її й обійняв.

    Тієї ночі я спав, як немовля. А Ейва у моїх руках була цілу ніч і кращого місця я не відвідував ще у житті. Я був найщасливішим на землі. Я відчував її розмірене дихання, серцебиття і розумів, що хочу це робити все своє життя.

Нарешті я мав все, чого так мені так бракувало.