Глава 8.

Лоак

    Як тільки я прибув до Оурів, спустившись з декра, відчув, як мої ноги торкнулись води. Ох, чорт. Я скривився і відразу закотив очі. Коли я підійшов ближче, батько вже кипів від злості. Я думаю, що він потім мене добряче так покарає за мою легковажність.

     Я таки роздратував його сьогодні. Перш за все, взяв з собою найбільшого та найжорстокішого декра. А потім ще й запізнився на наше «прибуття». Ну що я міг зробити? Я засумував за нашими польотами з декром і зовсім забув за те, що ми мали «в один час всі з’явитись».

Я ж таки прибув до них. А міг полетіти геть.

     Коли я зійшов з декра і підійшов ближче, батько мене відрекомендував. Всі німи клану Оурів дивились на мене ніби на чужинця. Дивно якось було і ніяково. Але потім вони ніби звикли, чи що.

    А ось жінка вождя, Шіа, здалась мені дивною. Вона назвала мене вождем бунтарем. Хм, і звідки вона стільки знала про мене? Цікаво.

За той короткий час, що я був у клані Оурів я встиг їх всіх роздивитись.

    Оури відрізнялись трішки від нас. Колір їхньої шкіри був дещо темніший, напевно через те, що більшість часу вони були у воді й на сонці, хоча це не точно. Вони мали також біле волосся (вищого рангу, чомусь тільки вождь) і чорне (всі решта). Я задавав собі запитання і не міг знайти на них відповіді.

     Біля вождя Макура, стояв хлопець, невисокого зросту і цілковита копія його дружини. Я зробив висновок, що це був його син, очевидно спадкоємець. Він був мого віку, можливо трішки старший. Але чому він мав чорне волосся? Невже він не має нащадка? Можливо у них ще були діти.

    Я не помилився, біля Шії, стояла дівчина, віку моєї Тіани, можливого трішки молодша. Але вона також мала чорне волосся. Це було дивно. А ще діти у них були? Я не знав, але коли вождь, Макур, заговорив, я знайшов відповіді на свої запитання.

-Теора ауганг (вождь бунтар), - звернувся він до мене. -Нам тепер всім тебе так називати?

Я подивився на нього й усміхнувся.

-Ні, я ще не вождь. – відповів я.

Макур зрозумів мої слова та усміхнувся.

-Значить просто ауганг (бунтар).

Мені сподобався відразу цей нім, почуття гумору у нього було.

Батько мій підійшов до мене у цей момент та обійняв за плечі.

-От знайде собі супутницю по житті, тоді й стане вождем. – сказав він.

Я послав йому вбивчий погляд.

-Ти ж знаєш, я люблю бути на самоті. – сказав я своєму батькові.

    Макур відвів погляд від мене на мого батька, а потім перевів розмову в іншу тему. Видно для нього це також була не зовсім приємна річ.

-Лоаку, сину Ноана, дозволь мені відрекомендувати своїх дітей. Вайті мій син, спадкоємець. – показав вождь Оурів на хлопця.

Я похилився перед ним, як перед німом вищого рангу.

-Це я повинен поклонятись перед тобою, ти майбутній вождь. – сказав хлопець спокійно.

Я усміхнувся.

-Я такий же, як і ви всі. - я показав рукою на інших німів. - А колір волосся це лише колір волосся.

    Всі німи клану Оурів поглянули на мене дуже здивовано, особливо вождь Макур. Ніхто не очікував від мене таких слів. Але це була правда. Я розумів, що відрізняюсь від них, я знав, що я переважаю у багато чому, але я нікого не хотів принижувати й показувати те, що вони нижчі. Вони не були нижчі, це я був іншим. А вони були нормальними німами.

    Мій батько подивився на мене зовсім іншим поглядом. Я такий погляд бачив тоді на острові, ввечері, коли я прийняв його рішення. Я не розумів, що це, але надівся, що таки щось хороше.

Вайті усміхнувся до мене і простягнув руку для привітання.

-Ти мені подобаєшся. – сказав він.

Я єхидно усміхнувся і подав йому руку, котру він пожав.

-Ти мене не знаєш.

-Як і ти мене. -сказав він. -Але я думаю, у нас багато спільного.

Макур усміхнувся і продовжив знайомити мене зі своїми дітьми.

-А ось ке ірея (моя принцеса), донька Ейва. – показав він на німу, котра стояла біля його дружини.

Я поклонився їй мовчки. Вона повторила мій жест.

     Молода німа була красивою, з виразними зелено-блакитними очима, ніби вода в океані. Так, морські німи мали інші очі, ніж лісові. Вона була ніжною, беззахисною та такою, наче ляльковою. Не любив я таких. Їх завжди від всіх і всього оберігали та ховали.

-Мою дружину Шіу, ти вже знаєш. – сказав вождь.

   Я поклонився його дружині. Це була чорноволоса німа, котра мала дивні малюнки у себе на тілі та обличчі, але дуже добрий погляд.

Вона усміхнулась до мене загадково.

