Глава 9.

Ейва

     Я прокинулась сьогодні у передчутті чогось дуже хорошого. Сонця з самого ранку вже світили яскраво і мені не могло це не подобатись. Я встала зі свого місця сну та направилась на вихід. Зробивши всі ранішні ритуали я вже готова було займатись справами. Моє лігво було дуже близько біля води і я відразу пірнула у воду.

    Неймовірне відчуття - свобода. Саме так я почувала себе у воді, вільною. Вода сьогодні зранку була прохолодною, але саме це допомагало мені прокинутись остаточно. Я попірнала сама та не хотіла поки залучати ліору. Вона зазвичай пізніше приходила до мене.

    Я пірнала, спостерігала за морськими істотами та насолоджувалась сонячними променями, котрі пробивались крізь воду.

Раптом хтось підплив до мене.

‘’Привіт’’ показав мені жестами брат.

Я йому відповіла тим же.

    Ми, Оури, говорити під водою не могли, для цього наші предки придумати мову рук, за допомогою котрої ми могли спілкуватись під водою і розуміти потреби один одного. Мова рук була дуже зручною, нам не потрібно було пливти на поверхню, коли ми щось хотіли запитати чи попередити про небезпеку.

‘’Довго ти ще будеш плавати?’’ запитав мене брат.

‘’Я з самого ранку тут, тому не знаю.’’ я йому відповіла теж жестами.

Він усміхнувся.

‘’Батько збирає всіх німів, і нових теж, хоче дати настанови’’

Я подивилась на брата і кивнула.

‘’Я буду’’.

    Вайті кивнув мені й поплив далі. А я ще пірнула глибше, але відчула, що вже достатньо була під водою, і попливла на поверхню. Я усміхнулась сонцям і направилась до батька, котрий був зовсім неподалік.

-Ке ірея (моя принцесо). Доброго ранку. - сказав батько з посмішкою.

-Ке дуар (мій батьку). - відповіла я і нахилила голову.

-Як твої успіхи, доню? - запитав він.

А я опустила сумно голову.

    У мене була мрія, я хотіла дістати перлину з дна океану. Але це було майже не можливо. Перлини були заховані у дуже важких місцях і наші предки розповідали, що перлини дуже рідкісні й вони показуються не кожному. Мама моя розповідала, що її прадід дістав перлину своїй судженій і вони прожили довго і щасливо все життя. Але це був єдиний такий випадок у нашому клані й відтоді ніхто і ніколи не зміг повторити його подвигу.

     А я, почувши про перлини, захотіла і собі спробувати. Але я вже пірнаю кілька років і успіхів не мала. Брат мій взагалі думає, що це казки, батько підтримує мене, а мама вірить, що одного дня прийде той, хто це зробить. А я маю мрію. Але здається мені, що вона так і залишиться мрією. Адже перлин вже давно ніхто не бачив і не знаходив. Ніхто і не знає, де вони можуть бути.

-Ех, тату, без успіхів. - сказала я сумно.

Батько підплив до мене ближче.

-Не сумуй, перлин вже давно ніхто не бачив, напевно вони давно зникли з цих водойм. - сказав батько.

Мені від цього легше не стало, але заспокоював він мене так завжди.

Тато усміхнувся.

-Я повертаюсь до наших, буду давати настанови новим німам. Ти зі мною?

-Так. - відповіла я коротко.

А тато тим часом пірнув під воду. Я пірнула за ним.

Він повернувся до мене обличчям і показав жестами:

‘’Давай, хто перший до мілини.’’

Я усміхнулась. Батько любив мені кидати виклики, а я була і не проти.

Я позитивно кивнула і ми почали швидко пливти під водою.

Ми дуже швидко дістались до місця, де нас вже чекали всі німи й лісові також.

    Батько стояв і почав давати настанови всім і розповідати про обов’язки. А я не могла не помітити реакцію наших гостей на його слова.

    Ноан та його дружина стояли й уважно слухали, вони були готові вчитись та прислухались до порад. Доньки вождя Мурів також уважно слухали та дивились то на мене, то на Вайті, адже ми були їхніми наставниками. Меям, старший син Ноана, стояв і розглядав вже щось у воді. Мені здалось, що йому буде більш цікавий підводний світ, ніж сам процес полювання. А от менший син, ауганг (бунтар), стояв і переступав з ноги на ногу, ніби йому було некомфортно. Він дивився то на сонця, то у воду і постійно кривився, ніби йому робили щось неприємне. А коли мій батько почав давати настанови та поради, коли він сказав, що більшість часу ми будемо проводити у воді, молодий нім, ауганг (бунтар), був дуже ‘’щасливий’’. Він закотив очі. Старший брат його штовхнув у бік і той обурливо глянув на нього.

