Глава 6.

Ноан

     Ми зупинили нашу подорож на кілька годин для того, щоб перепочити. Дорога була важкою та досить виснажливою. А оскільки ми були істотами не морськими, для нас це було вдвічі, а то й в тричі важче. Так, ми були сильними та витривалими, але втомлювались теж.

     Отже, після цілого дня у морській воді ми вирішили зупинитись на найближчому острові та залишитись тут на ніч. Це був невеликий острів, з гарним піском та невеликою кількістю рослин, але нам було все одно. Ми могли собі влаштувати тимчасовий нічліг саме тут. Що ми й зробили.

     Для постійного місця проживання потрібно було дуже багато всього. А нас, на жаль, було не так багато ресурсів та знаряддя. І нам потрібна була допомога. А оскільки цей острів був у самому відкритому океані, ми не знали, як так жити. А лісу на ньому не було. Тому для тимчасового перебування - супер, а на постійній основі - точно ні. Острів був невеликий з кам’яними брилами та скалами. Рослини тут були, але лише невеликі кущі та трава. Тварин також багато не було, а ті, що були - хижі. Місце непогане, але для постійного житла не підходить. 

Всі плоти пришвартувались, ми взяли потрібне спорядження та необхідну кількість їжі.

    Як тільки ми вийшли з води, мій менший син Лоак почав демонстративно падати на коліна і кричати щось про землю. Я почав сміятись. Тіана і її наречений Тоурун також сміялись, а моя дружина Джина взялась за голову. Лоак це був головний біль всіх нас і водночас найбільша радість і розрада. Він вмів підняти настрій навіть тоді, коли всі були у розпачі. Я розумів, що він це робить навмисно, але не хотів його зупиняти.

-От клоун. - сказала моя менша донька Вакая.

Я усміхнувся. Джина вже закотила очі. А Меям щось навіть сказав Лоаку. Той піднявся з колін і кивнув мені. Я кивнув у відповідь з посмішкою.

Я, як батько, мусив щось сказати, але промовчав, адже знав, що у такій ситуації лише гумор може допомогти.

     Ми розклали свої речі й поставили їжу на землю. Перш за все потрібно було створити нічліг і цим ми й зайнялись. З гілок та листя ми збудували щось подібне до людських наметів і там кожен міг розміститись. Також зробили місце для вогнища та вже його розпалили.

     Коли ми майже закінчили, вже почали сонця ховатись за горизонт. Ми, як і колись, посідали всі навколо вогнища та почали співати наших пісень. Джина сьогодні обрала більш веселі пісні, щоб підтримати дух наших воїнів та щоб розвеселити жінок. Адже день був дуже важкий і всі хотіли відпочити. Ми співали пісень, їли те, що встигли взяти з собою з лісу і розмовляли. 

Посеред вечора я оглянув свій клан, або що від нього залишилось і помітив, що Лоака і Вакаї не має. Я кивнув Джині на місця де вони сиділи. Вона знизала плечима. І де вони могли подітись? 

-Піду гляну, де вони. - сказав я їй.

Вона лише усміхнулась.

     Я встав та направився до скель, котрі були недалеко від нас. Там я побачив два силуети німів, один з них був більший з біло-сріблястим волоссям, а інший менший, з чорним. Лоак і Вакая. Вони сиділи й Вакая схилила голову Лоаку на плече. Лоак не любив телячих пестощів і дотиків, але коли це стосувалось наших дівчат, він відмовити не міг.

     Я непомітно підійшов до них і почув частину їхньої розмови. Я відчув тугу та незадоволення від того, що мої діти страждають від моїх рішень, але зробити нічого не міг. Мені хотілось все змінити та щоб вони були щасливі. Понад усе на світі я хотів, щоб вони були щасливі.

Я вже хотів піти від них і залишити своє місце, як раптом почув голос:

-Не соромно тобі підслуховувати нас?

Я усміхнувся. Це був Лоак. Він і сидячи задом міг почути, що хтось наближається і запобігти небезпеці. Ми, німи мали дуже хороший слух, а вожді повинні були чути набагато краще за інших. І чому я дивуюсь, що він робить це бкз зусиль? 

-Звідки ти знаєш, що це я, можливо це якийсь хижий звір. - сказав я з посмішкою.

Лоак повернувся до мене обличчям.

-Ти надто голосно ходиш, як для хижака. - сказав він з сарказмом.