-Не простий ти нім, Лоаку, сину Ноана. – сказала вона мені.

Я лише дивився на неї й нічого не відповів.

-Гаразд, ви затомились з дороги, Вайті покаже вам де ви будете жити, а решта німів допоможуть вашим друзям. Почувайте себе, як вдома, а завтра обговоримо різні деталі нашого спільного перебування. – сказав Макур і показав куди нам потрібно йти.

-Дякую тобі, ке ово (мій брате). – сказав батько до Макура й обійняв його.

    Потім ми всі пішли слідом за молодим німом, сином Макура. Він повів нас до лігвищ, котрі знаходились прямо над водою. Ох, чорт.

-А не має нічого не над водою? – запитав я й нього.

Він подивився на мене здивовано.

-Ми морський клан, у нас все пов’язане з водою. А ти не фанат? – запитав він.

Я похитав головою:

-Ем, не дуже.

Вайті розсміявся, а я закотив очі.

     Вайті показав нам наші лігвища і я обрав собі те, що було найвище і трохи далі від води.

-Відпочивайте, завтра буде новий день і будемо вирішувати решту проблем. – сказав він.

Ми всі подякували та почали розкладати свої речі.

Як тільки я більш менш розклався, як у проході мого лігвища появився батько.

Я поглянув на нього і склав руки перед собою.

-Я знаю, ти хочеш мене вбити. – випередив його я.

Батько лише підійняв погляд на мене.

-Я забув. Чесно. Пробач. – сказав я вже серйозно.

Батько підійшов ближче і поклав руку мені на плече.

-Я знаю, тобі важко, але це не привід бути негідником.

На цих словах батько обернувся і хотів вже йти, а я йому вслід крикнув:

-Який вже є!

Батько обернувся і посміхнувся:

-У тебе хороше серце, але інколи ти забуваєш про це. Я тебе люблю.

    Батько вийшов, а я подумав і зрозумів, що таки міг поступити по-іншому сьогодні. Я його образив, хоча і не хотів.

    Ми з ним ніби вже все обговорили, ніби я прийняв реальність. Але насправді це було набагато важче ніж на словах. Насправді коли ми наближались до клану Оурів мені захотілось втекти, що я і намагався зробити. Але потім передумав і повернувся до своєї сім’ї. Все-таки вони найважливіші німи для мене і я постараюсь їх не розчарувати.

Я ліг зручно у своєму лігві й задумався, як раптом хтось зайшов до мене. Я швидко підхопився на прямі ноги.

-Ей, не бунтуй, це всього лише я. – сказав мій брат Меям.

-Чого тобі? – запитав я грубо і знову ліг на своє попереднє місце.

Меям закотив очі та присів біля мене.

-Ти знову включив козла і будеш поводитися, як недоумок? Ніби ми вже все вирішили й ти прийняв ситуацію.

Я підвівся і сів.

-Якщо ти прийшов читати мені лекції, то можеш йти. Я не потребую цього. – грубо сказав я.

-Ти знову закриваєшся від всіх, чому? – запитав Меям.

Я схрестив руки на грудях і вже злився.

-Залиш мене. – злісно сказав я.

Меям зрозумів, що зараз не найкращий час для розмов, встав і хотів піти. Але обернувся і сказав:

-Ти все одно мій брат і можеш прийти до мене з будь-якою проблемою.

Я дивився на нього без емоцій, а потім він пішов геть.

Я знову влігся зручно, але вже втретє хтось зайшов до мене. Та що ж таке? Сьогодні що вечір відвідин?

-Я втомився, хочу побути наодинці. – сказав я і навіть не бачив, хто це.

Хтось видихнув і я зрозумів, що це була одна з моїх сестер. Але вона так нічого і не сказавши пішла.

Потім за кілька хвилин знову хтось прийшов. Та що ж таке? Потрібно табличку повісити «не турбувати!»

-Я не в гуморі для розмов чи пояснень. – сказав я тому, хто зайшов.

Хтось засміявся. Я підійняв голову і побачив Вайті, сина Мекура.

Він стояв і ледь стримував сміх.

-А правду казали, ти ще той негідник.

Я підійняв голову.

-Я просто хочу побути на самоті. – сказав я чесно.

Вайті підійшов і сів біля мене.

-Слухай, я знаю, як це важко для тебе, але ми тут всі сім’я. І я не виділяю нікого. Тому раптом щось, я завжди там. – він підвівся і показав на прохід.

Там прямо навпроти мого лігвища трішки вправо і було лігво Вайті.

Він направився до виходу, а я його запитав:

-Чому ти такий добрий до мене? Я зовсім чужий тобі.

Вайті усміхнувся:

-Друзі мого батька і мої друзі. І я знаю, що тебе чекає завтра, я просто тобі співчуваю.

    Сказав він і вийшов з мого лігва. А я, ігноруючи слова всіх, хто до мене заходив, ліг знову зручно і заснув. Мені хотілось, щоб цей день закінчився нарешті.