    Я усміхнулась. Ой, не легко прийдеться молодому вождеві у нас. Я зрозуміла відразу, що він був не фанатом води та всього морського, але не думала, що настільки.

    Далі батько дам нам настанови та розділив на команди. Мій брат сказав, що нашій групі потрібно пливти далі й там він покаже що ми робимо, як полюємо та взагалі, як існуємо під водою. Не всі були щасливі це почути, але мовчки виконали настанови.

    Ми з Вайті та кількома його друзями швидко пірнули під воду і почали пливти. Як тільки ми дістались до нашого місця то помітили, що нових німів ще не було.

-Здається мені, чи ми їх загубили? - запитав друг мого брата Немей.

Мій брат лише знизав плечима.

-Не загубили, ми тут. - почули ми злісний голос позаду.

    Ми обернулись і як на диво побачили Лоака, котрий першим випірнув з води. Я дуже здивувалась, я знала, що вони вміють всі плавати, але не думала, що так швидко, майже, як ми.

    Я хотіла щось сказати, але Лоак повернувся в інший бік і ми всі побачили, як по черзі з води появлялись його сестри й брат.

-Пробачте, ми щось зовсім не подумали. - сказав Вайті до них.

Меям усміхнувся і сказав:

-Все гаразд, ви відразу показали нам до чого варто прагнути.

Всі почали усміхатись, крім Лоака. Йому, здається, взагалі це все не подобалось.

Вайті відплив ледве далі, щоб його всі бачили.

-Друзі, вам потрібно навчитись пірнати під воду і бути там довго, адже це основа нашого життя. Під водою ми полюємо, спілкуємось та досліджуємо. Якби ми могли дихати, то напевно і жили б під водою. - сказав він радісно.

-Спілкуєтесь? - здивувалась їхня сестра, Тіана.

Вайті переглянувся зі всіма нами й кивнув мені.

-Так, наші предки вигадали мову рук, для того, щоб кожного разу не підійматись на поверхню, коли хочемо щось сказати. - говорила я.

-Або коли потрібно заховатись прямо під водою та уникнути небезпеки. - додав Торуй.

-Тобто у вас є ще одна мова? - перепитав Меям зацікавлено.

Ми всі усміхнулись.

-Можна і так сказати. - відповів мій брат.

Я побачила, як очі Меяма аж засвітились, йому ця ідея дуже сподобалась.

-Це дивовижно. - сказав він і подивився на сестер.

Його сестри й наречений однієї з них, підтримали його і кивнули.

-Ми з радістю будемо вчитись всьому та намагатись бути кращими. - сказала Вакая.

Я усміхнулась.

-Але, я бачу, не всі мають такий ентузіазм, як ви. - сказав мій брат і поглянув на біловолосого вождя.

    Лоак закотив очі. Він здається взагалі не слухав нічого і дивився в іншу сторону. Йому було тут не цікаво.

-Не в захваті це, м'яко кажучи. - сказав він.

Меям послав брату вбивчий погляд.

-Хочеш ти чи ні вчитись прийдеться. - сказала вже я.

Тепер біловолосий послав мені вбивчий погляд.

-Я здається і так непогано плаваю і пірнаю. - сказав він зухвало.

Ми, Оури, переглянулись між собою і почали сміятись.

-Що тут смішного? - розлютився він.

-Ти плаваєш і пірнаєш, як п’ятирічний малюк. - сказав Торуй і ми ще дужче почали сміятись.

-Мені здалось, я відразу за вами появився з води. - знову зухвало сказав Лоак.

А цей нім був ще тим фруктом. Самовпевненість була у нього на найвищому рівні.

-Так, але і ми особливо не старались. - сказав Вайті до нього і ми всі кивнули. -Хочеш перевірити свої вміння? -кинув йому виклик мій брат.

    І тут я помітила зовсім інший погляд у біловолосого німа. Його очі загорілись азартом. Можливо Лоак, син Ноана, і був бунтарем, але що програвати він не любив і приймав будь-які виклики ми зрозуміли одразу.

-Лоак! Припини! - попередив його Меям.

Той лише закотив очі.

-Давай! - сказав він моєму братові.

-Лоак! Ти здурів? А якщо з тобою щось трапиться? - вже кричав Меям.

Лоак же махнув рукою і з викликом кивнув моєму братові.

-Лоак! - знову крикнув Меям.

Але той вже підплив до брата мого і був готовий змагатись.

Я підпливла ближче до Мурів і сказала:

-Не хвилюйтесь, все буде добре. Раптом щось Вайті йому допоможе.

Мури лише похитали головами.

-Давай до тієї скали й назад, але під водою. - сказав мій брат Лоаку.

Той лише позитивно махнув головою.

    Один з друзів Вайті дав знак і ‘’змагання’’ почалось. Мій брат швидко пірнув під воду і почав пливти. Відразу за ним пірнув і Лоак. Ми всі також занурилися під воду і почали спостерігати, що вони будуть робити. Нам всім було цікаво.