Я знову посміхнувся.

-Можливо я і не хотів ховатись.

У цей момент до мене підійшла донька та обійняла мене.

-Він безнадійний, тату. - сказала вона з насмішкою.

Потім Вакая залишила нас і пішла до матері й сестри.

А я залишився зі своїм сином. Я сів поруч біля нього і дивився на планети. Ми сиділи мовчки кілька хвилин. А потім я сказав сину: 

-Твоя бабуся, коли я був малий, розповідала мені дивні історії про різні планети, про жителів на них та про різні всесвіти. Вона казала, що кожна планета має душу і що люди, коли помирають просто переселяються на іншу планету і там далі живуть.

Лоак дивився на небо і не говорив нічого.

-Вона також казала, що таких світів, як наш, є дуже багато і ніхто достеменно не знає їхню кількість. - говорив далі я.

Лоак слухав мене і дивився на небо, на якому світили різні планети, соня заховались за обрій і зірки все яскравіше починали сяяти.

Лоак не проявляв ніяких емоцій, а потім раптом запитав:

-Ти сумуєш за ними?

Я знав про кого він запитує, про моїх батьків.

-Звісно. Кожного дня. Але я чую їхні голоси, вони підказують мені, як діяти та приходять у снах.

    Лоак нарешті глянув на мене своїми великими зелено-жовтими очима, котрі здавалось стали ще більш виразними та яскравими у темноті.

-До мене також.

-Це дивовижно, як ми можемо їх відчувати. - сказав я.

Лоак похилив голову й усміхнувся.

-А нас з Меямом ти також відчував, коли ми ще не народились?- запитав син у мене і підійняв очі.

Я почав усміхатись на всі зуби, згадуючи чудові моменти з життя і перші відчуття. 

-Так, Меяма не з перших днів, звісно, але відчував. Я чув його думки, серцебиття, рухи його знав, хоча він ріс в утробі матері. Він відразу був науковцем. 

-А мене? - запитав він.

Я поглянув на свого сина і він здивовано підійняв брови.

-А тебе я відчував з перших днів.

-Це тому, що я майбутній вождь?

-Не знаю, можливо, але я цього на той момент точно не знав. Я лише відчував твою бунтарську вдачу і твоє сильне серце. Я знав, що тобі було там тісно і хотілось швидше на волю. - говорив я і сміявся.

Лоак теж почав сміятись.

-Коли я народився, ви всі були здивовані?- запитав він раптом. 

-Ми коли шоковані. - виправив його я.

Лоак опустив очі.

-Ти хотів, щоб Меям був твоїм спадкоємцем? - запитав раптом він.

А я ніколи й не думав про це. Я підсунувся ближче до сина, взяв його за плечі й сказав:

-Ти це ти, а він це він. І я ніколи не хотів вас змінювати. Ви такі, які повинні бути.

Лоака здається задовольнила моя відповідь і він знову поглянув на небо.

-Ти, твій брат і сестри це найкраще, що зі мною коли-небудь траплялось і я нікому і ніколи не дам вас в образу. - сказав я впевнено.

Лоак закотив очі й посміхнувся.

-Я вже достатньо дорослий, щоб подбати про себе сам.

Тепер я закотив очі.

-Дай мені хоча б один момент побути батьком. - сказав я і ми почали сміятись.

Ми ще посиділи так з Лоаком трішки, а потім пішли разом до нашого тимчасового лігва.

Лоак попрощався та пішов до свого намету, а я вирішив ще поговорити зі своїм старшим сином.

    Я знайшов його у лігвищі його сестер. Я зайшов всередину і побачив, що він читав книгу. Меям дуже любив читати та досліджувати щось, так само як і Джина. А я і не агітував його до інших дій, я намагався підтримувати, як міг.

-Цікава книга? - запитав я у нього, коли зайшов у намет.

Він підійняв очі на мене.

-Так, про квантову механіку людей. Як вона влаштована та основні її засади.

Я здивовано глянув на сина.

-Для мене це темний ліс.

Меям посміхнувся і закрив книгу.

-Не всім дано зрозуміти науку, тату. - сказав він.

Я підійшов ближче до нього і сів навпроти.

-Ти теж вважаєш, що я неправильно вибрав клан для допомоги нам? - раптом запитав я.

Меям підійняв очі на мене й усміхнувся.

