Глава 20.

Лоак

    Я відкрив очі від того, що сонця яскраво світили. Затулився рукою, а потім знову заплющив. Коли я знову їх розплющив, то відчув, що мене хтось облив водою, океанічною, солоною. Чорт!

    Я підскочив і в один момент мені потемніло в очах. Я аж присів. Ох, дідько! Моя голова.

    Я дотронувся до того місця, де мені боліло і відчув, що там була рана, котра вже засохла, адже крові свіжої не було. Я оглянув себе, поворушив кінцівками та зрозумів, що крім голови мені нічого не болить і ніби все на місці.

    Нарешті я оглянувся, зрозумів, що я був на маленькому острові, хоча навіть островом це назвати важко. Це було щось на подобі виступу нам водою, але я міг по ньому пройтись. Що я і зробив. Там росло одне дерево, трава і все. «Не дуже великий вибір для життя.» подумав я. Я знову оглянувся і зрозумів, що повсюди була вода. Океан.

І як я взагалі сюди потрапив? Де батько? Де Тоурун, Вайті, Макур??? Вони хоч живі всі? Чорт.

    Я почав думати, голова почала боліти сильніше. Я присів на траву. Вона була тепла і м’яка. Я заплющив очі. Живий. Це основне. Але як це я пережив зустріч з медорами? Де вони поділись? Скільки днів чи тижнів я вже тут? 

Я задавав собі запитання, але відповіді не знаходив.

    Я обійшов весь «острів» але так і не знайшов нічого поїсти. Я не дуже і був голодний, але не відмовився б від якогось фрукта. А дерево, що росло тут, було без них. Не пощастило.

    Я сів на краю, тільки хотів стрибнути у воду, як побачив великого медора. От чорт! Я аж відскочив. Він же мене напевно з’їсти хоче! Чорт!

    Я оглянувся, готовий був тікати, але тікати особливо не було куди. Медора легко мене зловить на цьому «острові». Тоді я зробив те, що ніколи не очікував сам від себе.

Я підійшов до краю, став і сказав тварині:

-Ну, і чого тобі? Хочеш мене з’їсти? Давай! Я і так тут один і втрачати мені нічого!

    Групка німів, котра була зі мною, або померли, або якщо і живі, то думають, що я помер. Адже я точно був далеко від дому. Я таких місць навіть не зустрічав, як це. І невідомо скільки я тут був. Можливо кілька годин, а можливо і кілька днів. Я не міг збагнути, адже був непритомний. Тому з твариною так себе вів. Мені втрачати було нічого. 

    Я думав, він чи вона мене відразу з’їсть, чи вб’є, але натомість я отримав сплеск води хвостом і мене всього облило з ніс до голови.

Я стояв весь мокрий.

-О, чудово! Дякую! – поклонився я медорі й сказав з сарказмом. 

А він чи вона випливли на поверхню і я побачив, що це був той самий медор, котрого я зустрів за рифом.

    Тепер я міг його розглянути. Він був більшим за інших, білого кольору, а очі у нього були фіолетові. Я ніколи не бачив таких тварин. Це був справжній хижак. Але одне мене дивувало, він був великий, в рази більший за мене. І якби хотів мене з’їсти, то хіба не з‘їв би вже? Тим більше, що я був без свідомості. Легка здобич. 

     Я не мав куди заховатись, втекти. А медор висунув   морду на берег і дивився на мене. Я різко відскочив від нього якомога далі. Медор поклав передню частину тіла свого на острів , дивився на мене. Якби він хотів мене дістати, це було б легко зробити. Але він цього не робив. Він тільки дивився на мене. Тоді я вирішив, що боятись мені вже і так нічого.

Я підійшов до нього ближче. Потім ще ближче. Він нічого не робив, лише дивився мені в очі. Потім я підійшов зовсім близько.

Медор стукнув хвостом у воді і я знову був мокрий.

-Дякую! Чудово! – сказав я та осудливо на нього глянув.

Він же знову стукнув хвостом, але вже легше.

Я підійшов ще ближче.

Медор не змінював свого положення, не робив нічого.

Я підійшов зовсім близько.

-Ей, ти мене не хочеш з’їсти, правда? – запитав я у нього.

