Глава 1.

     Йшли роки, люди жили, слідували правилам, вчились мові німів, вивчали культуру та надбання Німерії й навчались всьому, чому тільки можна було.

    Здавалося б життя налагодилось, німи й люди були дуже хорошими сусідами, не ворогували та не сварились. У людей народжувались діти вже на Німерії та вони створювали все нові й нові прототипи. Люди були задоволені своїм життям на цій невеликій, але хорошій планеті.

     Водночас німи звикли до людей, вчились від них та намагались перейняти все найкраще. Німи доглядали за людьми, а люди за ними. Але не всім німам люди були до вподоби. Дехто їх ненавидів.

     Таким був син вождя племені Мурів, Ноан. Це був справжній воїн, він був високий, красивий та мужній. Він мав довге біле волосся, котре було заплетене, подібно до людських дредів. Він вмів полювати, був справжнім лідером, але, за роки перебування людей на Німерії він так їх і не полюбив. Він вважав, що вони вдертися у їхнє життя, що вони порушили ідеальний світ, котрий був у них і називав їх «людьми темряви». Адже саме у темряві вони з’явились вперше. Він ненавидів їх і не спілкувався ні з ким.

    А мати його, Ніара, була дуже доброю до людей, вона вчила їх мови, традицій, показувала, як вони живуть і як влаштований їх побут. Батько Ноана, Кутан, був вождем племені, він також спочатку не любив людей, але згодом змінив про них думку. Він познайомився з ними ближче і вони йому сподобались.

    Кутан та Ніара намагались створити людям побут для проживання і люди їм віддячували. А от Ноан не любив людей, ба більше, він не хотів їх любити.

-Синку, тобі пора вже обирати пару, згодом ти займеш моє місце. – говорив Кутан сину, коли вони сиділи біля вогнища та співали пісень.

-Батьку, а я не можу бути вождем – одинаком? – обурливо відповів син.

Батько взявся за голову.

-Ти знаєш правила. Нім стає вождем тільки коли знаходить свою пару. – відповів батько.

Ноан різко встав, кинув лук на землю та пішов геть.

Батько його ще звав, але молодого німа вже не було й чутно.

    Ноан почав швидко бігти, стрибав з гілки на гілку, чіплявся за ліани та летів з одного дерева на інше аж поки не дістався улюбленого місця – високої скали, котра була далеко від їхнього дому.

    Ноан підходив до скали й побачив там особину, схожу на нього, але це була не німа, це був прототип людини. Він знав це, п’ять пальців, поведінка та і манери були зовсім інші ніж німів.

    «Ненавиджу!» подумав Ноан і хотів накинутись на прототип і вбити її.

    Але раптом, як тільки він підійшов, прототип обернувся і він побачив, що вона (це була жінка) плаче.

Ноан підійшов ближче і сказав грубо людською мовою:

-Це місце моє.

-Вибач. – сказала дівчина і хотіла стрибнути зі скали.

-Ти не виживеш. – сказав Ноан знову людською мовою. -Ми не безсмертні.

-Я знаю. – сказала дівчина.

    Ноан підійшов до неї ближче і зрозумів, що прототип її був менший за їхніх жінок. Вона була маленька, худа та мала дуже приємний запах. Це було нехарактерно для прототипів. Ноан вдихнув і відчув насолоду, котру ніколи не відчував. А потім він зрозумів, що відбувається.

Ноан швидко відскочив він неї й направив свій лук зі стрілою на дівчину.

-Ти німа! Як це можливо??? – закричав Ноан своєю мовою. -Як взагалі може таке бути???

    Нім направив на неї лук і хотів вистрілити. Він був впевнений, що вона людина, та і п’ять пальців у неї було і виглядала вона, як прототип. Але запах її був зовсім не таким. Він був знайомим. Як це можливо?!

-Давай! Стріляй! – кричала дівчина людською мовою. -Я буду тільки рада!!!

    Ноан тримав лук і стрілу натягнутими, але не наважився вистрілити. Злість, розпач та нерозуміння були у його думках. Він вагався, що робити. Він хотів вбити прототип і покінчити з цим всім. Всім би так легше було, але це могло б почати конфлікт, котрого ніхто не хотів. Але Ноану було все одно, він завжди робив те, що хотів і ніхто йому не був наказом.

    Ноан стояв, натягнув стрілу ще сильніше і готовий був вистрілити. Але раптом дівчина повернулась до нього і він подивився у її очі.

