Глава 23.

Ейва

Я прокинулась серед ночі від того, що хтось мене будив. Розплющила очі й побачила Лоака.

-Ейва? Ейва?- говорив він.

Я подивилась на нього і не могла повірити своїм очам. Він сидів поруч біля мене та усміхався. Я протерла очі ще раз.

-Лоак? Лоак? Ти прийшов до мене? – запитала я у нього.

-Так, я тут, я живий. – відповів він.

    А я дивилась на нього і тут розуміння прийшло до мене. Це все плід моєї уяви або сон. Я дивилась на Лоака і не знала, що робити. Сум, гнів, роздратування були у мене у душі та серці. Мені знову захотілось плакати, але сліз вже не було, я вже давно всі виплакала. Я не вірила до останнього, що він помер, і далі не вірю, але сказала йому:

-Ні, ти помер. Ти помер….

Коли я вимовила ці слова, то на душі появився камінь, та такий, котрий душив мене зсередини. Мені хотілось просто заплющити очі й вже ніколи не відкривати.

Лоак поглянув на мене і сказав:

-Спи, ке ірея (моя принцесо), спи.

    Встав і пішов. А я лягла і таки точно зрозуміла, що це був сон або моя уява. Лоак ніколи не називав мене «його» принцесою. Ніколи. Та і ці фіолетові очі. Вони були прекрасні, але фіолетові. У Лоака ніколи не було фіолетових очей. І що моя уява собі думає?

    Я лягла назад, але сну вже не було. Я почала думати про наступний день, про свої обов’язки й хоч трішки розвіятись. Таки я напевно заснула, адже коли я відкрила очі знову, то вже було світло і сонця появились на небі.

    Я встала, зробила всі процедури та вирішила попливти сьогодні до рифу. Вчора я пропустила день, сама навіть не знаю чому. Але сьогодні я мала надію, що виконаю свою місію. Хоча після такого сну нічого не хотілось.

Я взяла свій лук і вийшла з лігвища. Тільки я спустилась у воду, як мене хтось позвав.

-Ей, сестро, ти куди? – запитав у мене Вайті.

Я обернулась і кивнула йому.

-Йду знову до рифу. Вчора пропустила і не була там, сьогодні треба відновлювати свої походи. – сказала я.

    На відміну від мене Вайті сьогодні був якийсь дуже вже веселий. Таке враження, що він щось з’їв або випив. Мене це тішило. Хоч хтось буде щасливий сьогодні. Вайті стояв і дивно поглядав за мою спину. У мене там що крила виросли? Він то кивав то сміявся, то головою хитав. Дивний якийсь.

Я хотіла у нього запитати, але не стала. У мене були важливіші справи на сьогодні.

-Ей, а ти що не знаєш? – запитав Вайті.

Я поглянула на Вайті й не розуміла нічого.

-Що не знаю?

-Лоак повернувся, він живий! – сказав він радісно.

Тут я закотила очі. Ага точно.

-Ага і з фіолетовими очима. Не сміши, нам з тобою приснився напевно то й же сон.

Вайті почав махати головою і дивно поводитися. Він тільки хотів мені щось сказати, як раптом хтось мене повернув у протилежну сторону.

Що за чорт?

-Ейва, це не сон. Я живий.

Я стояла і бачила, що переді мною був Лоак.

Живий.

    Він дивився на мене своїми фіолетовими очима. Я ще досі думала, що сплю. Але він тримав мене своїми руками й це було так реально. Я була більш ніж впевнена, що це не у моїй уяві.

    Лоак щось у мене запитав, але я не чула його слів. Я дивилась на його губи, на ніс, на волосся, на руки, котрі мене тримали. І все здавалось таким реальним, таким справжнім, таким рідним.

Я хотіла щось сказати, але раптом мені потемніло в очах і я провалилась у темноту.

-От чорт! – почула я.

Але сказати вже нічого не могла. Я лише відчула, як сильні руки кудись мене несли й все.

Та що ж таке зі мною сьогодні. Або у мене такий сильний сон, або я дійсно потроху почала сходити з розуму.

Очі я відкрила знову і була вже у лігві своєї матері. І як я сюди потрапила?

Я хотіла встати, але мене хтось зупинив.

-Ей, легше, принцесо. – сказав мій брат.

Я поглянула на нього і він сидів поруч.

-Що трапилось зі мною? – запитала я.

-Ти втратила свідомість. – сказав брат.

Я здивовано на нього глянула. Я ніколи у житті не втрачала свідомості та ніколи не відчувала такого, як сьогодні.

-Чому? – запитала я.

-Можливо ось чому.

    Вайті сказав і встав. А за ним я побачила високого німа з білим заплетеним у косу волоссям. Він обернувся і я побачила, що це Лоак.

Я сіла і не могла повірити своїм очам.

-Ти теж його бачиш? – запитала я у Вайті.