    Медор поглянув на мене, наче не розуміє. Але я знав, він був істотою розумною, щось таки він розумів.

Я почав жестами говорити до нього. Але відповіді не було. Він далі лежав , дивився на мене.

    І тут, я наважився на зовсім дурний вчинок. Я підійшов ще ближче до нього і поклав руку на нього. Я розумів, що можу залишитись без руки, але ризикнув. 

І тут в одну мить медор заворушився дуже жваво і стрибнув голосно у воду. Я аж впав від цього.

Не очікував я такої реакції на мій дотик. Але він мене не з’їв. Це було добре.

Медор швидко кудись поплив, а я знову залишився сам.

І що мені робити? Як мені повернутись додому?

    Ліора мого і сліду не було, до декра я теж не докричусь, а самому пливти – вірна смерть. Я так далеко не дістанусь. Та і взагалі я уявлення не мав де я та у якому взагалі напрямку пливти. Тому я сів, звісив ноги та думав. Я думав про тата, про маму, про брата, про сестер. І про неї. Про Ейву. Я обіцяв їй що повернусь. Я обіцяв. А що зараз? Я стирчав на маленькому острові, а навколо мене був лише медор. Як же я хотів побачити їх всіх, а особливо Ейву. Я хотів до неї. Я хотів нарешті зізнатись у тому, що сумував за нею і зараз дуже сумую. Я хотів нарешті не дружити з нею. Звісно, про сім’ю і дітей ще рано говорити. Але я хотів почати будувати з нею щось, щось особливе. Я хотів обрати її, якби вона погодилась звісно. Я хотів, щоб вона була поруч.

    Як тільки я про неї подумав, відразу згадав за кулон, котрий вона мені дала перед нашою поїздкою до медор. Я доторкнувся до шиї, але там нічого не було. Чорт! Напевно загубився, коли я був непритомний, або коли медор мене перекидав туди сюди. Жаль, річ була важлива для мене. 

З думок мене вивів хтось, хто терся об мої ноги у воді. От чорт! Це ж медор!

    Я швидко скочив на ноги. А медор повторив той жест, що і раніше, він висунувся наполовину і ліг на «острів». Я підійшов ближче до нього.

    А він зробив щось дуже дивне. Він відкрив пащу і звідти ніби виплюнув якісь речі. Я подумав, що це були кості німів. Але я помилився. Я підійшов ближче, побачив, що це були фрукти. Небагато звісно, але це були фрукти, це була їжа.

Я здивовано глянув на медора. Звідки він знав, що я хочу їсти?

-Це все мені? – запитав я у нього.

А він плеснув хвостом і знову облив мене. Я засміявся.

    Я підійшов, зібрав ті фрукти й поїв їх. Звісно це були не тікой, але я був йому дуже вдячний. І серед тих фруктів я побачив кулон, котрий Ейва одягнула мені на шию. Я взяв його й одягнув. Я поглянув на медора і мені здалось, що він навіть посміхався. Як я це зрозумів, не знаю. 

-Дякую тобі. – сказав я і поклонився йому.

    Медор поглянув на мене своїми фіолетовими очима і зробив дивний жест. Він почав підіймати й опускати свою пащу, ніби хотів щось мені сказати. Я це швидко зрозумів.

-Ти хочеш щось сказати мені, вірно? – запитав я.

А він почав ще сильніше так робити, аж битись об каміння.

-Ей, ей, тобі ж боляче! Не роби так! – говорив я і підійшов знову впритул до нього.

    Я вже не боявся тварини зовсім і тим більше він приніс мені їжу, це був хороший знак. Вбивати мене він точно не збирався. У цьому я був певний. Але я не розумів, як мені спілкуватись з ним. Чи він мене взагалі розуміє.

    Медор далі бився об каміння, я підійшов до нього і знову доторкнувся до нього. Він у мить перестав. Я тримав свою руку на його пащі й тут мені прийшло прозріння.

-Ти хотів, щоб я тебе погладив? – запитав я і почав легенько водити рукою.

    Медор почав видавати дивні звуки, а я почав сміятись. Медор далі видавав звуки, а я сміявся. Ми так трохи порозважались з ним і я присів прямо біля його очей.

