Глава 7.

Ейва

    Я появилась на поверхні води та встала на ноги. Тренування з ліорами було сьогодні дуже хорошим. Ліори - істоти морські, котрі є нашими друзями, вони переправляють нас у потрібні місця, тренують та просто розважають. Ми дуже часто з ними бавимось під водою і тренуємо свою витривалість. Ліори створіння дуже розумні, але і вибагливі, вони обирають німа самі й вже стають з ним справжніми друзями. Не кожен нім має свого ліора і також не кожен ліор обирає німа. Ліори також є жіночого роду і чоловічого.

    Я вийшла з води, закрила очі й прикрила обличчя від сонець. Сьогодні був дуже хороший день. Сонця сьогодні світили дуже яскраво і було дуже тепло. Я обожнювала плавати та пірнати у таку погоду. Вода була прозора та можна було розгледіти все на глибині.

-Як тренування, ке оува (моя сестро)?- запитав у мене мій брат, Вайті.

-Краще ніж вчора. Сьогодні моя ліора була більш розважлива та весела.Тому вдалось класно провести час.

    Брат кивнув та пірнув під воду, напевно хотів піти на полювання. Його ліор підхопив Вайті й вони пірнути глибоко під воду.

Я усміхнулась.

    Мій брат Вайті, був на два роки старшим і був справжнім морським дияволом, так його всі називали. Він швидко плавав, довго міг бути під водою, довше за нас всіх, та полював, як справжній воїн. А чого ще очікувати від майбутнього теора (вождя)? Хоча мій брат не хотів ним і бути, але він був нащадком вождя племені Оурів, Макура, нашого батька. Тому слідом за батьком змушений буде зайняти місце лідера і з честю прийняти свою долю. 

    Батько мій був справжнім Оуром, сильний, відважний воїн з білим, як попіл, волоссям. Так заведено було, що вищий ранг німів мав сріблясте волосся і по цьому визначали наступного вождя. На жаль чи на щастя, ні я, ні брат не мали сріблястого волосся, воно у нас було чорне і ніхто не розумів чому саме так. Коли Вайті народився з чорним, як вуголь, волоссям ніхто не міг зрозуміти, чому так відбулось, але всі прийняли його таким, як він є. А коли народилась я, всі думали, що я буду наступним вождем, але і я зовнішньо була, як звичайна німа, не вищого рангу. У нашому клані вождем міг стати, як чоловік, так і жінка. Але ні я ні брат не мали ознак майбутніх лідерів. 

     Мама, Шіа, не могла більше мати дітей, хай як би вони не намагались. І згодом всі змирились з тим, що нащадок Макура, вождя одного з найбільших морських племен Оурів, був не подібний до інших, а народився з чорним волоссям та звичайним німом. Мій брат Вайті, ніколи особливо і не хотів бути вождем, але хто крім нього займе це місце? У нас у клані більше не було чоловіків зовні схожих на вождів, лише батько. А Вайті був нащадком вождя, тому висновок сам напросився. У мого брата взагалі-то і вибору не має він буде вождем клану морських німів Оурів.

     Ми, Оури, були одним цілим з солоною водою, з морськими істотами та з рослинами, котрі були під водою. Більшу частину життя ми проводили у воді. У воді ми полювали, добували їжу, розважались і спілкувались між собою. Лише житло наше ми будували над водою, адже природа нагородила нас лише звичайним носом, як у всіх німів. Ми могли, звісно, бути під водою довго, але дихати у воді не вміли. На це здатні були зовсім інші істоти. Але ми тренували свої вміння та витривалість під час пірнання. Це було основним нашим досягненням, адже від води залежало все у нашому існуванні.

Я йшла далі по нашому поселенню й усміхалась. Німи нашого клану вітали мене та всі ласкаво називали мене ке ірея (моя принцеса). Я йшла лише і кивала їм у відповідь.

Я підійшла до лігва моєї матері й тата. Тато відразу вийшов до мене.

-Ке дуар (мій батьку). - сказала я і похилила голову.

У нас було прийнято так вітати німів вищого рангу. Батько усміхнувся.

-Ке тує (моя доню), - сказав він і поцілував мене у щоку. -Ке ірея (моя принцеса). Як пройшло твоє тренування?

Я усміхнулась.

-Чудово, тату, я сьогодні пірнула дуже глибоко і здається дістала самого нижчого корала. - радісно поділилась я своїм досягненням.

Тато дивився на мене й усміхався.

-Я пишаюсь тобою, доню. Де твій брат?

-Він пішов пірнати зі своїм ліором.

-Гаразд піду гляну, як там справи у наших німів. - сказав він, обійняв мене і пішов.

А я зайшла у лігво мами і тата і побачила маму, котра готувала чергове зілля.

-Ке діарі (моя мамо). -привіталась я.

Мама підійняла очі на мене.