     Він дивився у жовто- зелені очі незнайомки й не зміг її вбити. Він відчув щось всередині грудної клітини, те, що ніколи раніше не відчував. В районі серця. Він взагалі думав, що його у нього не існує. Але він відчув тепло, спокій та водночас радість з хвилюванням. Ноан вперше відчув щось, дивлячись на жінку. Вони ніколи у нього не викликали ніяких почуттів, лише прихильність, не більше. А тут було зовсім інше відчуття.

Ноан опустив лук і стрілу і підійшов ближче до неї.

-Що трапилось? – запитав він людською мавою.

-Звідки ти знаєш нашу мову? Я ні разу тебе не бачила у школі. – запитала у відповідь дівчина.

Ноан фиркнув.

-Я ненавиджу людей, але моя мати вас любить от і навчився від неї. – сказав Ноан людською. -Твоя черга.

Дівчина подивилась на нього здивовано.

-Що трапилось? – запитав він ще раз.

Вона опустила очі й затихла.

-Коли я прибула сюди, як виявилось я була хвора, але не знала про це і мій час був обмежений. Створивши прототип, мій ДНК перенесли у нього, але хвороба була лише у моєму тілі, людському. Я щоразу ставала слабкою, бувши людиною, і одного разу, бувши у тілі прототипу я не змогла повернутись у тіло людини. – говорила дівчина і плакала.

Ноан все зрозумів.

-Ти померла. – сказав він.

Вона лише похитала головою.

-І тепер я така назавжди. – плакала дівчина ще дужче.

Ноан закотив очі.

Дівчина посміхнулась.

-Невже так погано бути нами? Ми живемо довше, старіємо не так швидко, витривалі. – сказав він.

-Правильно ти сказав, ви. – відповіла вона. -А я перша така і поки єдина. Невідомо чи довго я зможу такою бути, чи багато я проживу та, чи взагалі я зможу жити.

-Ей, все буде добре. – сказав Ноан і доторкнувся до її плеча.

Вона поглянула на нього й усміхнулась.

     А у кам’яному, здавалося б, серці Ноана, відбулось щось, що ніколи він не забуде. Його ніби вдарило током і він на той час нічого не розумів, але саме у той вечір, Джина, так звали дівчину, змінила все його життя.

     Відтоді Ноан приходив до тієї скали частіше і дуже часто зустрічав там Джину. Вони розмовляли про свої життя, Джина розповідала йому про Землю, а він їй про Німерію. Він вчив її полювати, стрибати та ходити непомітно для хижаків. Вони ставали все ближчими і ближчими.

     Ноан змінювався, а Джині все більше подобалось бути німою. Вона все більше звикала до нового життя та до нової себе.

Так вони дружили довго, аж поки одного дня, батько підійшов до Ноана і сказав:

-Сину, мій час сплив, ти завтра станеш вождем.

Ноан був шокований.

-Батьку, але я не готовий! Я не маю пари! Я не ти!- говорив Ноан і не міг повірити своїм вухам.

-Якщо ти не вибереш пару до завтра, то поберешся з тією, котру я тобі виберу!- крикнув батько злісно і пішов геть.

    Ноан розлютився та хотів знову втекти, але мати його  зупинила.

-Синку, вже довгий період часу пройшов, ти повинен стати на місце батька. У твоєму віці він вже мав тебе. – говорила лагідно мати і ніжно гладила його по плечі.

-Але я не він, мамо! -кричав Ноан розлючено.

-Ти кращий. – сказала спокійно мати. -Не упусти свою долю, вона на краю скали.

Як тільки мати це сказала, Ноан здивовано на неї поглянув.

-Звідки…. – говорив він.

Мати усміхнулась:

-Я знаю набагато більше ніж ти думаєш, синку. Йди, вона твоя доля.

-Але ж вона людина, мамо. – говорив Ноан з сумнівом.

Мати усміхнулась, ніби все знала:

-Не зовсім.

Ноан знову здивовано на неї поглянув. А мати підійшла, обійняла його і повторила:

-Вона твоя доля.

    Ноан обернувся і знову швидко побіг по лісі до скали. Він знову скакав по деревах, літав на ліанах та мчав зі всієї сили.

Як тільки він прибіг, то побачив Джину, котра стояла на краю скали.