І він почав сміятись.

-Сестро, його всі бачать, він живий. Вчора вночі повернувся. – сказав він.

А Лоак стояв і усміхався. Не говорив нічого.

-А чому він тоді мовчить? – запитала я у брата.

Лоак закотив очі, а Вайті сказав:

-Останній раз коли він говорив, ти втратила свідомість.

Я помаленьку встала і підійшла до Лоака.

-Гаразд, я залишу вас. – сказав Вайті й вийшов.

    А я стояла і не могла повірити своїм очам. Він був переді мною, стояв у всій красі. Високий, красивий і фіолетові очі. Точно такі, які мені снились. А можливо це був зовсім і не сон? Я вже не знала, де реальність, а де вигадка.

Він усміхався.

-Ну привіт. – сказав він.

    А я, сама не знаю чому, напевно через купу емоцій котрі мене переповнювали, підбігла до нього і почала лупити його кулаками у грудну клітину. Я не знаю, що на мене найшло, і я ніколи у житті такого нікому не робила, крім нього. Але у ту мить я не стрималась.

-Негідник чортів! Де ти був??? Де тебе чорти носили? Я думала, що ти помер!!! – кричала я і чула, як з моїх очей котились сльози. -Я...я...Я чекала на тебе! Я з розуму сходила!

Лоак стояв і нічого не казав, а потім зловив мої руки й тримав.

-Ну перепрошую, що я отримав травму, ледь не загинув, прокинувся сам на острові, де не було нікого крім медори й не міг повернутись! Вибач!!! – крикнув вже він.

А потім відпустив мої руки й пішов на вихід.

А я зрозуміла, що це дійсно він.

Живий.

Я швидко його наздогнала й обійняла за спину. Я притиснулась до нього і здається моє серце зупинилось.

-Пробач мені….- все, що я могла вимовити. -Я….я….я просто думала….ти….

Говорила я і плакала йому у спину.

Лоак повернувся до мене і притиснув мене вже до своєї грудної клітини.

-І ти мене. – сказав він.

Ми стояли мовчки й насолоджувались один одним. Він дихав спокійно, але серце його вискакувало з грудей. Моє напевно теж.

-Твоє серце от от і вистрибне. – сказала я і трішки відхилилась від нього, поклала руки йому на груди.

Він усміхнувся.

-Хто б казав. - сказав він з сарказмом.

Я закотила очі.

-А ти, я бачу такий же жартівник. - сказала я вже веселіше.

-Пройшов лише тиждень, що могло змінитись? - запитав він.

Я підійняла очі на нього і посмішка моя пропала.

-Ти навіть не уявляєш, який це був тиждень. - сказала я сумно. -Ми всі сходили з розуму і майже втратили надію.

Лоак подивився серйозно на мене і притиснув сильніше до своїх грудей.

Я знову усміхнулась.

-Ти не уявляєш, як я скучив. – сказав він.

Я підійняла очі на нього і він підморгнув. Лоак знову мене притиснув до себе і ми знову стояли у тиші.

-Ти у порядку? – запитав він.

Я кивнула.

-Це ти був вночі, так? – запитала я.

Тепер він кивнув.

-Я думала, що зійшла з розуму. – сказала я чесно. -Твої очі, вони зовсім інші.

Лоак усміхнувся.

-Так. Як розповім не повіриш. – сказав він.

-Розкажи. – сказала я.

-Ні, спочатку ти поїси, а потім підемо на прогулянку, я тобі все покажу і розкажу. – сказав він впевнено.

Я закотила очі.

А Лоак усміхнувся, підняв мене і почав крутити.

-Ей, ти що робиш? – говорила я і сміялась.

А він не зупинявся.

    Нарешті я відчула, що дихаю, поруч з ним. Нарешті я відчула, що жива. Я вірила і не здавалась. Я вірила і не втрачала надію. І нарешті він був поруч.

Лоак відпустив мене і показав на тарілку їжі. Я усміхнулась.

-А ти? – запитала я.

-Не відмовлюсь, адже останній тиждень я був лише на фруктах. – сказав він.

Я поглянула на нього й опустила очі.

-Виглядати ти гірше не став. – сказала я чесно.

    Лоак і до того був дуже привабливим з прекрасним тілом. А зараз мені здавалось, що він став ще кращим. Ще мужнішим. І звісно нічого йому не бракувало.

-А ти гірше виглядаєш. – сказав він сумно. -Темні кола, схудла і взагалі сумна.

Я поглянула на нього.

-А яка я повинна була бути? Ми всі тебе оплакували, ти ще свою маму не бачив і сестер. – сказала я і вже їла.

-Бачив. Вночі. – відповів він. -Вони теж були у шоці.

    Я усміхнулась. Думаю, вони також були дуже раді, адже протязом останніх днів ми всі були разом, але я не хотіла розмовляти ні з ким і не хотіла взагалі нікого бачити. Але вони навмисно мене діставали з лігва і давали різні завдання, я їй за це дуже вдячна.