-Ке тує (моя доню), - сказав вона. -Ке ірея (моя принцеса). Ходи сюди, я тобі щось покажу.

     Моя мама, німа Шіа, була чаклункою й інколи могла бачити незвичні речі, непомітні іншим. Вона варила різні зілля, вміла передбачати майбутнє, коли потрібно було і також вміла лікувати тяжкі хвороби. Вона не один раз нас з братом лікувала та допомагала нам. Мама бачила майбутнє дуже рідко і дуже не чітко, але попередити про небезпеку могла.

Вона показала мені на зілля, котре лежало перед нею і сказала:

-Нас чекають зміни, доню.

Я здивовано глянула на неї.

-Хороші чи погані?

Мама знизала плечима. Інколи її видіння були зовсім не чіткі, а лише здогадки.

-Прийде воїн з неба і змінить твоє життя. - сказала вона загадково.

Я подивилась на маму і нічого не могла зрозуміти.

-Мамо, який воїн? Про кого ти? Коли? - почала я ставити різні питання.

Мама лише усміхнулась.

-Він твоя доля.

      Я усміхнулась і нічого не відповіла. Мама інколи говорила загадками та нічого конкретного не могла пояснити і її видіння не завжди були правдиві, тому я кивнула і випила її чаю. Чай був завжди дуже смачним та дарував мені багато сили. А її передбачення інколи були просто казками. Так я і подумала цього разу.

-Я піду поплаваю ще з друзями. - сказала я мамі та поцілувала її.

Мама загадково усміхнулась і кивнула мені у слід.

      А я пішла знову у воду. Я обожнювала проводити час у морській воді. Вода мене надихала, дарувала мені спокій і водночас сили. Втомлювала мене і водночас появлялось натхнення робити щось нове і прекрасне. Я не могла жити без води, я її обожнювала, це була невід’ємна частина мого буття.  Я пішла знову плавати з друзями та пірнати зі своєю ліорою. Це було найкраще заняття на світі.

Коли я вже добряче втомилась то вирішила повертатись до нашого поселення.

     Як тільки я припливла до нашого клану, я побачила, що дуже багато наших німів зібралось на березі й всі, разом з батьком і мамою посередині, стояли колом, а всередині були інші німи, не наші. ‘’Що відбувається?’’подумала я.

    Я швидко підпливла до них і побачила інших особин, це були німи, але вони відрізнялись від нас. Я їх відразу впізнала, це були лісові німи, Мури. Я зійшла зі своєї ліори та підійшла до батьків.

     Мури стояли всі зграєю, а потім вийшов їхній вождь. Це був високий нім, зі сріблясто-білим, довгим волоссям, заплетеним у коси, красивими гострими рисами обличчя, ростом та віком такий, як мій батько.

Він поклонився перед моїм батьком і сказав:

-Вітаю тебе, теора (вождю) племені Оурів, Макур.

Батько мій поклонився перед ним і відповів:

-Вітаю тебе, теора (вождю) племені Мурів, Ноан.

-Чим я можу завдячувати таким званим гостям? - запитав мій батько.

Ноан, вождь Мурів, опустив голову, а коли підійняв очі вони були сумні.

-Макуре, син Вуйтана, моє поселення згоріло і моя зграя була знищена вогнем. - сказав Ноан і всі німи, хто був поруч почали охати й ахати.

Моя мати приклала руки до губ і мало не заплакала.

-Це все, що від нас залишилось. - сказав він і показав на німів, що стояли поруч з ним, дехто ще сидів на плотах, а дехто тримав маленьких німів на руках. - Нам не має куди піти, ми просимо допомоги, без вас ми не виживемо. - додав сумно Ноан.

      Батько мій, Макур, хоча і був дуже строгим та вимогливим, але ніколи не покидав потребуючих німів у біді. А тим більше хороших його друзів.

-Про що може бути мова, ке ово (мій брате)! Я, моя дружина, мої діти й мій клан з радістю вам надамо притулок і допоможемо у всьому. - сказав батько і показав на нас всіх.

Мама кивнула позитивно та обійняла батька. Вайті і я також слідували їхньому вчинку, ми теж кивнули.

-Тож почувайте себе, як вдома, але спочатку познайоммось. - сказав батько.

-Це моя дружина Шіа. - показав батько на маму. -Мій син Вайті й донька Ейва.

Ми всі по черзі поклонялись вождю Мурів, Ноану.

Ноан вітав нас тим же, а потім заговорив:

-Дякую вам, морські німи. Ось моя дружина Джина. - він показав на красиву чорноволосу німу, котра була водночас німою, а водночас і ні. Вона мала п’ять пальців на руках і на ногах, її обличчя мало не такі чіткі вирази, як у німів і вона поводилась по-іншому трішки. Ми всі здивовано поглянули на неї. Ноан це помітив і пояснив:

-Моя дружина колись була людиною, а потім стала німою, як і дехто з нас.