-Ти прийшов. – сказала вона. -Я чула, твій батько хоче зробити тебе вождем.

-Хоче. - відповів коротко нім.

    Джина опустила голову. Вона знала, що це означає. Ноан змушений буде одружитись з тією, кого обрав батько, якщо сам не вибере собі пару. А так, як часу зовсім не залишилось, то вона зовсім засумувала і втратила будь-яку надію на те, щоб хоча б залишитись друзями з Ноаном.

    Джина вже звикла до їхніх розмов, вона з ним відкрилась і не хотіла втрачати того, кого дійсно любила. Ноан став для неї всім - провідником у життя німів, наставником, другом та й подобався він їй неймовірно, хоча визнавати цього вона не дуже хотіла. Адже хто вона така, всього лише прототип німа, людина, а він Ноан, син Кутана, майбутній вождь племені. А вона проста людина.

-Чому ти тут? - запитала Джина у нього. - Тобі варто готуватись до церемонії й вибрати собі супутницю по житті.

    Як тільки Джина промовила ці слова, у неї у горлі утворився ком і вона ніяк не могла подолати відчуття туги, смутку та розчарування. Але вона мусила триматись і не показувати своїх емоцій, хоча це було дуже важко.

    Ноан своєю чергою стояв і все більше і більше був переконаний у тому, що зробить правильний вибір. Його обраниця була ніжною, але водночас сильною, розумною, але допитливою, красивою і відвертою. По її голосу він зрозумів відразу, що вона цього не хоче і що сумує. Тож нім не зволікаючи вирішив діяти.

Ноан мовчки підійшов до неї, повернув її до себе, поглянув у такі кохані жовто-зелені очі й усміхнувся.

-Я вже зробив свій вибір. - сказав Ноан і поцілував її.

З тієї миті вони стали нерозлучні. Адже існує закон німів– поцілував жінку – вона твоя на все життя.

-Тепер ти моя. – сказав Ноан Джині.

-Навіки.

     Ось так з поцілунку почалась історія Ноана і Джини. Німерійця та людини. Ноан та Джина провели ту ніч разом, з’єднали свої тіла та свої душі. Вони були, як одне ціле. А зранку прийшли до батька та Ноан повідомив йому, що знайшов собі пару.

    Батько був радий та наказав всім готуватись до церемонії посвяти у вожді. Мати Ноана лише тихенько посміхалась і раділа за сина, вона знала, що все у них буде добре.

    Ноан, син Кутана, у ту ніч став вождем Мурів, а поруч з ним була його обраниця, Джина, людина, котра прибула з Землі й стала однією з них.

     Відтоді Джина почала по-справжньому жити, як німи. Вчилась полювати, готувати їжу та намагалась бути, як всі. У племені її дуже любили, поважали та обожнювали. Також вона викладала у школі для людей і німів, котру побудували ще перші дослідники, ділилась досвідом та допомагала всім чим могла.

Життя Джини докорінно змінилось, а поруч з нею був її коханий Ноан.

    Ноан змінився, став ніжним з Джиною, кохав її всім серцем і душею. Заспокоював її, коли вона тривожилася, підтримував, коли вона плакала і кохав її до нестями.

    Жили вони щасливо разом і Ноан, котрий раніше ненавидів людей, поміняв свою думку про них. Він звісно не був палким прихильником, але і не ненавидів їх. Джині подобалось жити серед німів клану Мурів. Вона відчувала себе, як у своїй тарілці. Але одного дня все змінилось.

    Ноан прокинувся та помітив, що Джини не було поруч, він подумав, що вона пішла готувати їсти чи комусь допомагати. Але він ніде не міг її знайти. Ноан почав переживати та де б він Джину не шукав, її ніде не було. Аж раптом він згадав, за скалу, на котрій вони провели свою першу ніч разом і на котрій він зробив її своєю.

   Ноан швидко зібрався з думками й помчав туди. Як тільки він дістався скали, побачив, що Джина стояла на краю, як вперше, дивилась на воду.

-Щось трапилось? – заговорив він німерійською. -Я всюди тебе шукаю.

Джина обернулась до нього і він побачив, що вона плаче.

Ноан швидко підбіг до неї й пригорнув у обійми її.

-Що трапилось?? – запитав він знову.

Джина відпустила його і на її обличчі була вже посмішка.

Джина опустила свої руки на свій живіт і подивилась вниз.

