7

***

Гера зі Стеллою сиділи за пластиковим столиком під парасолькою від сонця, пили каву.

Під’їхала вишнева «лада», із якої вийшла опецькувата жінка зі шкіряною текою під пахвою, а за нею хирний, високий чоловічок в окулярах-акваріумах і тільки зі шкіряним саквояжом, який теж затискав під пахвами.

• А ось і конкуренти начальника зовнішніх зв’язків… Стелло, - тихо заговорив Гера. – Я десь прочитав, що усі жінки від природи акторки. То треба аби підіграла.
• Що знов таке? - Стелла обернулася і теж звернула увагу на вишневий виріб автопрому минулого сторіччя. – Хто це?
• Цербери. Неодмінно до нас підійдуть. Такі, на вигляд, чушки, найнебезпечніші. Гадаю відіб’ємося, хоча це лише початок. Ми там ангар від закам’янілих кізяків не зовсім прибрали, а це вже одна із мільйона зачіпок.
• Не такі вони вже й страшні.
• Однак за моїм знаком помчиш до Корінця і попередиш про гостей, чорт, треба йому телефон подарувати. Як же ж про це не подумав? Адже знав, що він без мобільного.  

Дивна пара огрядної жінки, і драбинчастого чоловіка поволі наближалася до Гери зі Стеллою.

• Здрасті, - мовила поважно жінка.
• Хайль Гітлер, - висловлюючи чемність Гера приклав долоню до грудей і вклонився.
• Що? – Жінка вперла кулаки собі на стегна, ставши схожою на кобру в бойовій готовності. – Як це хай Гітлер? Ви розумієте із ким розмовляєте, я директор департаменту культури…
• От халепа, я не знав, що у нас департамент департаментом рулить, куди не сунься то департамент. Є навіть департамент по вилученню боргів.
• Є ще департамент звітності, - додала Стеллла.
• Щодо Адольфа Алоїзовича, то вибачте, я не розумію його осоружності у призмі минульщини. Скільки часу пройшло від його смерті. Путін теж давно сконав, але його ім’я більше негативу несе.  
• Та як ви…
• Смієте! – перебила Стелла. – Ви із чим прийшли? Про Гітлера поговорити?
• Де у вас тута ангар? – строго і гучно запитала жінка.
• Тама, - Гера вказав у зворотній від ангару бік.
• Тама? – перепитала жінка.
• Очманіти, - спокійно мовив Гера, зіжмакавши стакан від кави. – Звісно тама, де моя Марфута сігає з парашута.

Жінка примружила очі, потім дістала окуляри. Глянула на Геру і звірила із якимись паперами.

• То це ви. Знаєте навіщо ми тута, ведіть до об’єкту негайно.
• Так, звісно, але на який. У мене їх тут декілька, - Гера шепнув на вухо Стеллі: - Час, я поки їх стежинами проведу. Попередь Корінця, нехай гостей зустрічає.  

Стелла під видом що прибирає виміток ніби залишений після їхнього з Герою сніданку, почала прибирати стакани і якесь дрібне сміття, а потім щезла за магазином.

Гера, затягуючи час, почав удавати із себе фріка.

• То чому ви Гітлера Адольфа, світлої пам’яті, Алоїзовича, не любите? Що він вам поганого зробив, в натурі?
• Яка натура? Як вас там… - товстенька глянула у довідник. – Непийпиво Гарасим Святославович. Ви не звітували по бухгалтерському плані…
• Вам про це звітуватимуть мої бухгалтери, - зле відповів Гера. – Ви про що приїхали?
• Нам потрібна документальна звітність, - нарешті подав голос супутник потужної жінки.
• І негайно! – гаркнула.

Гера підняв долоні:

• Та будь ласка, - підвівся. – Хоча у мене стійке враження, що вам робити немає чого. Чи варта була справа аж сюди їхати?

Далі пішли пішки. Доки йшли, Гера постійно попереджав гостей аби не влізли коров’ячі кізяки, яких було досхочу і всіляких представників флори, а гості, через підсліпкуватість, змушені були коритися. Огрядна жінка постійно погрожувала санкціями, на що у Гери була відповідь, яку наказав говорити юрист – «у нас все добре, є консенсус».

• І який же у вас консенсус? – не витерпів чоловік зі шкіряною текою.
• Загалом він у мене був, - замислено мовив Гера. – Але я його вилікував.

Нарешті підійшли до павільйону. Жіночка відразу вимагала бухгалтерську документацію.

Із ангару вийшла Стелла.

• Пройдіть до входу, на вас там очікують бухгалтер і його помічники.

Стелла відступила в бік, порухом правиці, карикатурно вклонившись, вказала напрямок.

Коли гості пішли, Стелла взяла Геру під руку.

• Там твій Куций очікує і Корінець, - Стелла засміялася. – І де ти цих дивних людей понабирав?
• Місця знати треба. Просто випав шанс усім зайнятися забутим ділом, чесно я не думав, що це буде кіно.

Вони сіли в автомобіль. Коли вже майже виїхали із села, Гера на щось звернув увагу.

• Чекай, зупини.