Ми всі привітали її та усміхались.

-Ось мій старший син, Меям. - показав Ноан на молодого невисокого німа, котрий мав чорне довге волосся і був дуже красивим. Я зраділа, адже у нас у сім’ї також нащадок мав чорне волосся і я помітила, що батько і мама також були цьому раді. Вони переглянулись і ніби видихнули з полегшенням.

     Я усміхнулась до Меяма, а він у відповідь кивнув. Я помітила, що він був справжнім німом, таким же, як і я. Красивий, молодий та дуже привабливий нім. Він мені відразу сподобався.

-А ось мій....- Ноан раптом замовк і оглянувся. -Дідько, де чого чорти носять? - розізлився вождь Мурів.

Ми всі здивовано на нього глянули. Джина і Меям лише переглянулись, а Ноан взявся за голову.

-Не зважайте. - сказав він і махнув рукою. - Ось мої доньки Тіана і Вакая. - показав він далі на двох дівчат і говорив вже спокійно.

     Одна була менша за мене, а інша приблизно мого віку, можливо молодша. Дівчата були типовими лісовими німами з довгим чорним волоссям та з красивими жовто-зеленими очима.

       Та, що Тіана, стояла поруч з іншим німом, високим і він її обіймав. Як я зрозуміла, вони були парою і я усміхнулась. ‘’Пощастило їй знайти пару у такому віці’’ подумала я. Я у свої вісімнадцять ніяк не могла нікого відшукати. Вакая ж стояла біля матері та усміхалась. Вона була дуже подібна на Ноана.

-Пробачте, але ще один член нашої сім’ї десь загубився у дорозі. - сказала Джина й опустила голову.

-Загубився? Та я його вб’ю, як тільки він тут появиться! - злився вже Ноан. - Ми ж домовлялись! Чорт його забирай!

     Аж раптом всі німи підійняли голови догори й побачили велику птаху, декра. Декри не часто тут мешкали, вони частіше жили у горах та лісах. А на воді їм не було що робити. Тому ми всі й здивувались. Декр був досить великим і розмахував своїми величезними крилами у небі.

-Явився не запилився. - сказав Ноан і закотив очі.

Ми всі переглянулись і уявлення не має про кого це він.

    Але коли декр підлетів ближче, став на воду і склав крила ми побачили ще одного німа, котрий наближався до нас. Він стрибнув у воду і відразу скривився, ніби обпік ноги. А коли він підійшов ближче ми всі були шоковані.

-Де тебе чорти носять?? Ми ж домовлялись прибути всі разом! - злісно обернувся до молодого німа Ноан.

-Не злись, тут я. - сказав молодий нім байдуже.

А потім Ноан відійшов і ми вже чітко побачили з ким він розмовляв.

-Дозвольте нарешті показати вам мого меншого сина, Лоака. - сказав Ноан і відступив.

І тут у нас у всіх відвисли щелепи, у прямому сенсі.

    Перед нами стояв високий, як і його батько, нім. Він мав сріблясто-біле довге волосся заплетене у довгу косу. Нім мав дуже красиві та різкі риси обличчя, великі жовто-зелені очі, прямий ніс та великі губи. Тіло його було ніби намальоване. Я ніколи не бачила так красиво виражених м’язів. Молодий нім мав п’ять пальців на руках і ногах, котрі, я думаю, успадкував від матері. Решта все було точнісінько, як у його батька, ніби він був його клоном, тільки молодшим.

Молодий нім поклонився перед нами та сказав:

-Вибачте за запізнення, налітався.- і показав на декра, котрий вже вмивався і готувався летіти далі.

Батько мій поклонився перед ним, а за батьком всі решта німи зробили те ж. Адже молодий нім очевидно був вищого рангу і наступним вождем.

-Дякуємо вам. - сказав молодий нім.

Моя мати дивилась на молодого німа й усміхалась загадково. Вона підійшла до нього і сказала:

-Теора ауганг (вождь бунтар).

Молодий нім, Лоак, здається зовсім не здивувався. Він лише кивнув.

    Мати підійшла ближче й обійшла його з усіх сторін. Він їй дуже сподобався, це точно. Мати усміхнулась та подивилась йому в очі.

-Теора еуро ауганг (самотній вождь бунтар). - сказав молодий нім моїй матері.

А мати похитала головою.

-Це ти до цього був самотнім, а зараз все зміниться. - сказала вона.

Він здивовано на неї глянув і здається нічого не розумів.

Батько мій швидко перервав мамині розмови й запросив всіх до нашого племені.

    У той вечір я не знала, як ця зустріч змінить всі наші життя. Як ми самі змінимось і взагалі, як Мури стануть невіддільною частиною нас. А поки я лежала у своєму лігвищі та думала, що буду робити завтра.