Як тільки, здавалось, я заплющив очі, так відразу почув крики знизу та шум води. Вода була повсюди. Чорт!

Я підскочив та вийшов з лігвища.

Там знизу вже молоді німи тренувались чи що вони таке робили, а всі решта сміялись і дражнили їх.

Я протер очі й зрозуміти міг мало ще.

-Ей, Лоаку, ходи до нас! – крикнув знайомий мені голос.

Як тільки мені розвиднилось в очах, я побачив, одним з тих німів, котрі мене розбудили, був мій брат Меям.

-Оо, ні, я відмовлюсь від такої ‘’чудової’’ ідеї. – сказав я і знову пішов у своє лігво.

Брат щось ще крикнув мені, але я вже не чув.

Я знову ліг на своє місце і хотів заснути, як знову хтось зайшов до мого лігва.

Та, чорт забирай! Мені потрібні двері!

-Вставай, пора йти тренуватись. - сказав Меям.

Я мовчки обернувся на іншу сторону, ігноруючи брата.

Він почав сміятись.

-Не будь дитиною, вставай. - сказав він і підійшов вже ближче.

Я знову перевернувся на інший бік.

Мій брат напевно закотив очі й підійшов до мене впритул.

Він легко штовхнув мене ногою.

-Тебе чекати ніхто не буде, давай, вставай.

Я його ігнорував.

Він знову мене штовхнув, вже сильніше.

-Якби ти не був моїм братом вже вилетів би звідси й ще й з розбитим обличчям. - сказав я злісно.

Брат усміхнувся.

-Гадаю, я обраний. - сказав він дивним голосом.

Потім Меям замовк і я вже думав, що він пішов. Принаймні я на це дуже надіявся.

-Брате, нам потрібно слідувати їхнім правилам, прошу тебе, ходімо. - сказав вже зовсім серйозно Меям.

Я повернувся до нього і розплющив очі.

-Дай мені кілька хвилин.

Меям кивнув і вийшов з мого лігва.

    А я з величезним небажанням підвівся, привів себе у порядок, взяв свій лук та вийшов з лігва. Я стрибнув нижче та оглянув місцевість. Вчора було вже темно і майже нічого не видно, а сьогодні можна було оглянути житло наших союзників.

    Поселення було подібне на місто на воді. Житло було зроблене з чогось дивного, ніби мережа гілок, але вони точно не росли так. Це була ніби одна система, ніби сітка, але дуже груба. А посеред неї були натягнуті намети, у котрих і жили всі німи. Таких ‘’наметів’’ було дуже багато і вони були на різній висоті. Деякі біля самої води, а деякі значно вище. Здалеку це все було подібне на велике дерево. Мені здалась ця конструкція дуже складною і я роздумував над тим, як вони це все реалізували у життя.

Я оглянувся та спустився нижче. А потім я зрозумів, що вже нижче не має куди, далі лише вода.

Чорт.

Я стрибнув у воду, відчуття були зовсім не радісні. Трішки далі я побачив мого батька, матір, сестер і декількох молодих німів клану Оурів.

-Дякую. - почув я збоку.

Я повернувся і побачив свого брата.

-Ходімо. - сказав він і кивнув у сторону сім’ї.

Ми разом пішли по воді й дістались до наших родичів.

Як тільки ми прийшли, нізвідки появився Макур, він випірнув з самої води. Встав і усміхнувся.

-Я радий, що ви всі тут.

Ми кивнули всі йому.

-Тож, клане Мурів, якщо ви хочете жити з нами, вам потрібно вчитись взаємодіяти з водою.

На цій фразі я закотив очі, а мій брат мене штовхнув у бік.

-Я знаю, вам буде важко, адже ви лісові істоти, але мої діти, друзі й члени нашого клану з радістю вам допоможуть. - продовжив вождь Оурів.

-Вам потрібно навчитись пірнати та плавати швидко. Це основи нашого виживання. Також у вас буде змога приручити ліорів, звісно, якщо він вас сам вибере. Ваші наставники більш детально про них розкажуть та все покажуть. -говорив Макур.

    Далі він почав розповідати про наші обов’язки та правила життя в Оурів. Нічого надзвичайного я не почув та не дізнався. Майже все те саме, що й у нас, тільки єдина відмінність - у воді.

Макур закінчив свою розповідь і сказав:

-Удачі вам всім! Я впевнений, у вас все вийде.

    Далі ми всі розділились на групи. Тато і мама пішли з Макуром і Шією, наші німи також розділились з німами Оурів, а я з братом і сестрами були з Вайті та Ейвою, та ще кількома молодими німами.

Вайті усміхнувся до нас та сказав:

-Друзі, нам потрібно пливти далі, там я вам покажу, як ми пірнаємо і чого вам всім слід буде навчитись.

    Я дуже ‘’зрадів’’ цій ідеї й просто ‘’не тямився від щастя’’.

    Я відчував, що цей день буде дуже ‘’хорошим’’. Але я навіть уявлення не мав, наскільки.