-Лоак так не вважає. Ніхто так не вважає, ти вождь, ти обрав такий шлях. А ми йдемо за тобою. - сказав мені син.

    Я схилив голову. Я розумів, що маю безумовний авторитет серед всіх, але мені хотілось інколи бути просто німом і не мати таких обов’язків. Мені хотілось не відповідати за все, а просто жити, як і всі.

-Без тебе ми не існували б, тату. Ти чудовий воїн, прекрасний вождь і найкращий тато. Хто б ще дозволив своєму нащадку вивчати літературу, досліджувати різні види, а не битись і полювати? - запитав у мене Меям.

-Тобі просто пощастило, що Лоак народився так швидко. - сказав я і підмигнув йому.

Меям посміхнувся.

-Ні, тату, справа не у браті, справа у тобі. Навіть якби я був єдиним, ти мене не змусив би робити те, чого я не хочу. Ніколи. - сказав впевнено мій старший син. -Так само і зі всіма. Ми всі тут з тобою не тому, що ти так сказав, а тому, що ми так хочемо. Навіть Лоак. Тому не вини себе, ти зробив все вірно.

Я підійняв очі на сина і нахилився обійняти його.

-Дякую, сину, ти завжди знаходиш потрібні слова.

-Це найменше, що я можу зробити. - сказав він.

Ми ще поговорили з ним про завтрашній день і як краще організуватись, щоб швидко дістатись до Оурів і потім я попрощався та пішов до своєї дружини.

Як тільки я зайшов до нашого з нею намету вона сказала:

-Ти знаєш, що ти найкращий чоловік у світі?

Я здивовано на неї глянув.

-Ти мені про це не говориш щодня, але я радий це чути. - сказав я.

-Ти зміг об’єднати нас всіх в одну команду і я дуже цьому рада. Я впевнена, ти зможеш і об’єднати наші клани з кланом Оурів.

     Я сумнівався у цьому, хоча ми й мали хороші стосунки з морським кланом, але я не був впевнений, що вони захочуть прийняти ще близько двадцяти особин ще й іншого виду. Але надія була і я мусив спробувати. Втрачати нам було нічого.

-Лягай і відпочинь, завтра важкий день. - сказала моя дружина і я її послухав.

Як тільки я ліг, відразу провалився у сон.

Прокинувся я від того, що хтось голосно говорив, ніби кричав. Я підірвався та побіг на крик.

    Вибігши з намету я побачив своїх німів, котрі голосно говорили та складали речі на плоти. Настрій у них був чудовий. Вони всі сміялись та дехто навіть співав веселу пісню. Я був здивований.

Вони всі в один момент замовкли й поглянули на мене.

-Теора(вождю), у нас вже майже все готове, лише чекаємо тебе. - сказав один з німів.

    Я поглянув на своїх людей і посеред них був мій син Лоак, котрий вміло давав накази та казав, що кому робити. Я стояв і нічого не розумів. Лоак поглянув на мене і підмигнув.

-Ми хотіли дати тобі шанс відпочити. - підійшов до мене Меям. -Ти виглядав стурбований вчора і втомлений тож ми вирішили частину обов’язків взяти на себе.

Меям знизав плечима, а я стояв і досі мовчав.

-Я не знаю, що і сказати.- нарешті вимовив я.

-Скажи, що мені можна політати на декрі. - почув я голос Лоака.

Я усміхнувся. Він підбіг до мене і я помітив, що його настрій вже був набагато кращий, ніж вчора. Це не могло не тішити.

-А ніби ти коли-небудь слухав мої заборони. - сказав я з посмішкою.

    Лоак підійшов ближче і я помітив, що він має листя у своєму волоссі. Я вийняв його, показав йому і ми почали сміятись. Я був радий, що мої сини були у гуморі.

-Все вже готово, можемо вирушати. - сказав він.

Я усміхнувся і дав команду всім вантажитися на плоти.

    Всі ми один одному допомагали та швидко почали пливти знову. Лоак звісно був не дуже радий, що ми проведемо більшу частину дня знову у воді, але не бурчав.

Ми всі гребли з ентузіазмом та з бажанням швидше дістатись до нового місця проживання.

    Я й уявити не міг, що нас там чекає. Але я був певний, все, що не відбувається - на краще. І наші життя повинні бути набагато кращими, ніж були. Ми мусимо всі бути щасливими, адже по-іншому не можна було.