-Я вже не сама, ке окуа (мій коханий німерійською). – сказала Джина і сльози знову покотились з очей у неї.

Ноан стояв і дивився на Джину, а потім на її живіт.

Раптом він опустився на коліна і поцілував її плоский живіт.

-Ке туа. – сказав Ноан і у нього також покотились сльози.

-Мій син. – сказала Джина, повторивши фразу свого чоловіка.

-Я відчуваю його. – сказав Ноан. – Я відчуваю, як б’ється його серце.

Джина усміхнулась.

    Німи мали надзвичайне відчуття своїх кровних родичів, коли хтось помирав, вони втрачали частину себе, а коли хтось народжувався, вони знаходили іншу частину, втрачену.

    Джина не могла відчувати настільки тісний зв’язок з предками та нащадками, як Ноан, але раділа безмежно.

Ноан від початку вагітності й до кінця відчував всі почуття дитини та дійсно у них народився син Меям.

    Меям був копією свого батька, справній нім, з чотирма пальцями та з таким ж рисами обличчя, як у Ноана. Але волосся у нього було чорне. Всі були дуже здивовані, адже нащадок вождя повинен мати біле волосся, це було з перших часів так і ніколи не змінювалось.

    Все плем’я було шоковане, але думали, що це через те, що Джина була раніше людиною. Але коли Джина завагітніла знову, досить швидко, менше ніж за один людський рік, стало все на місця.

Про другу вагітність Ноан дізнався посеред ночі й розбудив Джину.

-Ай окуа!! (Моя кохана) Знову! Ке туа! (Мій син) – викривнув посеред ночі Ноан.

Джина прокинулась і нічого не могла зрозуміти.

-Що трапилось, щось з Меямом? – злякалась вона.

-Кохана, ти знову вагітна. Ке туа! (Мій син) – сказав радісно Ноан.

-Як? Як знову? – запитав Джина і встала.

Ноан же навпаки встав на коліна і притулився до її живота.

-Ке туа (сину мій) , я тебе чую. – сказав Ноан і погладив її живіт.

Джина заплакала.

    Всю вагітність Джина не могла нічого робити, вона тільки лежала, стояла або легко ходила, адже хлопчик був ну надто активний. Він не давав їй спокою. На відміну він Меяма, котрий був спокійний та вона могла і полювати й готувати та допомагати іншим, менший був справжнім ураганом.

Коли настав час Джина подарувала життя ще одному хлопчику, і всі зрозуміли, чому Меям має чорне волосся.

    Коли появився на світ другий син Ноана і Джини він мав п’ять пальців на руках і ногах, як людина, але він мав сріблясто-біле волосся. Народився справжній нащадок вождя клану, Лоак.

    Лоак з самого дитинства був бунтарем, неслухняним, не дружнім та войовничим. Таким, який повинен бути вождь. Він з малечку навчався полювати, вбивати та захищати. А його брат більше любив науку, допомогу потребуючим та різні досліди. Лоак же захищав своїх менших сестер, котрі народилась у Ноана і Джини після нього і нікому не давав їх в образу. Лоак захищав навіть свого старшого брата. Влізав у різні перепалки з іншими дітьми у клані, за що часто сварили його батьки. Але Кутан і Ніара тихенько усміхались, Лоак був точною копією Ноана у дитинстві.

     Життя здавалося ідеальним у клані Мурів та у сім’ї Джини та Ноана. Минали роки та вони жили щасливо, полювали, вчитись взаємодіяти з природою, слухали один одного, свої бажання, думки та всі підтримували один одного. Хлопці росли воїнами, особливо Лоак. Він був природженим лідером, хоча і бунтарем. Він приносив завжди найбільше хлопот та неприємностей. Але лідер з нього був чудовий. Меям же ріс науковцем, досліджував все нове, вчився старанно та йшов по слідах своєї матері. Дівчатка Тіана і Вакая, були ніжними створінням, котрі з дитинства вчились бути перш за все жінками. Вакая, менша була подібна до Лоака, хотіла воювати та боронити всіх. А Тіана любила готувати та вміла досить добре піклуватись про нужденних. Вона, як її мати казала, була справжньою берегинею сім’ї.

    Так минали роки, діти росли, Ноан з Джиною жили щасливо та радісно. Здавалось все було ідеально у німерійській сім’ї.

    Але одна ніч все зруйнувала. Всі бажання, плани та мрії про майбутнє.