Ми поїли разом з Лоаком і я показала йому на вихід.

-Йдемо, сьогодні дуже хороший день. – сказала я.

Він усміхнувся, взяв мене за руку і ми вийшли з лігва моєї матері.

-Куди ти хочеш піти? - запитав він.

-Не знаю. - знизала я плечима. -Ти хотів мені щось розповісти.

-Тоді нам потрібно на глибину.

Я здивовано поглянула на нього. Для чого нам на глибину?

Лоак усміхнувся і потягнув мене за собою.

Ми пішли на глибину і він пірнув під воду. Я зробила те ж саме.

Лоак поплив у інший бік від нашого поселення і я зробила те ж саме.

Коли він зупинився я запитала жестами:

‘’Що ми тут робимо? Тобі не пора на поверхню? Подихати?’’

Лоак підплив ближче і теж жестами мені відповів:

‘’Я можу бути під водою цілий день і не дихати зовсім’’.

‘’Як це можливо?’’

Він хотів відповісти, але раптом величезний білий медор підплив до нього і почав крутитись навколо нього.

    Я злякалась і почала кричати щось під водою, але вода попадала мені у рот і мені вихати не було чим. Я почала панікувати й не могла випливти на поверхню. Але через мить мене хтось підхопив та я вже через секунди дихала повітрям.

-Ей, ти що робиш? - запитав у мене Лоак. - Померти хочеш?

-Там....там.... там медор! - сказала я і кашляла ще від води.

-Я знаю. - сказав він спокійно.

-Ти....ти його не боїшся? - запитала я.

Лоак усміхнувся, хотів мені щось сказати, але пішов під воду раптово.

-Лоак!!!! - крикнула я і теж хотіла пірнати.

Але Лоак появився з води вже сидячи на медорі.

-Ей, друже, не лякай її так, вона ще багато чого не знає. - сказав він морській істоті.

Я нічого не могла вимовити.

-Ей, Ейва, ти у порядку? - запитав він.

Я кивнула.

Лоак підплив ближче до мене, на медорі й протягнув руку.

-Давай, залізай, він не образить тебе. Правда, друже? - запитав він у медора.

А той почав видавати дивні звуки й плескати хвостом.

Я подала Лоаку руку і він посадив мене перед собою.

-Ну, що, готова до морської поїздки? - запитав Лоак.

-Ніби я ніколи не плавала під водою з істотою. - закотила я очі.

Лоак притиснув мене до себе і відповів у саме вухо:

-Такої поїздки у тебе ще точно не було, повір.

Я обернулась до нього.

-Тримайся! - сказав він і притиснув мене ще сильніше до себе.

    А медор різко пішов під воду. Я звісно плавала під водою вже з ліорою, але не так швидко. Медор так швидко плив, що мені здавалось, я от от і вилечу в інший бік. Проте Лоак тримав мене дуже сильно і нахилився трішки, цим і оберігав мене від шаленого потоку води, що бив прямо на нас. Медор, як плив швидко, так раптово і зупинився. А потім видав якісь звуки.

Лоак повернув мене до себе.

‘’Тобі подихати не потрібно?’’ запитав він.

Я помахала негативно. Ми пливли не так довго і я ще могла тримати повітря, я ж все-таки була морською істотою.

    Лоак зліз з медора і подав мені руку. Я теж злізла. Він взяв мене за руку і ми попливли дивитись дивовижний підводний світ за рифом. Ми дивились на чудернацькі рибки, спостерігали за іншими видами рослин та бачили чудеса природи, які раніше не бачили. Я усміхалась.

‘’Це дивовижно.’’ говорила я.

Лоак усміхався і тримав мене постійно за руку, не відпускав. Потім ми ще поплавали, а коли медор привіз нас назад вже майже темно було. Я випливла з води й не могла повірити, що я так довго не дихала.

-Лоак?

Він обернувся до мене.

-Я була під водою майже цілий день і не дихала, як це можливо? Я звісно вмію довго бути на глибині, але щоб цілий день, такого ніколи не було. - здивовано я казала йому.

Лоак підплив до мене, усміхнувся, дав мені свої руки й сказав:

-Це все через енергію. Ти не дихала тому, що я теж не дихав. А я не дихав тому, що медор мені свою енергію віддавав.

Я здивовано на нього глянула.

-Тепер я себе відчуваю дурнем. - сказала я.

Лоак обійняв мене і показав на берег.

-Ходімо і я тобі все розповім.

    Ми підпливли до берега, вийшли й сіли на пісок. Лоак сів поруч зі мною, обійняв і розповів все з самого початку. А я слухала і не могла повірити, наскільки він був сильним, мужнім та відважним. З кожним словом він підтверджував свій статус і закохував у себе все сильніше і сильніше.