2

***

Була дванадцята тридцять. Приятелі стояли біля прохідної горілчаного заводу, стаждаючи від липневої спеки. Обидва вдягнуті у костюми яким було вже років двадцять п’ять, придбані ще на випускні вечори. У Семена на обличчі кілька подряпин через невдале гоління, здавалося його піджак ось-ось трісне, рукава піджака ледь сягають кісточок на кистях, ґудзики на животі не сходилися.

• Краще зніміть піджака Семене Васильовичу, і носіть на руці, або через плече тримаючи за петельку на пальці. Бо дивно якось виглядає, ми схожі на міні-трупу пародистів.

Гера теж почувався у костюмі вельми некомфортно. Та найбільше приятелі мучилися від того, що навпроти прохідної розташований кіоск зі свіжим на розлив пивом, а випити хоча б по бокалу не мали можливості, по-перше – навіть легкий перегар зашкодив би справі, по-друге – не було грошей.

Нарешті охоронець покликав Геру до телефону.

• Ало, у нас із Миколою Олександровичем домовлено. На нас очікують. Куди нам?

Почувши коротку інструкцію, кивнув Семену, запрошуючи йти за ним.

Виявилося, директора заводу вже кілька тижнів не те що у місті, а навіть у країні немає. З’ясувалося Гера по телефону із якимось менеджером домовлявся, то ж секретарка відправила їх на аудієнцію із заступником директора по реалізації. Це жінка років п’ятидесяти, фальшива блондинка, строго без зацікавлення дивилася на гостей поверх окулярів.

• У нас така справа, - почав Гера, розгортаючи теку і показуючи пожовклі аркуші. – Наша творча група почала один проект. На теренах нашого міста буде зніматися художній фільм, який значною мірою презентуватиме не лише наше місто, а й його бренди, до яких, безумовно, входить ваша продукція. То ж ми пропонуємо вам стати, так би мовити, співзасновником проекту, ми використовуватимемо ваш бренд на правах реклами. У нашому фільмі для вас прописаний виразний сюжет, де дуже талановитий художник творить свої шедеври лише після того, як вип’є продукцію вашої марки.

Білявка скоса зиркнула на Семена, який із цікавістю розглядав колекцію спиртних напоїв розміщених на стелажах, які призначені на експорт.

• А ви впевнені, що місто потребує вашої фільми? – спитала з нотою єхидства підстаркувата білявка.
• Ми в цьому переконані, - твердо відповів Гера, полотніючи від гніву, але жоден м’яз на обличчі не видавав емоцій. Він показав другу теку: - Ось тут результат соціологічних досліджень.
• Ви хочете грошей, - скептично і насмішкувато резюмувала блондинка.
• Ні в якому разі, - Гера зробив долонями заперечливий хрест на грудях. – Та хіба ж нам не відомо, що це не в правилах вашої кампанії фінансувати недержавні проекти. Нам потрібен лише антураж вашого виробництва, пляшки різні. А підфарбовану рідину ми самі підберемо. Розумієте ж, це доволі непогана реклама за таку мізерну плату, як порожні пляшки.

Блондинка замислилася.

• Я направлю вас до маркетингового відділу, бо я багато чого не розумію із того, що ви сказали.

Коли йшли до відділу маркетингу, Гера шепнув Семену:

• А як же, не розуміє вона. Наживку схопила, тепер відфутболила нас до більш освіченого у рекламі.
• Мені все рівно не зрозуміла моя роль.
• Як то говорить одеська класика – сидіть і роздмухуйте щоки. Нічого, Семене Васильовичу, запевняю вас, прийде час самі прийдуть до нас і пропонуватимуть гроші, а ми ще подумаємо чи брати.

За півгодини Гера з Семеном виходили через прохідну з двома пластиковими пакетами у яких розосереджено десять пляшок із коньяком і вином.

• Ну ви й коні мочите, - чомусь принишкло говорив Семен крадькома обзираючись, ніби очікуючи, що зараз на заводі оговтаються і кинуться в погоню аби відібрати здобич. – Ви істинно великий психолог. Я ж до останнього не втямлював навіщо ви ото торочите про порожні пляшки.
• Чесно кажучи сам не розраховував на подібний результат, думав добудемо пляшку-дві не більше. Вам не казав, бо у вас не контрольована міміка. Якось вичитав у їхньому рекламному проспекті, що у горілка і коньяк, який вони випускають, мають особливий янтарно-чайний колір, яким вони пишаються і застерігають від підробок. Тому припустив, що вони побояться аби у майбутньому фільмі під їхньою маркою сплила якась халтура. От тому начальник маркетингового відділу вважав, що ліпше нам справжньої продукції краще дати. До того ж, те, що вони нам втюхали, насправді утиль і мало б піти на знищення, шляхом виливу.
• Це чому ж?
• Десь на конвеєрі технологія порушена. Таке трапляється, коли бракується певна продукція, раніше її точно виливали, а тепер зберігають, напевне для підпільної реалізації.

***

Протягом тижня приятелі обійшли ще кілька міських «точок» де можна було поживитися. Відвідали ковбасний цех, де здобули шинки та всіляких копчених ковбас. Обтрусили м’ясо-комбінат, завод мінеральних вод. Здобич Семен відносив на базар, де у знайомої продавчині збував за півціни. На меблевій фабриці неочікувано для себе отримали два ящики баварського пива, а розраховували пару-другу стільців, начеб то для антуражу. Таким чином директор розрахувався щоб у майбутньому фільмі в титрах фігурувала марка його фабрики.

• Не заморюся повторювати, яка ж класна ідея, - говорив Семен, напівлежачи у кріслі і нюхаючи у пластиковому стакані коньяк. – Я б, Гарасиму Святославовичу, ніяк би не допер до такого задуму. І головне ж ніяких паперових домовленостей, лише усні.