    Німи пливли під водою дуже швидко, і на моє здивування, Лоак не дуже і відставав від мого брата. Він був дуже швидкий. Але була у нього одна проблема - він не міг довго бути під водою і це його дуже сповільнювало. Мій брат кивав йому, щоб той йшов під воду, а він дуже швидко потребував повітря. Очевидно тому і мій брат приплив до нас першим.

    Лоак більше часу витрачав на те, щоб набрати повітря і пірнути знову, ніж пливти під водою. Коли вони вже були на фінішній прямій ми з іншими німами підійнялись над водою і чекали їх.

Вайті появився над водою і ми всі привітали його. А за кілька секунд з води появився і Лоак.

-От же ж чорт! - злився молодий нім.

Вайті подивився на Лоака і сказав серйозно:

-Ти швидкий, навіть дуже, але не вмієш розподіляти повітря під водою, через це тебе б вже давно хтось з’їв. Або серце твоє не витримало б такого навантаження. Для цього потрібно тренуватись.

Лоак поглянув на нього.

-Наступного разу ти можеш стати хорошою наживкою для морських істот.

Всі німи почали сміятись.

А Лоак скривився.

-Ми тебе навчимо, як це робити. - сказав Торуй.

Лоак закотив очі.

-Мені здається я і сам непогано справляюсь. - сказав він, обернувся і швидко поплив у бік нашого лігва.

-Лоак! Лоак! Чорт забирай! - кричав його брат.

Меям приклав руку до голови.

-От негідник! Повернись! - кричав його брат.

А Лоак здається його зовсім не чув і плив далі.

Ми всі спостерігали за ним і не розуміли нічого.

-Пробачте йому, він інколи надто грубий. - сказав Меям.

-Інколи? Та він поводиться, як козел, майже постійно. - сказала Вакая.

-Вакая! Батько за такі слова тебе вб’є. - попередив Меям.

-Тата тут не має, а ти не командуй. - сказала вона і відвернулась від брата.

    Ми всі почали сміятись. Меям закотив очі. Цікава у них сім‘я була. Ми це відразу зрозуміли. Але і не ображались.

-Не хвилюйтесь, я думаю, ваш брат ще прийде, можливо не сьогодні, але прийде до нас. Адже лише ми можемо йому підказати, як краще. - сказав Вайті й усміхнувся.

Всі кивнули йому.

-А тепер давайте я вам покажу основи пірнання та будемо трішки вивчати нашу мову. - сказав Вайті спокійно і почав вчити молодих німів новим речам.

    А я дивилась на воду і бачила, як молодий, біловолосий ауганг (бунтар) вийшов на березі, намагався бити воду ногами й був розлюченим. У той момент я зрозуміла, що цей нім був зовсім не простим і що легко з ним точно не буде. Але хто ж не любить виклики?

    Я обернулась до нашої групи й почала також показувати й вчити нових німів нашим секретам.

Того дня ми більше молодого вождя не бачили.

Коли тренування закінчилось, ми всі повернулись до своїх лігв. Я, як завжди, виходила з води остання і почула, що хтось йде за мною.

-Ей, можна на два слова? - запитав у мене приємний голос.

Я обернулась і побачила Меяма, старшого сина Ноана.

Я йому кивнула.

-Я б просив тебе позайматись зі мною додатково вашою мовою, дуже вже хочу її вивчити. - сказав він з ентузіазмом.

-Гаразд, коли у вас будуть дні відпочинку, я з радістю. - сказала я.

Він усміхнувся, подякував та пішов.

-Раз один негідник то ти вирішила на іншого кинути оком?- почула я глузливий голос свого брата.

Я закотила очі.

-Він всього лише хоче вчити краще мову рук. - сказала я. -Та і не цікавить він мене, як супутник по житті.

-А що ауганг (бунтар), більше подобається? - запитав він.

Я промовчала.

-Не ображайся, я жартую. - сказав брат. -Чесно кажучи, Лоак, був дуже спритний, і якби не підіймався подихати, то напевне переміг мене з легкістю.

Я здивовано глянула на брата.

-Ти ж один з найкращих плавців. Як це може бути? - запитала я.

Вайті знизав плечима.

-Не такий простий цей теора ауганг (вождь-бунтар). Він таки кращий у всьому. Легенди праві. - говорив мій брат серйозно.

А я дивилась на нього і мене це бентежило.

Вайті потім підійшов і обійняв мене.

Ми попрощались і пішли кожен у своє лігво.

     Коли я дісталась свого то мимоволі поглянула на найвище лігво у поселенні, там було темно, значить Лоака ще не було на місці. І куди ж ти пішов, біловолосий бунтарю?

Так у думках я і пішла спати.