-Скажи, ти мене розумієш? – запитав я у нього.

Медор кліпнув очима. Я не знав, чи це був знак, чи він так робив і до того. Але я усміхнувся.

Я погладив його.

-Дякую тобі за те, що не з’їв мене. – сказав я йому.

Медору здається це не сподобалось і він спустився з каміння назад у воду.

Я знизав плечима. Того дня я його вже не бачив.

Я пішов до дерева, ліг і відпочив трохи. А зранку наступного дня він знову приплив до мене і приніс фруктів.

Я сидів їх їв.

-Хочеш? – запитав я у нього, але відповіді не отримав.

    Коли я поїв, медор знову почав битись об каміння. Я зрозумів, що він щось хоче сказати. Я підійшов, доторкнувся до нього, а він пірнув під воду. Але не поплив геть, а почав битись об поверхню води, ніби закликаючи мене до себе.

Я зухвало посміхнувся.

Моя голова ще дуже боліла і я не був певний, що зможу довго плавати.

-Моя голова, - показав я йому на голову. -Болить.

Медор здається почав ще більше битись об воду.

-Гаразд! Гаразд! Але не довго, добре?

Медор здається заспокоївся.

    А я опустився у воду. І я зрозумів, чому він так звав мене. У воді мені було набагато краще. Вода давала мені енергію і сили. Я усміхнувся. І звідки він це знав? Хм, дивно, аж дуже. 

Я завжди її ненавидів, а тепер вона мене ніби зцілювала. Медор підплив до мене , головою почав змушувати мене його гладити.

Я почав сміятись.

-Ах ти ж.

    Я гладив його і дивне відчуття у мене появилось, ніби я знав, що він відчуває. Я не чув його голосу і не розумів його мови, а от якось підсвідомо знав, що він хоче. Це було подібно до того, як я доторкнувся до нього вперше і після того він приніс мені фрукти, адже я був голодний.

Я гладив його й у мене нізвідки появлялись відчуття, що він говорить ніби зі мною. Я відчував його занепокоєння, а потім радість, а потім грайливий настрій.

-Слухай, я знаю, це божевілля, але якимось чином я тебе розумію. – сказав я йому.

Медор голосно плеснув хвостом. Я усміхнувся.

    Я плавав з ним поруч, а потім пірнув під воду. Під водою мені здавалось, що все було навіть краще, ніж раніше. Я бачив підводний світ набагато чіткіше, ніби я тепер був частиною його.

Медор підплив до мене і показав, щоб я сідав на нього.

«Ти хочеш, щоб я сів на тебе?» запитав я у нього жестами.

Він лише видав якісь звуки, і я підсвідомо знав, що це позитивна відповідь.

    Я виліз на нього і він почав швидко кудись пливти. Мене відразу віднесло назад. Він це відчув і повернувся. Почав головою мене штовхати легенько.

«Я не звик до швидкості такої» сказав я жестами йому.

Медор розчаровано поглянув і видав знову звуки, зовсім інші від радісних.

«Ей, але я навчусь» показав йому я.

Медор знову почав гарні звуки видавати та плавати навколо мене.

«Але давай спочатку не так швидко, добре?»

Він радісно почав кружляти навколо мене. А я усміхався. Потім ми з ним почали разом плавати.

    Весь цей час я був під водою. Медор перший раз плив ну дуже швидко, набагато швидше ніж ліори вміють. Я звик до швидкості, але це був зовсім інший рівень. Тому я і не втримався. Наступні рази вже були набагато повільніші і я почав звикати до його поведінки та рухів.

    Коли я вже був на острові, то помітив, що добрих пів дня я провів під водою. Як це можливо? Я звісно тренувався перед тим, я звісно вмів під водою довго бути, але ж не пів дня. І при тому ні разу не піднявшись, щоб набрати повітря. Якби класно я не володів техніками дихання, як би я не сповільнював серцебиття і рухи я не міг бути стільки часу без повітря.

Це мене дуже дивувало і водночас лякало.

На «острові» я поїв фруктів, яких медор мені знову приніс. А потім я сів на край каменю і знову звісив ноги.

Погода сьогодні була дуже хорошою і я усміхнувся.

    Але як би добре мені не було, я сумував за своїми рідними, я сумував за друзями та за Ейвою. Мені звісно пощастило, я був живий, але я не знав, чи живі всі мої, хто у той день були зі мною.

Я знову задумався про все і відчув що хтось штовхає мене у ноги.

-Ей, ти що? - запитав я у нього.

    А медор зробив дуже цікавий жест, він підплив ближче і мордою почав мене штовхати до себе. Ніби закликаючи у воду.

-Я вже втомився сьогодні. Може завтра? - запитав я у нього.

А він настирливо продовжував.

Я закотив очі.

-Гаразд, гаразд. -сказав я і знову спустився у воду.

Медор підплив ближче і показав, щоб я йшов під воду. Я його послухав і пірнув.

    Під водою медор почав кружляти та різні звуки мені видавати. Ніби говорити зі мною. І я був у шоці від того, що я почав розуміти його. Я зрозумів, що він хотів сказати. Я не чув слів чи пісні якоїсь, але я підсвідомо розумів, що він каже і міг ставити правильні запитання.

‘’Ти знаєш що з моїми родичами та друзями?’’ показав я йому жестами.

І медор тут же видав цікавий звук, я такий вже чув, це була позитивна відповідь.

Я усміхнувся.

‘’Вони живі всі?’’ запитав я знову у нього.

Він знову видав такий самий звук.

Я підплив до нього і погладив.

Потім він видав вже інший звук і я зрозумів, що він хоче.

‘’Так, я сумую за ними’’ відповів я йому.

Медор знову щось ‘’сказав’’.

‘’Так, я маю дівчину, але вона не зовсім дівчина мені.’’ відповів я.

Медор дивні звуки почав видавати, ніби не розуміючи, як це. Я усміхнувся.

А потім я відчув, що вже дуже втомився і показав йому:

‘’Мені пора на сушу, я ще дуже слабкий’’ і я показав йому на голову, де була ще рана.

Медор швидко підхопив мене і допоміг вилізти на острів.

    Я йому подякував і сів на траву. Я заплющив очі та заснув. Ніколи не думав, що вода може мене так втомлювати.

    Прокинувся я і вже знову було світло. Я оглянувся і побачив, що медора ніде не було. Я пішов взяв фруктів, які ще залишились і поїв.

Як тільки я хотів пірнути у воду появився медор.

-О, привіт. - сказав я до нього.

А він почав плескати хвостом.

А потім я помітив, що він був не сам.

-Ого, ти сьогодні друзів привів?

    Медор почав видавати звуки різні та звати мене у воду. Я стрибнув у воду і побачив, що був там ще один медор, але сірого кольору. А біля нього ще менший. Я пірнув і доторкнувся до ‘’мого’’ медора. І зрозумів, що це були зовсім не друзі.

‘’Це твоя сім’я’’ сказав я жестами. І тут я зрозумів, що ті звуки він видавав, адже точно знав, що таке сім'я. А я думав навпаки. Мені ще варто вчитись.

Медор видав дуже щасливі звуки.

    А я засумував. Я не знав, як дістатись додому і дуже хотів всім розповісти, що я живий. Я дуже хотів повернутись , сказати всім, що я у порядку. Ще правда не повному, але у порядку.

    У це момент, коли я про це думав, до мене підплив медор і змусив мене до нього доторкнутись. Як тільки я це зробив, то зрозумів його наміри.

Він хотів мені допомогти повернутись додому.

    Сказати, що я був радий, це нічого не сказати, але медор також дав мені зрозуміти, що я повинен навчитись з ним плавати й витримувати шалену швидкість його. Я був готовий це робити. І ми негайно почали готуватись до нашої подорожі.

    Його дружина і малюк також нам допомагали. І у ході наших тренувань я зрозумів, що цей медор це був вождь їхньої зграї, адже він був білим. Я думаю, що він так подумав і про мене, через моє біле волосся. Я не знав, що особини інших видів теж мають вождів і що вони також білі. Але я був радий. 

Так ми тренувались з ним цілий день і наступний.

А потім медор дав мені зрозуміти, що я готовий до подорожі.

Я не тямився зі щастя. І готовий був вирушати.

    Я знав, що всі мої будуть у шоці, я надіявся, що вони мене ще чекали.